70.Проаналізувати віртуальну дипломатію як інноваційну технологію у сфері міжнародних відносин: сутність, структуру, інструменти.

Віртуальна дипломатія – у найширшому розумінні означає таку форму дипломатії, яка асоціюється з появою глобальних інформаційно-комунікаційних мереж. У вузькому смислі – “віртуальна дипломатія” охоплює такі аспекти значень, як прийняття рішень, координація, коммунікація та практика закордонних справ, що здійснюються за допомогою інформаційних та комунікаційних технологій у контексті змін, котрі відбуваються у комп”ютерній та телекомунікаційній індустріях.

Термін “віртуальна дипломатія” введений в обіг у США в середині 1990-х років і пов”язаний з впровадженням концепта “м”якої влади”, запропонованого Джозефом С.Наєм молодшим для розвитку і втілення концепції нової дипломатії США. Йдеться насамперед про методи, технології та інструментарій глибокого “м’якого ідеологічного впливу” на світову громадськість, на розбудову та “вбудову” в її масову свідомість системи американських базових ідеалів і цінностей. Віртуальна дипломатія означає також перебудову діяльності посольств, консульств і місій та якісно нову підготовку дипломатів, які мають володіти різноманітними масовокомунікаційними навичками і інноваційними інформаційно-комунікаційним інструментами. Інформаційна революція, яка лежить в основі глобалізації, швидко і фундаментально змінює світ, і володіння навичками віртуальної дипломатії стає важливим компонентом сучасної дипломатії, яка трансформується відповідно до змін у дипломатичному середовищі та структурі закордонних справ. На зміну концепції “realpolitik” приходять концепцїї “syberpolitik” (від кіберпростір + політика) і “noopolіtik” (від ноосфера + політика), тобто підходи до дипломатії та стратегії для міжнародних відносин інформаційної ери, які вбирають у себе – поділяння і окреслення ідей, цінностей, норм, законів та етики через вплив. Віртуальною дипломатією можуть користуватися як державні, так і недержавні актори. Це не означає, що концепція “твердої влади” зникає з порядку денного, вона лише суттєво доповнюється різноманітними стратегіями, пов”язаними з концепцією “м”якої влади”.

На відміну від традиційної дипломатії, яка пов’язана з діяльністю голів держав, урядів та спеціальних органів зовнішніх відносин щодо реалізації цілей та задач зовнішньої політики держави, а також захисту прав та інтересів держави закордоном, віртуальна дипломатія стосується використання глобальних інформаційних мереж для проведення зовнішньої політики в інформаційну добу, коли кордони між внутрішньою і зовнішньою політикою стають все менш чіткими, а ступінь відкритості інформаційних джерел зростає і вони стають доступнішими для громадськості.

При цьому існує декілька подібних понять “віртуальної дипломатії”:

1)“Мережева дипломатія”; найчастіше вживається в роботах американських вчених;

2)“Цифрова дипломатія”; в Німеччині та Франції замість поняття віртуальна використовують поняття цифрова дипломатія, тобто дипломатична діяльність, пов’язана з мережею Інтернет; також в США – цей термін використовують для позначення відносин між країнами, які склались в епоху розвитку електронних комунікацій (від телеграфу до Інтернет);

4)“Кібер-дипломатія» отримала поширення в Канаді;

5) Поняття “Електронна дипломатія” або “е-дипломатія” використовують у Великобританії.

Отже, можна виділи наступні переваги віртуальної дипломатії:

1)Сприяє подоланню політичних, економічних, культурних, соціальних бар’єрів між країнами та націями. Навіть, традиційно закриті держави такі як КНР, Сінгапур, Ісламські країни, хоча і з обмеженнями, вступили в епоху використання Інтернет-технологій;

2)Новий вид дипломатичної діяльності об’єднує в єдине ціле більшу кількість акторів міжнародних відносин (неурядові організації, ЗМІ та ін.), пропонуючи нові інструменти діяльності;

3)Віртуальна політика виступає інструментом поширення власних геополітичних інтересів;

4)Віртуальну дипломатію можна використовувати як основу формування світової громадської думки за рахунок взаємодії контексту та змісту Інтернет-повідомлень; таким чином до контексту залучені індивіди, які належать до різних соціальних груп, а за допомогою мережі стають одним цілим;

5)Вирішення проблеми багатоманітності індивідуальностей, тому що Інтернет дозволяє локальну подію перетворити на глобальну; індивід стає частиною світового співтовариства.