§ 21. Післявоєнна відбудова україни 181
В 1945 – НА ПОЧ. 1950-Х РР. 181
21.1. Повоєнне становище України 182
21.2. Громадянська війна в західних областях України 182
21.3. Україна в повоєнних міжнародних відносинах 183
Операція “Вісла” 184
21.4. Ліквідація греко-католицької церкви 184
21.5. Відбудова народного господарства України 184
21.6. Голод 1946-1947 рр. 185
21.7. Суспільно-політичне життя України в другій половині 40-х – на початку 50-х рр. 186
Ждановщина в Україні 186
“Лисенківщина” 187
Входження Криму до складу України 188
21.8. Україна в умовах десталінізації (1956-1964 рр.) 188
XX з’їзд КПРС 188
“Відлига” 189
Опір десталінізації 189
Десталінізація культури 190
“Шістдесятники” 191
21.9. Стан економіки України 191
наприкінці 50-х – у першій половині 60-х рр. 191
Реформи управління 191
Розвиток промисловості 192
Аграрний сектор 192
Соціальна політика 193
21.10. Ідеологізація суспільного життя та розвиток науки в др. пол. 50-х – першій половині 60-х рр. 193
Посилення русифікації 193
Розвиток науки в Україні 194
Згортання реформ М. Хрущова 194
Політико-ідеологічна криза системи (1965-1985 рр.) 195
Зародження дисидентського руху в Україні 196
Український революційний центр (УРЦ) 196
“Реалістичний робітничий гурток демократів” 196
Українська робітничо-селянська спілка (УРСС) 197
Особливості опозиційного руху в Україні в 60-80-х рр. 198
Українська Гельсінкська група (УГГ) 199
Боротьба за легалізацію Української греко-католицької церкви 199
Наростання економічної кризи 200
Косигінська реформа 200
Сільське господарство 200
Соціальний розвиток України 201
Наростання кризових явищ в освіті, науці і культурі 201
Освіта 201
Наука 201
Література та мистецтво 202
§ 22. Розпад срср 204
Перебудова і Україна 204
Декларація про державний суверенітет України 205
Акт проголошення незалежності України 206
Україна в умовах незалежності 206
Економічні проблеми незалежної держави 207
Державотворчі процеси в Україні в 1994-2001 рр. 208
§ 1. Стародавня історія україни
1.1. Україна в період палеоліту і мезоліту
Найдавнішим і найтривалішим періодом в історії людства є кам’яний вік. Він тривав з часу появи людини – близько 3 млн років тому – до V тис. до н.е., коли вона почала використовувати перші метали. У різних частинах планети кам’яний вік почався в різний час. Найраніше це відбулося в Африці, де вперше, як стверджують учені, з’явилася людина.
Кам’яний вік названо за основним матеріалом, з якого людина виготовляла знаряддя праці. Його умовно поділяють на три періоди. Найдавніший і найдовший з них – палеоліт. Ця назва походить від грецьких слів palaios – стародавній та lithos – камінь. Наступним періодом був мезоліт – середній кам’яний вік (mesos – середній, lithos – камінь). За мезолітом розпочався неоліт (neos – новий та lithos – камінь). Кам’яний вік – одна з найважливіших епох в історії людства. Життя первісної людини безпосередньо залежало від навколишнього середовища: клімату, рослинного і тваринного світу. На нашій планеті упродовж кам’яного віку не раз змінювалися географічні і кліматичні умови. З’являлись і зникали гори, моря і океани, змінювали свої русла річки. Минали тисячі років, періоди потеплінь чергувалися з часами, коли клімат ставав холодним. Під час похолодань (льодовикових періодів) значна частина поверхні планети вкривалася шаром льоду і снігу. Моря замерзали і століттями залишалися під потужною кригою. За льодовикового періоду рівень води у Світовому океані був нижчим від сучасного майже на 100 м. Із зниженням температури повітря льодовик поступово просувався з півночі на південь. У деяких місцях товщина льодовика сягала 2 км. До холодного клімату пристосувалися мамонт, північний олень, шерстистий носоріг, вівцебик, печерний ведмідь. У періоди потепління льодовики танули і відступали на північ. Рівень води у річках, морях і океанах значно підвищився. Знову змінився тваринний і рослинний світ. Із закінченням останнього льодовикового періоду вимерли великі холодостійкі тварини, які не змогли пристосуватися до нових умов. Природа планети стала близькою до сучасної. Із змінами природного середовища змінювалась і сама людина.
Заселення території України первісною людиною почалося у ранньому палеоліті, близько 1 млн років тому. Поселенці прийшли з Передньої Азії через Балканський півострів і Закавказзя та з Європи. Про життя первісних людей на території України нам розповідають численні стоянки. Найдавнішим місцем перебування первісної людини, що знайдене археологами, є стоянка біля с. Королеве у Закарпатській області. Згодом первісні люди розселилися у Закарпатті, Наддністрянщині, Придніпров’ї, Криму і Приазов’ї. Стоянок середнього палеоліту (150-40 тис. років тому) виявлено вже значно більше – близько 200: у районі м. Амвросіївка в Донбасі, у с. Молодове в Наддністрянщині, с. Старосілля, печері КіїкКоба у Криму, с. ЛукаВрублівецька на Дністрі.
Найдавнішою людиною вчені вважають “людину вмілу” (гомо габіліс), або презинджантроп, залишки кістяків якого знайдено у Африці. Але на території України першою первісною людиною була людина прямоходяча (homo erectus), що, як вважається, був наступним кроком у еволюції людського біологічного виду. Вчені її називають також пітекантропом. Порівняно зі своїми попередниками ця людина мала менш похилий лоб, дрібніші та гостріші зуби, які були більш пристосованими для харчування м’ясом. Значно більшим був об’єм її мозку. Підборіддя пітекантропа виразніше виступало вперед. Руки були коротшими, а ноги довшими. Збільшилися також середній зріст і маса тіла. Зміни у будові скелета були пов’язані з постійною працею та прямоходінням. Пітекантроп умів виготовляти рубила, гостроконечники, скребла. Пітекантропи жили групами по 25-40 осіб: зазвичай 3-6 дорослих чоловіків, 6-10 жінок і 15-20 дітей. Спільне життя і колективне полювання вимагали узгодженості дій, а отже, спілкування не лише за допомогою мови жестів, а й за допомогою звуків. Поступово звуки складалися в слова, а слова – в речення. Так з часом виникла мова.
Нащадком пітекантропа вчені вважають неандертальця. Неандертальці жили (Карта) 150-40 тис. років тому. Зовнішнім виглядом вони були вже більше схожі на сучасну людину. Вони мали об’єм мозку (1350-1450 см3). Зріст їх сягав 1,6 м, маса – 70 кг. Неандертальці, які жили в умовах холодного клімату, навчилися використовувати вогонь, що виникав під час грози, коли блискавка потрапляла у дерево. Вони боялися втратити те, від чого залежало їхнє існування. Вогонь сприяв збільшенню тривалості життя. Він не лише давав людині тепло, а й захист від хижаків та можливість вживати печену їжу. Використання вогню було визначальним у подальшому розвитку людства. Знаряддя праці неандертальців були досконалішими порівняно з тими, що їх використовували пітекантропи. А згодом вони почали виготовляти кам’яні ножі, зазубрені пилки тощо. Залежно від регіону проживання полювали неандертальці на різних тварин: північного оленя, мамонта, бізона, коня, шерстистого носорога та ін. За знахідками кісток тварин на стоянках неандертальців можна зробити припущення про склад їхнього харчування.
У боротьбі за виживання змінювався не тільки спосіб життя первісної людини, а й її зовнішній вигляд. У пізньому палеоліті – 40-30 тис. років тому – на планеті з’явилася людина розумна (homo sapiens). Цю людину вчені називають кроманьйонцем. Назва походить від французької місцевості Кро-Маньйон, де в 1868 р. робітники випадково знайшли рештки давньої людини, котра майже не відрізнялася від сучасної. Через хвороби, погане харчування, загибель під час полювання та від хижаків жили кроманьйонці в середньому до 30 років. Одним з основних занять кроманьйонців було полювання – індивідуальне або загінне. Давні мисливці винайшли спис, який давав змогу поцілити здобич на безпечній відстані. Спочатку це була обпалена та загострена палиця. Згодом до неї прикріплювали вістря з каменю або кістки. Значним винаходом людини розумної став кістяний гарпун які завдавали більших ушкоджень здобичі. Під час загінного полювання кроманьйонці, лякаючи звірів вогнем і шумом, виганяли їх на край урвища. Тварини зривались униз, падали і розбивалися, стаючи легкою здобиччю мисливців. Вижити людині розумній допомагало також рибальство. Спочатку вона збирала водорості й молюсків. Згодом навчилася забивати рибу за допомогою списів і гарпунів і, нарешті, ловити її сітками та вудками. Кроманьйонці майстрували дерев’яні човни із стовбура, вперше застосовуючи для цього тесла.
На території сучасної України знайдено кістки десяти неандертальців, що жили 100-50 тис. років тому. У с. Молодове було розкопане житло, що належить до післяльодовикового періоду. Тоді, 100 тис. років тому, первісна людина змушена була пристосовуватися до природних умов і будувати довгочасне житло. Основу житла становила овальна огорожа, складена з кісток мамонта: 12 черепів, 34 лопаток і тазових кісток, 15 бивнів. Житло поверх жердин вкривали шкурами тварин. Посередині розміщувалося вогнище. Людські колективи розташовувалися один від одного на відстані одноденного переходу – 40-50 км. Ця територія могла прогодувати близько 100 осіб.
Пізньопалеолітичним періодом (40-10 тис. років до н.е.) на території України датуються близько 800 пам’яток. Вони розташовані на річках Дністрі, Десні, Дніпрі, на Закарпатті та на Волині. Населення території України тоді становило близько 6-10 тис. чоловік. У селищах з кількох жител проживало від 25 до 100 осіб. Найбільш відомими стоянками пізнього палеоліту є Молодове і Вороновиця на Дністрі, Мізин на Десні, Кирилівська стоянка в Києві. Дуже цікавою є стоянка Межиріч, розташована на терасах у долині річки Рось. Вона складається з кількох жител. Для їх будівництва було використано кістки щонайменше 92 мамонтів. На стоянці знайдено карту поселення, найдавнішу у світі із знайдених археологами.
Як і в усій Європі, в Україні в пізньому палеоліті спостерігався розквіт первісного мистецтва. Археологи знайшли на стоянці Молодове кістки тварин, прикрашені прокресленими лініями, стилізованим зображенням звірів на кістці, жезл із зображенням людини й кілька статуеток, виготовлених із бивня мамонта. Виявлено чотири флейти, одна з яких мала дуже складну конструкцію: на її роговому корпусі залишилися сліди шести отворів, за допомогою яких можна було відтворювати різноманітні звуки.
Вражають також скарби Мізинської стоянки – фігурки з геометричним орнаментом. Вчені вважають, що деякі із знайдених ними кісток мамонта становили первісний оркестр ударних інструментів. На Мізинській стоянці також знайдено два браслети: один зроблений з бивня мамонта у вигляді широкої пластинки, прикрашеної орнаментом, другий – із п’яти пластинок, покритих рядами похилих ліній. Культове призначення мали пофарбовані вохрою щелепи та лопатки мамонта.
Мезоліт в Україні (ІХ-VІІ тис. до н.е.) позначений удосконаленням кам’яних знарядь праці та прийомів полювання. Завдяки використанню вогню, винайденню лука і стріл первісні люди урізноманітнили своє харчування, навчилися захищати себе від холоду та хижаків. Поступово їхнє життя ставало тривалішим, внаслідок чого зросла чисельність населення планети. З часом знаряддя полювання вдосконалювалися. У період мезоліту (ІХ-VІІІ тис. до н.е.) первісна людина винайшла лук і стріли. Поява цієї грізної зброї пов’язана із зміною клімату на планеті. Льодовик відступив. Великі тварини, пристосовані до холоду, зникли. Об’єктом полювання людини розумної стали дрібні, полохливі тварини й водоплавні птахи. Їх поцілити можна було лише із значної відстані.
Лук і стріли зробили добування їжі безпечнішим та ефективнішим. Вдалому полюванню також допомагала списометалка, яка удвічі збільшувала дальність польоту списа. Людина розумна досягла великих успіхів у обробці каменю та кістки. Вона вдосконалила знаряддя із цих матеріалів: рубила, палиці, ножі. Існувало кілька способів їх виготовлення.
У мезоліті поширилось виготовлення невеликих (розміром до 2 см) загострених каменів, що їх учені називають мікролітами. Їх вкладали в дерев’яні та рогові оправи, які було зручно тримати в руці. Мікролітична технологія давала змогу економити кремінь та інший придатний камінь, оскільки із тієї ж кількості матеріалу отримували велику довжину ріжучої поверхні.
У мезоліті існували в Україні дві природні зони – північна лісова (спочатку хвойний, а в кінці мезоліту – листяний ліс) і південна степова (від Чорного моря до Середнього Подніпров’я). У пізньому мезоліті встановлюється інша фауна – зникають північні тварини. Мезолітичні мисливці лісової зони знали чотири головні методи лову риби – забивання, заколи з вершами, ставні сітки та гачкові снасті. Забивали велику рибу гарпуном чи острогою вночі з човна. Така риболовля найчастіше відбувалася наприкінці літа, коли рівень води у річці був мінімальний. Найефективнішим і найпоширенішим способом вилову риби були запруди на річках різної конструкції, де залишали проходи з вершами. Споруджували заколи восени, коли вода стояла невисоко. Річку перегороджували вбитими в дно кілками, які переплітали гіллям та лозою. Щоб дерев’яна загорожа не спливла, її привалювали камінням. В отвори, які спеціально залишали у заколі, ставили верші. Навесні, коли риба спускалася вниз по річці, верші ставили отворами вверх проти течії, а восени – навпаки. Рибу з них вибирали зранку.
Сітки плели чоловіки з кропив’яного волокна. По верхньому краю прив’язували поплавки з берести, по нижньому – кам’яні грузила. Таку сітку ставили вздовж берегових заростей, прив’язавши до увіткнутих у дно жердин. Раз чи двічі на добу рибалка на човні оглядав сітку, вибираючи пійману рибу.
Збиральництво відігравало незначну роль у господарстві лісових мисливців. Рухливий спосіб життя і примітивні транспортні засоби не давали змоги мисливцям робити великі запаси м’яса, риби чи ягід. Тому м’ясо з’їдали невдовзі після вполювання тварин. У сирому вигляді вживали хрящі, печінку, нирки, серце, кров. Ласощами вважалися шлунок глухаря чи білки разом із його вмістом, сирий кістковий мозок. Головний спосіб приготування м’яса – обсмажування на рожні та варіння у дерев’яному чи берестяному посуді, куди кидали розпечені у вогнищі камені, адже ні глиняного, ні металевого посуду первісні мисливці не знали. Рибу також варили, смажили на рожнах, сушили, в’ялили та коптили в диму. Не знаючи металу, лісові мезолітичні мисливці виготовляли знаряддя праці з дерева, кістки, кременю.
Рухливий спосіб життя та сезонні зміни у природному середовищі зумовили кілька типів житла. Найпоширеніше – каркасне конічне житло, крите корою берези (лубом). Вкривати чуми шкірами оленів і бізонів почали значно пізніше, коли з’явилися транспортні тварини (олені, коні, собаки), з допомогою яких можна було перевозити важку шкіряну покрівлю. Підлогу вкривали гілками хвойних дерев або сухою травою, а зверху застеляли лубом. У центрі влаштовували вогнище на піщаній підсипці. Одяг лісових мисливців принципово відрізнявся від одягу мисливців тундри та прильодовикових тундростепів. Останні та їх нащадки у тундровій зоні носили довгий, глухий одяг з капюшоном типу малиці ненців. Він не мав вертикального розрізу спереду. Верхній одяг лісових мисливців був не суцільний, а запнутий, тобто мав розріз спереду, і його поли з’єднувалися поворозками.