2.2. Київська Русь за перших князів

В історичній науці склалось кілька теорій щодо виникнення найбільшої середньовічної держави східних слов’ян – Давньоруської держави, або Київської Русі. З ХVІІІ ст. існує норманська теорія, заснована на літописній легенді з “Повісті минулих літ”, згідно з якою варяги були запрошені на князювання у Новгороді (князь Рюрик). Назва “Русь” походить, на думку норманістів, від фінської назви шведів – “руотсі” (веслярі). За цією теорією, саме варяги об’єднали землі слов’ян в єдину державу.

Антинорманісти (М. Ломоносов, Б. Рибаков та інші) вважають, що назва “Русь” походить від назви річок у Середньому Подніпров’ї – Рось, Росава, Роставиця. Окрім цього, декілька арабських мандрівників називають русів слов’янськими племенами. А на думку академіка О. Пріцака, слов’янське плем’я полян є не слов’янським, а хозарським. Частина вчених переконана, що держава у східнослов’янських племен виникла у зв’язку із внутрішніми соціальними і економічними процесами переростання військової демократії у державні інститути, а не була „принесена” скандинавами. Варяги могли стати лише елементом, що прискорив цей процес.

Головним політичним і культурним центром Русі став Київ. Першу із відомих династій заснував Кий. Останніми представниками династії Києвичів були Дір та Аскольд. Князь Аскольд зміцнив Київську Русь, здійснивши походи на могутні держави того часу – Візантію (860, 863, 865, 874 рр.) та Хазарію. Він першим намагався запровадити християнство як державну релігію. У 879 році новгородський князь Рюрик помер і залишив свого малолітнього сина Ігоря. Регентом при ньому був князь Олег, який у 882 р. захопив Київ і вбив Аскольда. Таким чином він об’єднав землі ільменських слов’ян, кривичів, полян, древлян, сіверян, радимичів. У Києві відновився язичницький культ. У 907 р. Олег здійснив вдалий похід на Візантію і змусив її підписати вигідну для русичів торговельну угоду. Вона була підтверджена після походу у 911 р.

Після смерті Олега у 912 р., київським князем став Ігор. У 941 і 944 роках здійснив не дуже вдалі походи на Візантію, після чого Русь втратила частину переваг у торгівлі з Візантією. Літопис зберіг оповідь про загибель князя Ігоря під 945 р. Він викликав повстання древлян, намагаючись зібрати двічі данину з племені древлян. Повсталі жорстоко вбили князя.

Синові Ігоря Святославові в той момент було три роки, тому влада перейшла до вдови Ігоря – Ольги. Вона помстилася древлянам – вбила їх посланців та спалила їхню столицю Іскоростень. Ольга для зміцнення держави обмежила владу місцевих племінних князів, упорядкувала збір данини. За княгині Ольги Русь мала високий міжнародний авторитет. У 957 р. Ольга відвідала Константинополь. Вона стала християнкою. У 959 р. руське посольство було відряджене до імператора Священної Римської імперії Оттона.

Лише у 957 р. син Ігоря та Ольги Святослав став фактично великим київським князем. Проте Ольга до самої смерті у 964 р. князювала у Києві, оскільки Святослав майже постійно перебував у військових походах. Він розгромив Хозарський каганат, Волзьку Булгарію, приєднав в’ятичів, придунайські міста, здійснив вдалий похід на Болгарію. Але ці перемоги привели до проникнення на територію Русі кочових орд печенігів, яких стримував Хозарський каганат. Святослав також провів адміністративну реформу, посадивши старшого сина Ярополка намісником у Києві, молодшого, Олега, – у Овручі, а позашлюбного сина Володимира послав правити у Новгород.

У 968 р. Святослав знову спробував посилити свій вплив на Балканах і організував другий болгарський похід. Після тримісячної оборони у м. Доростолі він підписав мир з Візантією та зрікся своїх володінь на Балканах. Повертаючись на Русь (972 р.), на острові Хортиця князівське військо натрапило на печенізьку засідку і Святослав загинув. Як і його попередники, Святослав посилив позиції Русі на важливих торговельних шляхах, зміцнив кордони і підніс міжнародний авторитет своєї держави. Після його смерті почалася жорстока боротьба за владу між синами князя.