Входження Криму до складу України

Після звільнення Криму від окупантів сталінське керівництво звинуватило у співробітництві з гітлерівцями кримськотатарський народ. Протягом травня-червня 1944 р. до середньоазійських регіонів СРСР з Криму виселено понад 225 тис. татар, болгар, греків, вірмен, представників інших національностей.

У 1954 р. з великим розмахом відзначалося 300-річчя Переяславської ради. У трактуванні радянських ідеологів, саме під час її проведення відбулося возз’єднання України з Росією. Кульмінацією ювілею стала передача Україні Кримської області. 19 лютого 1954 р. Президія Верховної Ради СРСР видала Указ “Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР”. 26 квітня 1954 р. прийнято закон “Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР”.

21.8. Україна в умовах десталінізації (1956-1964 рр.)

Після смерті Сталіна (5 березня 1953 р.) і приходу до влади М. Хрущова в партії відбулися істотні кадрові зміни. Вони охопили Україну, Литву, Латвію. Прихід М. Хрущова до влади в Москві спричинив закономірні процеси “українізації” керівних кадрів в Україні. XVIII з’їзд КПУ у березні 1954 р. взяв курс на збільшення кількості українців у партійному керівництві республіки. У новообраному складі ЦК чисельність українців зросла з 62 % до 72 %.

Збільшилося українське представництво й у союзному керівництві. Перший секретар ЦК КПУ О. Кириченко був обраний до складу Президії ЦК КПРС. До всесоюзного уряду ввійшло близько десяти міністрів, що раніше працювали в Україні.

XX з’їзд кпрс

XX з’їзд КПРС відбувся в лютому 1956 р. У звітній доповіді М. Хрущова підтверджувався курс партії на розрядку міжнародної напруженості, розглядалися важливі економічні й соціальні проблеми, вихвалялися переваги “колективного керівництва”. А. Мікоян у своїй промові вперше публічно зазначив, що С. Косіор та В. Антонов-Овсієнко не були “ворогами народу”. У ніч з 24 на 25 лютого 1956 р. М. Хрущов протягом чотирьох годин зачитував “таємну доповідь”, у якій розкрито причини утвердження “культу особи Сталіна”, його конкретні прояви й наслідки. У ній засуджувалися “культ особи” та масові репресії. Політика ж партії в цілому вважалася правильною.

“Відлига”

Перші ознаки “відлиги” в Україні стали відчуватися у сфері культури. Вони знайшли прояв у поверненні українській культурі імен безпідставно репресованих діячів. Спочатку завдяки активній діяльності М. Рильського були посмертно реабілітовані поети О. Олесь та М. Вороний. У 1956 р. з’явилися повідомлення про реабілітацію В. Еллана-Блакитного, Г. Косинки, М. Ірчана, В. Чумака, О. Досвітнього, І. Микитенка, повернення чесного імені драматургові М. Кулішу, кінорежисеру О. Довженку, режисеру Л. Курбасові та ін.

Водночас розгортаються й процеси реабілітації окремих партійних, державних та військових керівників. У 1954 р. створено спеціальну комісію Президії ЦК КПРС для вивчення матеріалів масових репресій у період 1936-1939 рр. Результатом її роботи стала реабілітація: В. Затонського, Е. Квірінга, С. Косіора, Ю. Коцюбинського, М. Скрипника, С. Постишева, І. Якіра. У вересні 1955 р. одержали амністію громадяни, яких обвинувачували у співпраці з німецькими окупантами в роки Другої світової війни. Унаслідок цього до 1957 року в Україну повернулося понад 65 тис. колишніх членів ОУН та вояків УПА.

У цілому на кінець 50-х рр. було переглянуто справи майже 5,5 млн. осіб. Проте лише 58 % з них визнано реабілітованими. Як і раніше, поза законом залишалася більшість жертв політичних репресій 1920-х – початку 1930-х рр., а також особи, які були звинувачені в українському націоналізмі.