20.2. Початок Другої світової війни

1 вересня 1939 р. фашистська Німеччина здійснила напад на Польщу, почалася Друга світова війна. СРСР уважно стежив за подіями у Польщі. Уночі 17 вересня радянські війська вступили на територію Західної України й Західної Білорусі. Радянське командування створило Український та Білоруський фронти на чолі з С. Тимошенком та М. Ковальовим. У складі обох фронтів налічувалося 600 тис. солдатів і офіцерів, близько 4 тис. танків, понад 5,5 тис. гармат і 2 тис. літаків. Радянське керівництво намагалося надати військовим діям вигляд „визвольного походу”. Головною метою радянських військ було захоплення великих населених пунктів, насамперед Львова, Тернополя, Дрогобича, Ковеля та ін. Проте деякі з них уже здобули німці, тому відбулися запеклі сутички між радянськими та гітлерівськими військами. 28 вересня 1939 р. між СРСР та Німеччиною було підписано договір про дружбу та державний кордон. Документ закріпив розподіл Польщі й установлювив нові кордони між двома державами. У ст. 2 договору відзначалося, що обидві сторони розглядають розподіл Польщі та встановлення нового кордону “остаточним і усувають будь-яке втручання третіх держав у це рішення”.

Ст. 4 договору констатувала, що “радянський і німецький уряди розглядають проведену перебудову (тобто розподіл Польщі) як надійний фундамент для дальшого розвитку дружніх відносин між своїми народами”. Таким чином, угоди між Німеччиною та СРСР доводять, що і Й. Сталін, і А. Гітлер однаково винні в розв’язанні Другої світової війни. У результаті вступу радянських військ до Західної України та Західної Білорусі у вересні 1939 р. до складу СРСР відійшли території площею близько 200 тис. кв. км, на яких проживали 13 млн. осіб.

20.3. Встановлення радянської влади на Західній Україні

Західноукраїнське населення з ентузіазмом і надією зустрічало Червону армію. Цьому сприяла радянська офіційна пропаганда, яка пояснювала перехід польсько-радянського кордону прагненням запобігти окупації краю нацистами та захистити українців від поляків. Треба також ураховувати, що західні українці споконвічно прагнули до єднання зі своїми східноукраїнськими братами.

Для узаконення радянського режиму на Західній Україні під ретельним контролем нових властей були проведені вибори до Народних Зборів. Вибори були фікцією і проводилися за безальтернативним списком кандидатів. Наприкінці жовтня 1939 р. Народні Збори прийняли Декларацію про возз’єднання Західної України з Радянською Україною у складі СРСР. У листопаді відбулися сесії Верховної Ради СРСР і Української РСР, що ухвалили закони про включення Західної України до складу СРСР і возз’єднання її з Українською РСР. Приєднання західноукраїнських земель до СРСР розпочало процес їх радянізації. Деякі заходи нової влади – розширення мережі шкіл, поліпшення медичного обслуговування, переселення частини мешканців міст у добре обладнані квартири тощо – дістали схвальну оцінку населення. Та у краї розгорнувся масовий терор. Арешту підлягали діячі політичних партій і громадських організацій, власники підприємств, чиновники, священики, відставні офіцери, заможні селяни й усі ті, кого вважали противниками радянської влади. Протягом 1939-1941 рр. у Західній Україні й у Західній Білорусі було ув’язнено або вислано до Сибіру понад 10 % населення. У тюрмах Галичини було знищено близько 50 тис. політв’язнів. Включення Західної України до складу СРСР супроводжувалося насильницькою колективізацією.

Входження Бессарабії та Північної Буковини до складу СРСР

Відповідно до радянсько-німецьких договорів Бессарабія та Північна Буковина належали до сфери інтересів Радянського Союзу. 28 червня 1940 р. радянські війська під командуванням Г. Жукова перейшли Дністер і встановили свій контроль над Бессарабією та Північною Буковиною. Входження цих земель до складу України в цілому відповідало бажанням українського населення, яке перебувало у складі Румунії.

2 серпня 1940 р. Верховна Рада СРСР прийняла рішення про включення Північної Буковини та Північної і Південної Бессарабії до складу УРСР. У цей день було утворено Молдавську РСР, до якої ввійшли Молдавська Автономна РСР і 6 повітів Бессарабії.

Нова влада розпочала радянізацію, вже апробовану в Західній Україні. Протягом 1940 – червня 1941 рр. до Сибіру та Казахстану, Комі АРСР було депортовано близько 90 тис. “соціально-небезпечних елементів”. Активно проводилася націоналізація промисловості й торговельних підприємств, здійснювалася конфіскація поміщицьких і церковних земель, розпочалася колективізація.

Лише в галузі освіти спостерігалися деякі позитивні зрушення. Зважаючи на багатонаціональний склад нових територій, навчання в школах проводилося як українською мовою, так і мовами національних меншин: румунською, російською, єврейською, німецькою та польською. Система освіти відчутно демократизувалася, тепер значна частина населення отримала можливість здобувати загальну та професійну освіту. Відчутно поліпшилося й медичне обслуговування населення. Якщо до 1940 р. у Буковині існувало 72 лікувальні заклади, у яких працювало 112 лікарів, то після включення цих земель до складу СРСР – відповідно 200 закладів і понад 500 лікарів.