11.2. Суспільно-політичне життя в Наддніпрянській Україні в пер. Пол. Хіх ст.

У 1798 р. виходить у світ “Енеїда” І. Котляревського – перший твір, написаний живою народною мовою. Її вихід поклав початок розвитку нової української літератури та літературної мови. У кінці XVIII ст. було створено “Історію Русів” – перший історичний трактат про минуле України, що мав виразне антипольське і антиросійське спрямування, аналізував історичні здобутки і втрати українського народу. Ця праця сприяла розвиткові політичної думки в Україні.

У цей період поширюються ідеї відновлення автономії України. Носіями цієї ідеї була колишня козацька старшина – учасники Новгород-Сіверського гуртка. Зроблена спроба відновити автономію з допомогою Пруссії. У 1791 р. В. Капніст за дорученням групи козацької старшини їде з таємною місією у Берлін, щоб викласти там свій план відділення України від Росії і включення її до складу Пруссії. Проте прусський король не пішов на цей крок, прагнучи зберегти добросусідські стосунки з Росією.

У 30-х рр. ХІХ ст. з метою “зміцнення і сприяння процвітанню” Російської держави по всій території імперії запроваджується ідеологічна система, яка включала три принципи – “самодержавство, православ’я, народність”. Її головною ідеєю було існування єдиного російського народу, який має бути відданий православ’ю і самодержавству. Це сприяло посиленню процесу русифікації в Україні та новому наступу на права національних меншин. Українська інтелігенція у відповідь на це створила у Києві в 1846 р. першу таємну політичну організацію – Кирило-Мефодіївське товариство (братство). Його засновниками були В. Білозерський, М. Гулак, М. Костомаров, П. Куліш, О. Маркевич – викладачі, вчені, службовці, письменники. У роботі товариства брав участь Т. Шевченко. Основні програмні положення цієї організації були сформульовані у “Книзі буття українського народу” та “Статуті слов’янського братства св. Кирила і Мефодія”. Кирило-мефодіївці виступали за створення федерації слов’янських демократичних республік, знищення самодержавства, скасування кріпосного права і привілеїв окремих станів, утвердження у суспільстві демократичних прав і свобод для громадян, досягнення рівності у правах на розвиток національної мови, культури і освіти всіма слов’янськими народами. Але навесні 1847 р. після доносу студента О. Петрова Кирило-Мефодіївське братство було викрите, а його члени заарештовані. Слідство у справі братчиків тривало в Петербурзі протягом 3-х місяців. Згідно з вироком, М. Гулака ув’язнили на 3 роки у Шліссельбурзькій фортеці, М. Костомарова – на 1 рік у Петропавловській фортеці, а потім відправили на заслання в Саратов, Т. Шевченка – засуджено на 10 років військової служби в окремий Оренбурзький корпус із забороною писати і малювати.

Ще одним проявом громадського руху в Україні в кінці XVIII ст. – на поч. ХІХ ст. було масонство. Масонські ложі виникають переважно у містах і містечках – у Києві, Полтаві, Одесі, Житомирі, Харкові та ін. Їх члени – військові, чиновники, поміщики, діячі культури. Наприклад, до полтавської масонської ложі належали великі землевласники С. Кочубей, В. Тарнавський, предводитель полтавського дворянства В. Лукашевич, письменник І. Котляревський. Царський указ 1822 р. заборонив діяльність всіх таємних організацій, в т.ч. і масонських лож. У 1826 р. Микола І підтвердив чинність попереднього указу, а в 1849 р. по всій Російській імперії від чиновників, священиків і викладачів було взято підписку про те, що вони не належатимуть до таємних організацій (в т.ч. і масонських лож).

Поступово ідеї масонів були витіснені іншими, більш радикальними, з якими виступили декабристи. Вони розгортають свою діяльність на поч. ХІХ ст. Це була політична опозиція російському царизму, яка виступала за ліквідацію феодально-кріпосницької системи, здійснення демократичних перетворень в Росії, найперше – прийняття Конституції. Ця опозиція об’єднувала ідейно налаштоване офіцерство. У 1815-1816 рр. у Кам’янець-Подільському існувала таємна організація декабристів під назвою “Залізні персні”, очолювана В. Раєвським. У 1818-1821 рр. у Москві працювала таємна декабристська організація “Союз благоденства”, яка мала свої філіали в Україні – в Тульчині, Полтаві. Її учасники виступали за здійснення воєнного державного перевороту із залученням широких верств населення. Члени Тульчинської управи в 1821 р. утворили “Південне товариство”, яке очолив П. Пестель (воно об’єднало біля 100 осіб). 14 грудня 1825 р. відбулося повстання декабристів у Петербурзі, яке закінчилося поразкою. Його керівників було заарештовано. У цих умовах, 29 грудня 1825 р. члени Васильківської управи “Південного товариства” С. Муравйов-Апостол та М. Бестужев-Рюмін підняли повстання Чернігівського піхотного полку в селі Триліси поблизу Василькова на Київщині. Участь у повстанні взяли 1 тис. солдат та 19 офіцерів. Повстання закінчилося поразкою а його учасники були жорстоко покарані.