Розвиток науки в Україні

Провідну роль у розвитку науки відігравала Академія наук України, президентом якої з 1946 по 1962 рр. був О. Палладін, а з 1962 р. його змінив Б. Патон. У 1957 р. в складі АН УРСР створюється обчислювальний центр на чолі з молодим математиком В. Глушковим, який розробляв теорію швидкочиних ЕОМ. Активно розвивалася кібернетика, яка переслідувалася за часів Й. Сталіна. У 1962 р. центр було перетворено на Інститут кібернетики.

Під керівництвом Б. Патона Інститут електрозварювання розробив нові технології. Величезну роботу з проблем розвитку атомної енергетики проводив фізико-технічний інститут у Харкові на чолі з І. Курчатовим.

Інститут механіки АН УРСР розробляв ефективні рекомендації щодо створення міжконтинентальних ракет. Українські науковці зробили значний внесок у розвиток космонавтики. Вони взяли участь у запуску штучного супутника Землі у жовтні 1957 р. і польоту в космос першої людини – Юрія Гагаріна.

В Інституті фізики в 1960 р. створено ядерний реактор, за допомогою якого здійснювалися наукові дослідження в галузі фізики атомного ядра. У середині 50-х рр. під керівництвом М. Амосова запроваджено нові методи хірургічного лікування серцевих захворювань.

У 1957 р. в Україні були засновані журнали академічних установ гуманітарного профілю – “Український історичний журнал”, “Радянське право”, “Економіка Радянської України”, “Народна творчість та етнографія”. Розпочалася робота над виданням першої багатотомної “Української радянської енциклопедії”.

Згортання реформ м. Хрущова

Унаслідок невиважених рішень, що спричинили кризу й застій у промисловості й сільському господарстві, поширилося незадоволення реформами робітників й селян. Іноді воно виливалося у відкриті виступи проти влади. На початку 60-х рр. такі виступи відбулися в Краматорську, Черкасах, Харкові, Києві. У 1962 р. в Донецьку й Жданові відбуваються робітничі страйки й маніфестації, викликані різким підвищенням цін на продукти харчування. Але, як правило, виступи були нетривалими та швидко адміністративно або збройно придушувалися владою.

Створивши режим одноособової влади, М. Хрущов швидко забув про критику “культу особи Сталіна” і був не проти формування “культу” власної особи. Улітку 1963 р. М. Хрущов відкликав М. Підгорного з Києва до Москви й призначив його на посаду секретаря ЦК КПРС. Першим секретарем ЦК Компартії України був обраний П. Шелест. Ці партійні діячі, які своєю політичною кар’єрою цілковито завдячували М. Хрущову, незабаром приєдналися до учасників змови, що готувалася керівництвом КДБ та Л. Брежнєвим.

Скориставшись відсутністю М. Хрущова, який перебував на відпочинку, члени Президії ЦК КПРС 12 жовтня 1964 р. поставили питання про недовіру першому секретареві. 14 жовтня вже в присутності самого М. Хрущова пленум ЦК звільнив його від обов’язків першого секретаря ЦК КПРС і голови Ради міністрів СРСР. Першим секретарем ЦК КПРС обрано Л. Брежнєва, а на посаду голови Ради міністрів рекомендовано О. Косигіна.

Політико-ідеологічна криза системи (1965-1985 рр.)

Зміни в керівництві визначили повернення до консерватизму. Нео-сталінізм Л. Брежнєва супроводжувався в Україні новими хвилями політичних репресій. У серпні 1965 р. в Україні відбулися масові арешти шістдесятників. Проти них висувалося звинувачення в “антирадянській агітації і пропаганді”. Навесні 1966 р. у таборах опинилися брати Михайло та Богдан Горині, Михайло Осадчий, Валентин Мороз, Панас Заливаха, Іван Гель, Анатолій Шевчук та ін. Водночас з репресіями в Україні з другої половини 60-х рр. повсюдно пройшли відкриті партійні збори, на яких засуджувалися злочинні дії шістдесятників. За найменший вияв прихильності до дисидентів звільняли з роботи, виключали з партії й комсомолу, виганяли з вищих навчальних закладів.

Характерною особливістю суспільно-політичного життя України брежнєвського періоду були також масові акції протестів шістдесятників. У вересні 1965 р. в київському кінотеатрі “Україна” на прем’єрі фільму С. Параджанова “Тіні забутих предків” з різким осудом репресій, що відбувалися в Україні, виступили Юрій Бадзьо, Іван Дзюба, Василь Стус та В’ячеслав Чорновіл. Яскравим проявом наслідків “відлиги” стали події 22 травня 1967 р. в Києві. Зі стихійним протестом проти заборони відзначення річниці пам’яті Т. Шевченка біля пам’ятника Великому Кобзареві виступили представники столичної інтелігенції та студентства.