15.4. Війна радянської Росії з унр. Проголошення незалежності унр

3 грудня 1917 р. Раднарком відправив радіотелеграфом Центральній Раді Ультиматум, в якому містилися вимоги відмовитись від дезорганізації загального фронту, не пропускати через Україну козачі формування з фронту на Дон, пропустити більшовицькі війська на Південний фронт (на Дон), припинити роззброєння і висилку за межі України збільшовизованих військових частин.

На роздуми відводилося 48 годин. У разі відхилення вимог РНК оголошував УЦР “в стані відкритої війни проти радянської влади в Росії і на Україні”. Генеральний Секретаріат відхилив всі вимоги Ультиматуму, через те 5 грудня 1917 р. РНК Росії розпочинає війну проти УЦР. У цей драматичний для України момент 4 грудня 1917 р. в Києві розпочав роботу Всеукраїнський з’їзд рад, на якому більшовики планували здійснити внутрішній переворот та захопити владу “демократичним” шляхом. Але надії більшовиків не виправдалися: делегати з’їзду ухвалили резолюцію про підтримку УЦР та засудили ультиматум РНК, кваліфікуючи його “як замах проти УНР”. Більшовики разом з лівими есерами та деякими українськими соціал-демократами (всього 127 осіб) залишили Всеукраїнський з’їзд рад і перебралися до Харкова, який у той час був форпостом більшовизму в Україні. Саме у Харкові 11-12 грудня 1917 р. відбувся альтернативний з’їзд рад, який проголосив утворення радянської УНР, обрав ЦВК (Центральний виконавчий комітет) радянської України. Головою ЦВК став лівий соціал-демократ Ю. Медвєдєв. ЦВК затвердив перший радянський уряд України – Народний Секретаріат. До його складу увійшли: В. Затонський, Є. Бош, Ю. Коцюбинський, М. Скрипник, Ф. Сергеєв (Артем) та ін. Отже, на середину грудня 1917 р. на території УНР існувало два уряди (в Харкові і Києві). Одразу між ними розпочалася “війна декретів”. Паралельно з “війною декретів” йшла і збройна боротьба. Військові операції переважно проводилися вздовж ліній залізниць і найчастіше зводилися до спроб роззброїти супротивника. Ініціатива в цих операціях належала харківському уряду і тому контрольована ним територія розширювалася. При цьому робітники здебільшого підтримували радянську владу, селяни – вичікували, українська інтелігенція поки що залишалася вірною Центральній Раді.

Починаючи з 25 грудня 1917 р. радянські війська під загальним керівництвом В. Антонова-Овсієнка, оволодівши Катеринославом, Олександрівськом і Полтавою, розгортають наступ на Київ. Київські більшовики 16 січня 1918 р. починають збройне повстання, центром якого стає завод “Арсенал”. І хоча повстання Центральній Раді вдалося придушити після п’ятиденних жорстоких боїв, але контроль над ситуацією вона почала втрачати. Нерішучість УЦР і її непослідовність призвели до того, що у вирішальний момент 16 січня 1918 р. у бою під Крутами, де вирішувалася доля Києва, вона могла розраховувати лише на багнети 420 студентів, гімназистів, юнкерів, більшість з яких загинуло у нерівному бою. 9 січня 1918 р., коли радянські війська були вже на підступах до Києва, Центральна Рада ухвалила IV Універсал. Основні положення його були такі: проголошення незалежності і суверенітету УНР (Української Народної Республіки); підтвердження законодавчої влади – УЦР і виконавчої – Ради Народних Міністрів (колишній Генеральний Секретаріат); проголошення наміру розпочати негайні переговори із сусідніми державами з метою встановлення миру; реорганізація армії в народну міліцію; націоналізація всіх природних ресурсів, ліквідація права власності на землю; встановлення держконтролю над банками; ставилося завдання найближчим часом скликати Українські Установчі збори, які б схвалили Конституцію УНР.

На жаль, цей важливий документ було прийнято надто пізно: 21 січня 1918 р. радянські війська під керівництвом М. Муравйова підійшли до Києва і, після п’ятидобового артилерійського обстрілу, 26 січня 1918 р. увійшли в місто. Український уряд змушений був переїхати до Житомира, а невдовзі – до Сарн. Організовано залишили Київ і війська УНР. Воєнні дії перекинулися на Волинь і Поділля.

А в цей час на більшій території України йшов процес утвердження нової – радянської влади – т.зв. “радянізація” України. Розпочався “червоний терор” – масові розстріли ворогів радянської влади (число жертв “червоного терору” на поч. 1918 р. тільки в Києві за оцінками різних істориків становила від 2 до 5 тис. чол.). На територію України поширювались усі тогочасні декрети РСФРР (ліквідовувалися існуючі органи управління і самоврядування і створювалися нові – ради, виконком рад, ревкоми, воєнревкоми, народні суди, робітничо-селянські трибунали. Створювалась власна армія радянської УНР – Червоного козацтва. Аграрна реформа більшовиків полягала у запровадженні на селі артільно-комуністичного принципу ведення господарства, вилучення у селян продовольства для вивозу в Росію.

Але радянська УНР мала під своїм контролем тільки ту територію, яка свого часу була визначена “Тимчасовою інструкцією Тимчасового уряду”. В той же час на землях України були ще створені: Донецько-Криворізька, Таврійська, Одеська республіки. Частина українських земель увійшла до складу Донської республіки. Політика “радянізації” викликала хвилю опору з боку сільського і міського населення, активізуються виступи Вільного козацтва, зароджується отаманщина.