16.3. Західноукраїнська Народна Республіка (зунр)

У жовтні 1918 р. в Австро-Угорській імперії розпочинається революція. В цих умовах (16.10.1918 р.) австрійський імператор проголошує маніфест, в якому обіцяє провести федеративну перебудову держави.

18 жовтня 1918 р. у Львові українські парламентарі з Галичини і Буковини, керівники політичних партій і церковні ієрархи утворили Українську Національну Раду, яка мала представляти інтереси українців в Австрійській імперії. Польські державні кола спробували використати маніфест як привід для поширення свого впливу в Галичині і розпочали підготовку щодо включення цих земель до складу Польської держави. Українські офіцери січового стрілецтва, щоб не допустити цього, 1 листопада 1918 р. розпочинають повстання у Львові і беруть місто під свій контроль. Представники австрійських властей у Львові передають владу Українській Національній Раді.

8 листопада 1918 р. – Українська Національна Рада призначає уряд Української держави – Тимчасовий Державний секретаріат, який очолив К. Левицький. 10 листопада 1918 р. уряд складає присягу. Тоді ж офіційно було проголошено Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР). Президентом ЗУНР стає голова Української Національної Ради Є. Петрушевич, який багато років до цього був депутатом австрійського парламенту.

Уряд проводить ряд заходів з метою виведення країни із післявоєнної кризи: держава монополізує продаж зерна, хлібопекарних виробів, картоплі тощо; вводиться в обіг національна валюта – гривні і карбованці; активно відбудовується залізничний транспорт; розпочато аграрну реформу, що передбачала ліквідацію великого землеволодіння – поміщицького, монастирського, єпископського, державного і в перспективі плановий розподіл цих земель між безземельними селянами. Затверджено державний статус української мови, згідно з законом про вибори запроваджено загальні прямі вибори при таємному голосуванні осіб, що досягли 20 років, ухвалено закон про громадянство; розпочато перебудову системи народної освіти (запроваджено систему державних шкіл з учителями – державними службовцями при збереженні мережі приватних навчальних закладів).

Для поляків створення ЗУНР стало неприємною несподіванкою. Вже 5 листопада 1918 р. у Львові розпочинаються збройні сутички між польськими військовими частинами та українськими військами. До Львова перекидаються польські військові з’єднання з інших районів Галичини. 22 листопада 1918 р. Львів був захоплений поляками, український уряд переїздить до Тернополя, з 2 січня 1919 р. – до Станіслава. Протягом листопада-грудня 1918 р. польські війська заволоділи 10 із 59 повітів, у яких була проголошена влада ЗУНР. Уряд ЗУНР з метою забезпечення оборони країни проводить ряд заходів: 22 січня 1919 р. у Києві було проголошено Акт злуки ЗУНР з УНР; ЗУНР входила до УНР на правах автономної області; Є.Петрушевич увійшов до складу Директорії; створюється Українська Галицька Армія – УГА (при допомозі уряду УНР); яку очолив генерал М. Омелянович-Павленко, а з літа 1919 р. – генерал О. Греков; уряд ЗУНР направляє делегацію на Паризьку мирну конференцію в пошуках дипломатичного вирішення польсько-українського конфлікту.

Польсько-українська війна йшла з перемінним успіхом; у січні 1919 р. війська УГА спробували оволодіти Львовом, але невдало. 15-17 лютого 1919 р. УГА здійснила другу спробу оволодіти Львовом – провела т.зв. Вовчухівську операцію. Бої вже йшли на околиці міста. Але в цей час В. Вільсон, Ж. Клемансо і Д. Ллойд Джордж надсилають телеграму М. Омеляновичу-Павленку з вимогою припинити бойові дії і розпочати переговори. На допомогу польським військам у Східну Галичину із Франції було відправлено армію генерала Й.Галлера (80-тис. чоловік із добровольців – польських емігрантів Західної Європи). З червня 1919 р. – під контролем поляків опинилася вся Галичина, крім трикутника Дністер-Збруч-Заліщики.

7-28 червня 1919 р. – наступальна операція УГА (Чортківська офензива), яка “захлинулася” внаслідок нестачі боєприпасів. 16-18 липня – УГА переходить через річку Збруч на територію УНР (разом з Є. Петрушевичем та урядом). Польсько-українська війна закінчилася поразкою ЗУНР. ЗУНР реально проіснувала 257 діб. Після переходу за Збруч війська та урядових структур, а згодом і в еміграції неодноразово здійснювалися спроби віднайти можливості відвоювання національної свободи, відновлення в тій чи іншій формі державності, але реальні обставини тогочасної геополітичної ситуації, співвідношення сил у повоєнній Європі не дали змоги цього зробити.

Причинами поразки ЗУНР були: збройна агресія Польщі проти ЗУНР, підтримана західноєвропейськими країнами, міжнародне невизнання (ізоляція) ЗУНР на Паризькій мирній конференції. Об’єднання ЗУНР і УНР мало символічний характер, бо “обидві сторони не мали достатньої кількості державотворчих сил, щоб вистояти в тогочасних умовах”. Радянський фактор: поразки, завдані УНР російсько-більшовицькою Червоною Армією потягли за собою і поразки УГА на польському та інших фронтах.

Паризька мирна конференція в 1919 р. дала дозвіл Польщі на тимчасову окупацію Східної Галичини, а в 1923 р. Рада послів країн Антанти визнала Східну Галичину частиною Польщі.

На Паризькій мирній конференції за Сен-Жерменським договором 1919 р. Чехословаччині було передано Закарпаття, а Північну Буковину – Румунії. В 1920 р. у Парижі Англія, Франція, Італія і Японія т.зв. Бессарабським протоколом визнали і затвердили загарбання Румунією Бессарабії.