Українська Повстанська армія (упа)

Днем утворення Української Повстанської Армії вважається 14 жовтня 1942 р.

7 лютого 1943 р. сотня Григорія Перегійняка (“Коробки”) напала на німецькі поліційні бараки в містечку Володимирець на Рівненщині. Ця подія поклала початок антинацистської боротьби ОУН. 17-21 лютого 1943 р. Третя конференція ОУН-сд схвалила курс на збройну боротьбу з окупаційним режимом. У травні 1943 р. військові відділи ОУН об’єдналися з “Поліською Січчю” – ОУН-УПА. Її головнокомандувачем став член проводу ОУН(б) Роман Шухевич.У лавах ОУН-УПА за різними підрахунками було 20-40 тис. осіб. На чолі УПА стояли Головна команда та Головний військовий штаб.

Армія поділялася на три Генеральні воєнні округи:

• УПА-Північ, до складу якого входила територія Волині й Полісся;

• УПА-Захід, яка охоплювала території Галичини й українських земель, що перебували в складі Польщі;

• УПА-Схід (УПА-Південь), до якої входили Кам’янець-Подільська, Вінницька області та Крем’янеччина.

Кожна Генеральна воєнна округа (ГВО) поділялася на воєнні округи (ВО).

Головну команду становили головний командир та члени Головного військового штабу. Штаб ділився на сім управлінь: оперативне; розвідувальне; управління постачання; персональне; вишкільне; управління політичного виховання; управління військових інспекторів.

Крім двох фронтів (радянського та німецького), які тримала УПА, повстанцям довелося розгорнути й третій фронт проти польських партизанів Армії Крайової, що діяли в західних регіонах України і намагалися взяти під свій контроль території України, які, на їхню думку, історично належали Польщі. Бойові дії УПА в 1943 р. на Волині та Поліссі призвели до того, що у ряді районів була повністю ліквідована німецька окупаційна адміністрація й проголошена тимчасова українська військова влада. Серед найбільших військових операцій УПА можна вважати напади: 19 серпня 1942 р. на станцію Шепетівка, 21 березня 1943 р. на Горохів та ін. Підрозділи УПА здійснювали рейди на Правобережжя, Буковину, Закарпаття, Підляшшя, Посяння. У відповідь на розгортання повстанського руху німецька адміністрація вдалася до масового терору. Гітлерівці знищили велику кількість заручників із числа мирного населення. Керівники ОУН та УПА були поставлені поза законом. За голову провідника ОУН-сд М. Лебедя гестапо призначило нагороду в 50 тис. німецьких марок. Навесні 1944 р. відбулися перші збройні сутички УПА з регулярними радянськими частинами. У квітні 1944 р. неподалік від с. Гурби Мізоцького району Рівненської області відбулася велика битва між відділами НКВС (30 тис. осіб під командуванням генерала Марченка) та УПА-Південь (5 тис. осіб під командуванням Миколи Свистуна – “Ясеня”). Радянські війська завдали відчутної поразки УПА, яка втратила в цьому бою 3588 вояків. Улітку 1944 р. особовий склад УПА значно поповнився за рахунок розбитої в бою під Бродами дивізії “Галичина”. Наприкінці 1944 р. Р. Шухевич, перегрупувавши війська, відмовився від тактики широкомасштабних бойових операцій. З 1945 р. основний тягар боротьби УПА припав на УПА-Захід, а бойові дії перенеслися з Волині та Полісся до Галичини й Буковини. Не припинився повстанський рух і на Волині. Більшість політичних і збройних акцій УПА були спрямовані проти дій радянських адміністративно-каральних органів, зокрема, проведення масової мобілізації, переслідування Української греко-католицької церкви, депортації місцевого цивільного населення. Командування УПА розробляло плани зі створення загону особливого призначення УПА-Схід під командуванням Костянтина Гіммельрайха, який мав пробитися в околиці Києва для організації масових антирадянських виступів.

Таким чином, Рух Опору в Україні в роки Другої світової війни увібрав боротьбу як проти фашистських окупантів, так і за створення Української держави. Комуністичний та націоналістичний партизанський і підпільні рухи наближали час перемоги. Однак вони залишалися на різних політичних позиціях, тому радянські війська й УПА перебували в стані відкритої війни.