19.3. Українські землі під владою Румунії

У 1918-1919 рр. Румунія захопила значну кількість українських земель. У 1918-1928 рр. на окупованих українських землях був запроваджений воєнний стан. Українське населення на захоплених територіях зазнавало соціального й національного гноблення, тому час від часу піднімалося на боротьбу з окупантами. У 1919 р. відбулося Хотинське повстання. У ньому взяло участь понад 30 тис. осіб, але виступ зазнав поразки.

Щоб румунізувати українців, влада закрила школи, де викладали українською мовою, скасувала українські кафедри у вищих навчальних закладах, заборонила українську пресу, переслідувала.

Політичні сили на підвладних Румунії територіях:

• Комуністична партія Буковини (заснована 1918 р. лідери – С. Канюк, В. Гаврилюк, Ф. Стасюк.).

• Українська національна партія (заснована 1927 р., лідер – В. Залозецький).

• Націоналістичний табір (лідери – О. Зибачинський, І. Григорович, Д. Квітковський).

19.4. Українські землі у складі Чехословаччини

Після розпаду Австро-Угорської імперії закарпатські українці стали на шлях політичного самовизначення. За приєднання до України висловилися народні з’їзди в Любовні (8 листопада 1918 р.), у Сваляві (8 грудня 1918 р.), у Сиготі (18 грудня 1918 р.), в Хусті, де 21 січня 1919 р. зібралося 400 делегатів. З’їзд прийняв рішення приєднатися до УНР. Ужгородська народна рада висловила лояльність до Угорщини, а Пряшівська (вже в окупованому чеськими військами місті) висловилася за приєднання до Чехословаччини. У 1919 р. територія Закарпаття перебувала під різними владами: східну частину краю окупували румуни (за винятком Ясіня з кількома гуцульськими селами, де існувала Гуцульська республіка), західну – чехи, а Берегівський комітет залишився за угорцями. 8 травня 1919 р. представники Ужгородської, Хустської та Пряшівської рад, утворивши Центральну народну руську раду, проголосили приєднання Закарпаття до Чехословаччини. У складі Чехословаччини Закарпаття було окремим адміністративним краєм і спочатку називалося Підкарпатською Руссю, а згодом було перейменоване на Підкарпатський край.

Уряд Чехословаччини обіцяв українцям широкі автономні права, щоправда, ці обіцянки здебільшого так і залишилися на папері. Чеська влада ставилася до українців ліпше, ніж окупанти на інших землях. На Закарпатті ширилася українська освіта й культура, у школах дозволялося вибирати мову навчання, активно діяли українські організації, “Просвіта” й “Пласт”. Політика уряду не забороняла діяльність політичних партій та рухів, яких тут налічувалося понад 30.

Основними політичними течіями на Закарпатті стали:

• мадярофіли – прибічники ідеї повернення Закарпаття до Угорщини;

• русофіли – українці (або русини, як вони себе називали), що вважали себе частиною єдиного руського народу;

• комуністи Закарпаття, які були складовою частиною комуністичного руху в Чехословаччині й виступали за приєднання Закарпаття до Радянської України;

• український народовецький (українофільський) табір, що розглядав населення Закарпаття частиною українського народу.

Чеський уряд убачав у Закарпатті тільки аграрно-сировинну базу своєї держави. Тому влада намагалася підтримати аграрний сектор Закарпаття, передаючи селянам окремі землі угорських поміщиків.

За час перебування Закарпаття у складі Чехословаччини влада понад 90 разів віддавала команду військам і поліції відкривати вогонь по українцях.