§ 22. Розпад срср Перебудова і Україна

Після смерті генерального секретаря ЦК КПРС К. Черненка в березні 1985 р. на посаду керівника партії і держави обрано Михайла Горбачова. За його ініціативою з квітня 1985 р. розпочалася перебудова в СРСР.

Завдання перебудови:

• перехід від екстенсивних методів господарювання до інтенсивних;

• демократизація суспільного життя та народовладдя;

• припинення “холодної війни” та побудова спільноєвропейського дому;

• поліпшення матеріального та культурного добробуту населення;

• ліквідація цензури, гласність, вільне виявлення думки громадян.

Етапи перебудови:

• березень 1985 р. – січень 1987 р. – реалізація гасла “більше соціалізму”;

• 1987-1988 рр. – реалізація гасла – “більше демократії”;

• 1989-1990 рр. – розкол у таборі прихильників перебудови;

• 1991 р. – розпад СРСР.

Причини провалу перебудови:

• відсутність чіткої стратегії реформ;

• обмеженість економічного потенціалу СРСР;

• відсутність надійної команди, яка сповідувала б ідеологію перебудови;

• опір старого бюрократичного апарату;

• прагнення народів СРСР до демократії й національного самовизначення.

Перебудовчі процеси в Україні почалися з критики перших партійних керівників і партноменклатур різного рангу. В. Щербицький, який 17 років очолював Компартію України, залишався ортодоксальним комуністом і перетворився на одного з основних опонентів М. Горбачова. Преса називала Україну “заповідником застою”. У квітні 1986 р. в Україні сталася екологічна катастрофа – аварія на Чорнобильській АЕС, яка сприяла пожвавленню суспільно-політичного руху. 13 листопада 1988 р. в Києві відбувся перший за роки радянської влади масовий мітинг (20 тис. учасників), присвячений екологічним проблемам. У 1989 р. Україною прокотилася хвиля шахтарських страйків, які ставили не тільки економічні, але й політичні питання.

У вересні 1989 р. В. Щербицький залишив пост першого секретаря ЦК КПУ, а цю посаду зайняв В. Івашко. У вересні 1989 р. виникла масова політична організація – Рух (Народний рух України за перебудову). Одна за одною створюються політичні партії України (Українська республіканська партія, Демократична партія України, Партія зелених, Партія демократичного відродження України та ін.).

Навесні 1990 р. відбулися перші демократичні вибори до Верховної Ради, які посилили розшарування політичних сил.

Декларація про державний суверенітет України

16 липня 1990 р. Верховна Рада Української РСР прийняла “Декларацію про державний суверенітет України”.

Декларація має десять розділів:

• самовизначення української нації;

• народовладдя;

• державна влада;

• громадянство Української РСР;

• територіальне верховенство;

• економічна самостійність;

• екологічна безпека;

• культурний розвиток;

• зовнішня і внутрішня безпека;

• міжнародні відносини.

Основним її принципом стало – “Українська РСР самостійна у вирішенні будь-яких питань свого життя”.

Акт проголошення незалежності України

19-21 серпня 1991 р. оточення М. Горбачова здійснило спробу державного перевороту з метою повернення до традиційних методів керівництва державою. Заколотники на чолі з Г. Янаєвим створили Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС), який за підтримки армії та КДБ мав захопити владу в країні. 24 серпня 1991 р. відбулася позачергова сесія Верховної Ради УРСР, яка проголосила незалежність України, тобто створення самостійної Української держави:

1 грудня 1991 р. на Всеукраїнському референдумі 90,3 % виборців підтримали Акт проголошення незалежності України. 2 грудня 1991 р. Україну визнали Польща та Канада, 11 грудня перше посольство в Україні відкрила Угорська Республіка. Протягом 1992 р. Україну визнало 132 держави, зі 106 з них були встановлені дипломатичні відносини. З проголошенням незалежності України здійснено рішучий поворот у міжнародних відносинах.

7-8 грудня 1991 р. в Біловезькій Пущі в Білорусі лідери України, Росії, Білорусі (Л. Кравчук, Б. Єльцин, С. Шушкевич) констатували розпад СРСР і підписали угоду про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД).

21 грудня в Алма-Аті Декларацію про утворення СНД підписали керівники Азербайджану, Білорусі, Казахстану, Киргизстану, Молдови, Росії, Таджикистану, Туркменістану, Узбекистану й України.