26. Укр. Звичаєве право

Серед джерел права на українських землях у XIV-XVIII ст. по¬мітне місце належало нормам звичаєвого права. Вони виникали та формувалися в процесі еволюції господарсько-побутових відносин та спиралися на загальноприйняті "давні" норми поведінки, що були вироблені за різних обставин.

Серед джерел права на українських землях у XIV-XVIII ст. по¬мітне місце належало нормам звичаєвого права. Вони виникали та формувалися в процесі еволюції господарсько-побутових відносин та спиралися на загальноприйняті "давні" норми поведінки, що були вироблені за різних обставин.Козацьке звичаєве право представляє собою систему звичаєвих норм, переважна більшість яких сформувалась на Запорозькій Січі, на основі якої базувалась структура й діяльність військово-адміністративних і судових органів, регулювались питання земельних, майнових, особистих відносин. Найдовше і в найбільш традиційних формах звичаї на Запоріжжі проіснували там, де населення дотримувалося "подлуг старожитних и старейших обичаев". На думку відомого дослідника кодифікації права України А. Ткача, норми звичаєвого права діяли упродовж усього XVII і першої половини XIX ст.

Особливістю козацького права було утвердження свободи від феодальних повинностей та податків. Його матеріальною основою стали специфічні суспільно-економічні відносини, що склалися в Запорізькій Січі, а юридичним джерелом - норми давньоруського права, пристосовані до конкретно-історичних умов, норми звичаєвого права українського народу та запозичення з правових норм і традицій інших народів.

Характерними рисами звичаєвого права були: корпоративність, переважання публічного права, усна форма вираження, відсутність поділу на галузі, консерватизм, обрядовість, досить суворі (переважно тілесні) покарання, широке застосування смертної кари тощо.

Цілком очевидно, що основою формування козацького права стало звичаєве право, пристосоване до умов життя січового лицарства. Оскільки запорожці були насамперед воїнами, норми військового права проявлялись у формі звичаїв - проведення козацької ради, прийняття до товариства нових осіб, організація військових походів. Так, наприклад, новому козакові, що вступав до війська, на зібранні інших козаків - майбутніх товаришів - курінний ота¬ман відводив місце у 3 аршини завдовжки і 2 завширш¬ки, пояснюючи: "Ось тобі й домовина, а як умреш, то "робимо ще коротшу". Запорожець одержу¬вав нове ім'я, котре мало відверто брутальний характер, чим висловлювалося повне презирство до світу, який він покидав

А. Скальковський зазначає, що "запорожці не мали ніяких пись¬мових законів; військові суди вирішували справи, керуючись здоровим глуздом і давніми звичаями, а у важких випадках судді радилися з кошовим та з іншими старшинами"

Аналіз документів свідчить, що козацьке право було корпоративним правом. Воно захищало військово-політичну організацію запорізького козацтва, але встановлювало різний правовий статус окремих груп населення на Запоріжжі.

Козацьке право визначається не лише як звичаєве, а й національне. Воно майже не зазнало впливу права польського, російського, татарського. Козацькому праву притаманна обрядовість. Це спостерігається в організації військових походів, обранні на посаду, у побуті козаків тощо.

За змістом норми звичаєвого права Запорозької Січі поділялося на публічне і приватне.

Публічне право козаків - це певний військовий статут, що регулював найважливіші суспільні відносини запорозької громади, а саме: військово-адміністративний устрій (порядок виборів, функціонування органів влади та управління), військові справи, порядок володіння й користування землею, угіддями, спільним нерухо¬мим і рухомим майном, порядок судочинства, встановлював відпо¬відальність за злочини і тощо.

Приватне право регулювало відносини цивільно-правового ха¬рактеру: право власності на особисте рухоме і нерухоме майно, різ¬номанітні угоди, відповідальність за спричинення шкоди тощо.

У звичаєвому праві запорожців не існувало різниці між криміналь¬ним і цивільним правопорушенням. Під поняттям злочину ними розумілася шкода, заподіяна життю, здоров'ю, майну, честі всьому запорізькому товариству.

Покарання у козаків були досить суворі. Це було зумовлено військовим устроєм життя запорожців. Дослідник козацтва Д.І. Яворницький зазначав, що, незважаючи на суворість, а інколи й нещадність норм звичаєвого права козаків, у ньому була "чесність велика"

Покарання в Запорозькій Січі були публічними. Інтереси самої общини головували над особистими інтересами. Це випливало із усвідомлення її членами того, що твердість і цілісність общини прямо залежать від обмеження особистого свавілля й егоїстичних поглядів кожного. Саме тому, визначаючи вид покарання, в першу чергу звертали увагу на цінність порушеного права і спричинену шкоду.