79) «Гетьманські статті» XVII-xviiIст причини їх прийняття, загальний зміст та історичне значення.

"Гетьманські статті" були документами державно-правового і міжнародно-правового характеру, своєрідними конституціями України , котрі визначали устрій української гетьманської держави та порядок її взаємин із Московською державою на період правління конкретного гетьмана. Юридичною основою для укладання таких договорів стали "Березневі статті" Б. Хмельницького (текст яких, на думку окремих дослідників, було сфальсифіковано московською стороною).

Окремі вади українсько-російської угоди 1654 р. (не зовсім чітке в юридичному розумінні формулювання: "перехід гетьмана і Війська Запорозького під руку московського царя"), деякі її положення сприяли тому, що царський уряд Росії використав як юридичну підставу для наступу на права і вольності Української держави та її народу. Це безпосередньо позначилося на змісті "Гетьманських статей", які впродовж другої половини XVII ст. виявляли стійку тенденцію до обмеження суверенітету гетьманської України. Результатом реалізації цієї тенденції стала зміна форми взаємовідносин між Військом Запорозьким і Московським царством. Українська держава з васальної трансформувалася в автономну державу у складі Московського царства.

Найперше, обмеження українського суверенітету виявились у ставленні до гетьманської влади. Наприклад, за (порядком першими після "Березневих") "Другими Переяславськими статтями" (1659 р.) гетьман (Ю. Хмельницький) не мав права вести самостійну зовнішню політику (укладати міжнародні договори, приймати іноземних послів). Йому не дозволялося вступати у війну або посилати козацькі полки на допомогу сусіднім державам. Козацька рада не могла (без згоди царського уряду) переобирати гетьмана. Гетьман без згоди ради не міг призначати або звільняти полковників і генеральну старшину. Київський митрополит повинен був визнати зверхність Московського патріарха, а новообраному митрополитові заборонялось приймати посвяту від Константинопольського патріарха. З метою посилення контролю за діяльністю гетьманського уряду в Україні значно збільшився контингент царських військ. Крім Києва, московські гарнізони з воєводами розташовувались у Переяславі, Ніжині, Чернігові, Брацлаві, Умані.

"Батуринські статті" (1663 р.) містили пункти, за якими гетьманська адміністрація зобов'язувалася забезпечувати харчами московське військо в Україні, повертати московським поміщикам селян-утікачів, українським купцям заборонялися ввезення і продаж горілки й тютюну в Московській державі. Через кілька років гетьман Іван Брюховецький у Москві підписав ще одну угоду, яка заступила положення Батуринської.

"Московські статті" (1665 р.) ще більше посилювали військово-адміністративну й фінансову залежність Війська Запорозького від московського уряду. Українські міста й землі переходили під безпосередню владу московського царя. Гетьманському уряду заборонялося вступати у дипломатичні зносини з іншими державами; обмежувалося право вільного вибору гетьмана, вибори якого мали проходити лише з дозволу царя і в присутності московських послів; збільшувалася кількість московських військ в Україні; збирання податків з українського населення (крім козаків) відтоді покладалося на московських воєвод.

"Глухівські статті" (1669 р.) гетьмана Дем'яна Многогрішного, попри незначні поступки царського уряду (податки збиралися тільки козацькою старшиною, обмежувалася чисельність московського війська в Україні тощо), у цілому також були спрямовані на обмеження державних прав України московським урядом. Гетьману й надалі заборонялося вступати в безпосередні зв'язки з іншими державами. Значно обмежувався перехід селян у козацтво.

"Конотопські статті" (1672 р.) гетьмана Івана Самойловича значно обмежували гетьманську владу на користь старшини. Гетьман не мав права позбавити старшину посад чи покарати без згоди старшинської ради чи вироку військового суду. Особливо обмежувалися політичні права гетьманського уряду в царині зовнішньої політики. Зокрема, козацькі посли не мали права брати участь у перемовинах із представниками польського уряду в Москві у справах, що стосувалися Війська Запорозького. Лівобережним полкам заборонялося надавати військову допомогу правобережному гетьманові Петру Дорошенку в його боротьбі проти Польщі.

"Коломацькі статті" (1687 р.) гетьмана Івана Мазепи в основному повторювали свій попередній прототип, однак містили й нові положення, які значно обмежували політичні права гетьмана та українського уряду. Зокрема, гетьман не мав права без царського указу позбавляти старшину керівних посад, а старшина - скидати гетьмана. Обмежувалося право гетьмана розпоряджатися військовими землями, заборонялося підтримувати дипломатичні відносини з іншими державами. У гетьманській столиці Батурин розміщувався полк московських стрільців. Стаття 19 договору перед гетьманом і старшиною ставила питання про необхідність тісного державного об'єднання України з Московською державою та ліквідації національної відокремленості українського народу.

"Гетьманські статті" для царського уряду впродовж XVII ст. стали юридичним засобом обмеження українського державного суверенітету, важелем трансформації форми Української держави в автономію. Зафіксована у них динаміка міждержавних змін показує той самий напрям їх розвитку - поступове, але неухильне обмеження суверенних прав України