72) «Судебник Казимира» 1468 року, його структура, зміст та історичне значення.

Судебник Великого князя Казимира 1468 року уклали урядовці-правники великокнязівської канцелярії й затвердили на провінційному сеймі у Вільно. Він був невеликим за обсягом і мав 25 статей крім вступу й закінчення.

Його джерелами були 1) українські правові звичаї;2) канонічне право;3) Руська правда,; привілеї, судова практика. Судебник було написано давньоруською мовою.

Судебник складається зі вступу і 25 артикулів (статей), в яких визначено систему судів, їхню компетенцію, а також вміщено норми кримінального права і процесу та цивільного права. Встановлювався порядок захисту прав на маєтності, визначався порядок досудового провадження і суд. розгляду кримінальних та земельних справ, окреслювалися види покарань. Крим, відповідальність наставала з досягненням 7-річного віку.Основний вид злочину- пограбування. Виділялося 3 види крадіжок: дрібні, середні й великі. За дрібну крадіжку, вчинену вперше, застосовувалося покарання у вигляді штрафу, за середню і велику — смертна кара через повішення. Крім крадіжки, Судебник називав такі види злочинів, як розбій, грабунок, чаклунство.

Слідчі дії проводив сам потерпілий. Провадити слідство міг також воєвода, який мав право застосовувати до підозрюваних запобіжний захід — тримання у в'язниці. Збірник допускав застосування тортур щодо обвинувачених у крадіжці й чаклунстві.. У збірнику з'являється ідея рівності всіх верств населення перед законом у кримінальних справах. Так, якщо злочин скоєно з відома пана або сам пан брав у ньому участь і це було доказано, то пан ніс таку саму відповідальність, як і злодій. Основні види покарань за Судебником — смертна кара через повішення або спалення, штраф. Екзекуцію проводив суддя (тіун, воєвода), потерпілий або його близькі. У збірнику є статті про підсудність госп. (княжих) людей судові намісників і тіунів, а панських і вотчинних людей — суду їхнього пана.

У Судебнику чітко проглядається сполучення давньоруського права і нових джерел литовської доби. Наприклад, ряд статей взято із Руської Правди, але покарання значно суворіші. Серед них є кара на смерть, якої не знала Руська Правда.

Фактично це був перший кримінальний кодекс на території України. З прийняттям Судебника Казимира 1468 р . було започатковано новий етап у правовій теорії, практиці законодавчої діяльності державних органів,розвитку нових принципів систематизації і кодифікації феодального права , який був завершений виданням трьох Статутів Великого князівства Литовського

73) «Устава на волоки» 1557 року, причини прийняття,загальний зміст та значення

Правова неврегульованість окремих сфер суспільних відносин вимагала термінового забезпечення наявних прогалин , тому у квітні 1557 р. була ухвалена Сигізмундом-Августом «Устава на волоки» Вона мала своїм завданням проведення глибоких пе¬ретворень у сфері аграрних відносин. Устава складалась із 48 арти¬кулів, не пов’язаних між собою внутрішнім змістом. У ній містили¬ся положення земельної реформи Литовського князівства, серед яких найістотнішими були такі:

— ділянки селянської землі, раніше розкидані в різних місцях, тепер зосереджувалися в одному місці. Устава поділяла її на три по¬ля по 11 моргів у кожному — загалом 33 морги, або одна волока;

— усе селянство поділялося на дві категорії. До першої належали «путні бояри» та селяни, що обробляли князівські землі. Вони отри¬мували по дві волоки, з яких, окрім натуральних податків, інших повинностей не сплачували. Друга група також забезпечувалася зе¬мельним наділом, розмір якого був значно меншим — від трьох мор¬гів для городників до однієї волоки для тяглих селян;

— селяни всіх категорій позбавлялися права на земельну влас¬ність. Власниками визнавалися церква, шляхта і великий князь ли¬товський. Селянство мало право лише на користування землею. Воно переходило у спадок як до дружини, так і до дітей;

— для другої категорії селян різко зростав розмір повинностей.

Городники (колишня придворна челядь, збідніле селянство) зо¬бов’язані були відробляти панщину разом із своїми дружинами. Тяглі селяни, крім панщини, сплачували інші види повинностей як натуральних, так і відробіткових. Роботу вони розпочинали з ран¬нього ранку і працювали до пізньої ночі. Ті, хто працював із тягло¬вою худобою, мали 3 години відпочинку впродовж робочого дня, без худоби — 1,5 години. Селянин, що не з’явився на роботу без по¬важних причин, сплачував штраф, розмір якого збільшувався за¬лежно від кількості прогулів. За перший день — один грош, за дру¬гий — барана, за третій — тілесні покарання. Покарання не звільня¬ло від необхідності відпрацювати прогули;

— волочна реформа заборонила селянам перехід із одного місця на інше. Як і приватні, князівські селяни також ставали прикріпле¬ними до землі. «Устава на волоки» фактично запроваджувала крі¬пацтво на українських землях Полісся й Волині, що входили до складу Великого князівства Литовського;

— у сільському господарстві впроваджувалася фільваркова (фер¬мерська) система господарювання на князівських землях. Під філь¬варок виділялася найродючіша земля, на якій залежні селяни працювали по два дні на тиждень. Згідно з «Уставою» тут мали виро¬щуватися стада великої рогатої худоби, закладатися ставки та озера;

— волочна реформа змінила застарілі органи місцевого самовряду¬вання — десятників, пристарів, старців на представників великокня¬зівської адміністрації — війтів та лавників. Війт призначався у серед¬ньому на 100 селянських волок. Його головне завдання полягало в організації робіт на панщині та контролі за її виконанням. Лавники призначалися по 2—3 особи на кожне село. Вони оцінювали розміри збитків, завданих селянами при неявці на роботу, допомагали орга¬нам місцевої адміністрації з’ясувати причини економічних злочинів;

— реформа заторкнула не лише селянські землі, а й міські. Міща¬нам установлювалися чіткі розміри та види податків, за межі яких уряд не мав права виходити.

— «Волочна поміра» зруйнувала, хоча і не повністю, сільську громаду і пов'язану з нею громадську форму селянського землекористування, замінивши його подвірним; збільшила селянські повинності і посилила закріпачення селян, значно обмеживши їхні права переходу; зменшила площу земель суспільного користування (пасовища, луки) і фактично позбавила селян права користуватися лісами. Одночасно запроваджувана трипільна система землеробства значно збільшувала продуктивність праці.