97. Земельний кодекс усрр (1922)

Значення:

Широке коло питань забез¬печення трудового землекористування регулювала постанова сесії ВУЦВК «Основний закон про трудове землекористування», видана з метою створення «правильного, сталого і пристосованого до госпо-дарських і побутових умов трудового користування землею, необхід¬ного для відбудови і розвитку сільського господарства». Постанова визначила порядок трудового землекористування і трудової оренди землі, регламентувала питання зміцнення трудового землекористуван¬ня і землеустрою, а також регулювала таке питання, як застосування допоміжної найманої праці в трудових землеробських господарствах.

Зміст:

Положення «Основного закону про трудове землекористування» були включені до Земельного кодексу УСРР (далі — ЗК), який складався з чо-тирьох частин («Про трудове землекористування», «Про міські землі», «Про державне земельне майно», «Про землеустрій та переселення»}.

У ЗК УСРР перш за есе зазначалося, що «право приватної власності на землю, надра, води та ліси в межах УСРР скасоване назавжди», а всі землі в межах УСРР, «в чийому б віданні вони не були, — становлять власність Робітничо-Селянської Держави». Тим самим ЗК встанов¬лював, що будь-яке право землекористування можливе було тільки є результаті надання його державою і за умов, визначених державою. Порушення права державної власності на землю (купівля, продаж, за¬повіт, дарування, застава землі) заборонялись, а особи, винні в цьому, притягалися до кримінальної відповідальності, а також позбавлялися землі, якою користувалися.

Право користування землями сільськогосподарського призна¬чення ЗК надавав хліборобам та їх об'єднанням, міським поселенням, державним установам і підприємствам. Він встановлював, що право на користування землею для ведення сільського господарства мають всі громадяни УСРР (незалежно від статі, віросповідання, національ¬ності), які бажають обробляти землю власною працею. Громадяни, що бажають одержати землю в трудове користування, наділяються землею або земельними громадами, до складу яких вони входять, або земельними органами, якщо в розпорядженні останніх є запасна земля. Право на землю, надану лише в користування, вважалось безстроковим і могло бути припинене лише на підставі, визначеній зако¬ном. Наприклад, трудового землекористувача можна було позбавити землі в тому разі, якщо двір перестає займатись сільським ' господарством, у випадку необхідності зайняти землю для державних чи громадських потреб. Тоді землекористувачеві відводилась земля в іншому місці і відшкодовувались заподіяні вилученням збитки. Пра¬во на користування землею могло бути здійснене землекористувачем лише в складі земельної громади. У зв'язку з цим Кодекс докладно визначав склад земельної громади, її права та обов'язки, органи уп¬равління. Стаття 42 зазначала, що «окрім існуючих земельних громад за громади визнаються ще й сільськогосподарські комуни та артілі, а також добровільні об'єднання окремих дворів або сукупності дворів, що відокремлені від колишніх громад». Громада була тією формою об'єднання селян, яка полегшувала органам держави контроль і керів¬ництво сільським господарством.

Значну увагу ЗК приділяв регламентації трудового землекористу¬вання, оскільки одноосібна форма в сільському господарстві на той час була переважаючою. Кодекс давав детальну правову регламен¬тацію Інституту селянського двору — основної виробничої одиниці В сільському господарстві. Стаття 66 визначала двір як родинно-тру¬дове об'єднання осіб, що спільно вели сільське господарство. Кодекс встановлював умови і підстави поділу двору. Забезпечуючи стійкість трудового землекористування, ЗК уводив такі інститути, як трудова оренда землі і допоміжна наймана праця в трудових землеробських гос¬подарствах. Тимчасова передача права користування землею сприяла запобіганню від розорення трудових одноосібних господарств внаслі¬док стихійного лиха та інших причин. Наймана праця допускалася за умови дотримання законів про охорону і нормування праці.

Кодекс містив досить важливе право земельної громади самій обирати форми землекористування, наприклад общинну, дільничу, колективну. Найсприятливіші умови забезпечував спільний обробі¬ток землі. ЗК УСРР регулював питання землекористування в містах, землевпорядкування І переселення.

98. Адміністративний кодекс УСРР (1927) — пам'ятка укр. права. Підготовка кодексу почалася 1922 у межах першої кодифікації рад. законодавства юрид. частиною НКВС УСРР. Поперед, проект а. к. УСРР 1927 (451 стаття) було розіслано для обговорення з одночасним внесенням у Комісію розгляду законод. передбачень (КРЗП) РНК УСРР у серпні 1924. У жовтні 1924 — квітні 1926 його розглянула підкомісія КРЗП, яку очолювали відомі правники о. Євтихієв, В. Кобалевський, М. Брон, відтак проект було обговорено в КРЗП. У вересні — жовтні 1926 доопрацьований проект (706 статей) розглянула 4-а сесія ВУЦВК 9-го скликання. Було запропоновано бл. 100 поправок до 94 статей. Прийняття а. к. УСРР 1927 було відкладено для узгодження з паралельно розроблюваними новими положеннями про місц. ради (прийняті в серед. 1927). В остаточній редакції кодексу враховано також пропозиції Укр. юрид. т-ва і зауваження, висловлені на III Всеукр. адміністративному з'їзді (червень 1927). а. к. УСРР 1927 затверджено 2-ю сесією ВУЦВК 10-го скликання 12.Х 1927. Постановою Президії ВУЦВК від 14.ХІІ 1927 кодекс введено в дію з 1.ІІ 1928. Одночасно скасовано 55 актів респ. законодавства, до ряду актів внесено зміни. Кодекс не охоплював усе адм. законодавство, мав відомчий характер у межах компетенції НКВС УСРР та його місц. органів. 528 статей кодексу згруповано у 15 розділах:

Розділ І. Загальні засади.

Розділ II. Адміністративні акти.

Розділ III. Заходи адміністративного впливу.

Розділ IV. Інші адміністративні примусові заходи.

Розділ V. Трудовий відбуток на запобігання стихійному лиху та боротьбу з ним.

Розділ VI. Обов'язки населення в справі охорони громадського порядку.

Розділ VII. Громадянство УРСР, його набуття і втрата.

Розділ VIII. Реєстрація і облік руху населення.

Розділ IX. Товариства, спілки, клуби, з'їзди та збори.

Розділ X. Правила про культи.

Розділ XI. Прилюдні видовища, розваги й ігри.

Розділ XII. Користування державним прапором УРСР і печатками.

Розділ XIII. Нагляд адміністративних органів у галузі промисловості.

Розділ XIV Нагляд адміністративних органів в галузі торгівлі.

Розділ XV. Порядок оскарження дій місцевих адміністративних органів.

У розділі І визначалися завдання Адміністративного кодексу, принципи діяльності державних органів у адміністративній галузі, сфера його дії. Визначались і методи управлінської діяльності адміністративних органів: застосування примусових заходів до правопорушників у єдності із заходами переконання (ст. 6).

Розділ II був присвячений адміністративним актам, до числа яких відносили інструкції, циркуляри й обов'язкові постанови. Змістом інструкцій були загальні пояснення підлеглим посадовим особам і установам з питань впровадження у життя того чи іншого закону чи постанови радянської влади або пояснення їх змісту, а також виклад додаткових правил до законів і постанов у межах, ними встановлених (ст. 13). Предметом циркулярів визначено окремі з'ясувальні та директивні вказівки посадовим особам і установам, що стосувалися їх відомчої роботи (ст. 14). Інструкції і циркуляри органів міліції видавались у формі наказів. Було встановлено правило, за яким інструкції і циркуляри, що стосувалися прав і обов'язків населення, громадських організацій, державних установ і організацій різних відомств, підлягали обов'язковому опублікуванню в офіційних виданнях.

У розділі ІІІ визначалися заходи адміністративного впливу, що застосовувалися за порушення обов'язкових постанов і за незначні правопорушення, закріплювався порядок провадження по цих справах, вимоги до процесуальних документів (протоколів, постанов), коло органів (посадових осіб), що мали право їх розглядати.

За порушення обов'язкових постанов застосовувалися такі стягнення: оголошення громадської догани усно або у пресі; штраф до 100 крб.; примусові роботи на термін до одного місяця; арешт на термін не більше двох тижнів.

НКВС Молдавської АРСР, адміністративним відділам окружних виконавчих комітетів, адміністративно-міліцейським відділам районних виконавчих комітетів надавалося право застосовувати заходи адміністративного впливу за такі незначні правопорушення: а) порушення будівельних і протипожежних правил, правил у галузі охорони здоров'я, якщо воно не спричинило тяжких наслідків; б) за неповідомлення органів влади про інфекційні захворювання людей чи падіж худоби, за винятком дій, передбачених Кримінальним кодексом УРСР; в) за зберігання вогнепальної зброї невійськового зразка без дозволу чи реєстрації; г) за носіння встановленої форми одягу особами, які не мають на те право; д) за користування чужими документами для посвідчення особи; є) за самовільне залишення місця перебування, призначеного розпорядженням судових чи адміністративних органів, поява у місцевості, перебування в якій даній особі заборонено; є) неподання у встановленій формі відомостей головами правлінь кооперативів, артілей, різних товариств, які створені з метою отримання прибутку приватними підприємцями, про їхню діяльність; ж) за порушення порядку ведення торгових книг, неподання документів посадовим особам тощо.

До інших адміністративно-примусових заходів (розділ IV) у кодексі відносилися: особисте затримання; обшуки і вилучення; застосування зброї; стягнення сум неподаткового характеру в безспірному порядку; реквізиція і конфіскація; надзвичайні заходи охорони революційного ладу.

Надзвичайні заходи охорони революційного ладу передбачали проголошення: а) надзвичайного стану; б) воєнного стану.

Значення:

Хоча Адміністративний кодекс УРСР 1927 р. і не охопив усіх норм адміністративного законодавства, він став основною формою вираження адміністративно-правових норм, що діяли на той час, об'єднав у собі законодавство про форми адміністративної діяльності, примусові повноваження адміністративної влади, адміністративний нагляд у галузі промисловості й торгівлі, порядок оскарження незаконних дій адміністрації тощо.