80) «Конституція Пилипа Орлика» 1710р,її зміст та значення.

5 квітня 1710 р схвалення перша українська конституція, яка мала назву "Пакти і Конституція прав і вольностей Війська Запорозького". Згодом її почали називати Конституцією Пилипа Орлика. Текст її було складено латиною і тогочасною книжною українською мовою. Це була перша писана конституція у світі.Конституція мала нову, не властиву тогочасним українським документам форму суспільного договору між представниками влади і народом (козацтвом).

Конституція складається зі вступу (преамбули) та 16 розділів (пактів). На відміну від сучасних, вона не має поділу на статті. Документ є більш подібним до літературного твору, умовно поділеного на розділи. Текстуально конституція містить дві різні за функціями частини: а) декларативну; б) власне суспільний договір.

Декларативна частина має вигляд програми борців за українську незалежність початку XVIII ст. У преамбулі і перших трьох пактах подано концепцію етнічно-державної історії української нації. Зокрема, тут викладено теорію українського сарматизму (хозаризму), прибічники якої ведуть родовід української нації від хозар. Вони вважають, що український народ раніше називався хозарським, мав велику територію і утворював незалежне князівство. Назву "козак" вони виводять від етноніму "хозари".

У Конституції висловлено ідею споконвічного прагнення українців до власної державності. Стрижневою є думка авторів про природне право кожної нації на самовизначення та звільнення з-під чужоземного панування.

У першому розділі йдеться про православну віру, якою войовничий козацький народ пройнявся значно раніше, ніж християнство набуло статусу офіційної релігії держави. Тут має місце суто політичний міф про хрещення Русі не Володимиром Великим, а хозарсько-козацькими каганами. На підставі цього доходили висновку про підпорядкування церкви в Україні не Москві, а Константинопольському патріархату.

Конституція визначає православ'я як единоприйнятну державну релігію і наділяє гетьмана повноваженнями щодо заборони поширювати та проповідувати будь-яку релігію, крім православної. Релігійна нетерпимість авторів Основного закону сягає повноважень гетьмана встановлювати заборони на проживання в межах України послідовників інших релігій, а особливо "облудного іудаїзму",

Проголошували вічність і недоторканність кордонів України, встановлених українсько-польськими угодами, а також договорами України з Туреччиною й Московським царством. Це - лише гарантований мінімум української території, до якої слід приєднати всі етнічні українські землі. Територіальна цілісність України не могла бути порушена ні внаслідок нападів іноземних держав, ні через непродумані рішення її правителів. Запорукою цьому мали бути гарантії, що їх П. Орлик отримав від шведського короля.

Третій розділ присвячено дружнім і "побратимським стосункам" із Кримом. Це було зумовлене не лише військовою безпекою, а й можливістю жвавої торгівлі та отримання прибутків, у чому безпосередньо була зацікавлена козацька старшина, а також дрібні та середні верстви українського суспільства.

Власне суспільний договір стосувався перш за все політичної системи держави. Уже в преамбулі зазначено, що Конституцію складено для запобігання самодержавним замахам гетьманів, які багато чого запозичили в цьому плані від московської деспотії. Говорячи сучасною мовою, Конституція встановлювала в Україні парламентську республіку, в основу якої було покладено загальне виборче право; виборність усіх цивільних і військових посад; принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову.

Законодавчу владу уособлював український парламент - Гетьманська військова рада у складі: а) генеральної старшини; 6) цивільних полковників з урядниками та сотниками; в) генеральних радників від полків; г) послів від Низового Війська Запорозького. Рада мала збиратися "в резиденції гетьманській" (столиці) тричі на рік - на Різдво, Великдень і Покрову. Питання для обговорення в парламенті формулював і вносив гетьман. Парламент вирішував найважливіші проблеми життя держави.

Конституція закріплювала давню козацьку традицію - присягати на вірність народу та батьківщині. Таку присягу повинні були складати парламентарії та новообраний гетьман. Парламент мав право вимагати звіту гетьмана і притягати його до відповідальності, "докоряти йому за порушення вольностей батьківщини".

Найвищу виконавчу владу уособлював гетьман із генеральною старшиною (урядом). До її складу відтепер входив державний скарбник зі своїм апаратом. Це робилося задля того, щоб вивести фінансові питання з-під підпорядкування гетьмана і взагалі відокремити державну скарбницю від гетьманської.

Гетьман рекомендував кандидатури генеральних старшин на затвердження парламентом. Генеральна старшина мала подвійну підзвітність - перед гетьманом і Гетьманською військовою радою. Уряд працював на постійній основі й перебував у столиці держави.

У період між сесіями Гетьманської військової ради глава держави мав повноваження вирішувати певні законодавчі питання разом із радою генеральної старшини.

У Конституції прямо не йдеться про порядок обрання гетьмана, але очевидно, за традицією, його обирав парламент.

Місцеву адміністрацію уособлювали полковники з полковими старшинськими радами, полковими і міськими підскарбіями та нижчою, сотенною адміністрацією. Як і гетьмана, полковників на службу наділяли ранговими маєтностями, що ставали головним джерелом їхніх прибутків.

Щодо судової влади, то в Конституції їй приділено найменше уваги. Встановлювався найвищий у державі Генеральний суд, який мав повноваження розглядати справи державної ваги. Гетьману заборонялося самочинно карати за образу чи навіть змову проти власної особи, слід було віддавати справи до Генерального суду. Найвищий державний суд також мав розглядати справи щодо скарг на гетьмана, генеральну старшину, полковників, генеральних радників, знатних товаришів та інших урядовців, "а понад то рядових козаків".

Отже, Конституція Пилипа Орлика була передовим у тогочасному європейському суспільстві, де панували абсолютистські монархії, державницьким актом. Він визначав Україну як станову республіку на чолі з вибраним гетьманом. Конституція стала важливою підвалиною подальшого розвитку української державницької думки, символом боротьби за створення незалежної Української держави.