52. Цивільне право в Україні в складі Російської імперії (хіх – поч. Хх ст.)

Цивільне законодавство було систематизоване в 10 томі заводу законів Російської імперії.

Суб’єктами цивільних правовідносин були фізичні та юридичні особи.

Фізичні особи отримували цивільні право здатність з моменту народження а повну дієздатність з 21 року.

До цього дієздатність у фізичних осіб була обмежена. Вона також обмежувалася через душевну хворобу стан здоров'я а також шляхом призначення опіки над розтрати вами свого майна

Остаточно обмежувалася поняття юридичної особи. Воно застосовувалось по відношенню до державних установ до монастирів до учбових закладів. Університет святого Володимира до купецьких організацій господарських товариств та спілок. Види юридичних осіб - публічні, приватні, об’єднання фізичних осіб об єднання установ. Діяли до кінця 1920

Право власності - майно рухоме та не рухоме. Підрозділялося на благочинне і родове. Статті 262 частини першій десятого тому заводів законів вперше була дана дефініція права власності як незалежного від особи сторонньої права володіти користуватися і розпоряджатися визначеним майном вічно і спадково.

Право власності на землю визначалось на все вироблене на території на все в межах її на всі її належності.

Поряд з правом власності захищалось право володіння в однаковій мірі.

Право зобов’язання було тісно пов'язане з розвитком товарно-грошових відносин. Угоди укладалися за взаємною згодою домовляючихся сторін. Предметом могло бути дії осіб. Угоди могли заключатись усно або письмово для таких договорів як дарування і заставу не рухомого майна та на деякі інші речі (- кораблі) тільки письмова форма у кріпосному порядку тобто договір повинен був закріплений печаткою.

Всяка угода яка була правильно-складена підлягала виконанню, закон передбачав наступні засоби забезпечення договорів - порука, неустойка, заставу не рухомого майна, заставу рухомого майна

Основа зобов’язань крім договорів були правопорушення делікти та прочії інші факти. Наприклад незаконне збагачення.

Заборонялося обмін нерухомого майна крім випадків коли місто обмінювало свою територію із сусідніми панськими землями. Обмін рухомого майна не обмежувався договір купівлі продажу. Продавати можна було тільки те майно що належало продавця на праві власності в тому числі закріпачених селян

Продаж нерухомості відбувалося на основі купчих кріпостей складених із строгою регламентацією законами.

Нові договори – договір товариств, товариства складалася із осіб що обмежувалася однією організацію і діяли під одним ім'ям створювалися для торгівлі перевезення взагалі по якій би не було промисловості

Товариств було три види. Товариства з повною відповідальністю. Товариство на довірі. Дольове товариство

1 повне товариство складалося з 2 і більше осіб що об’єднували повністю свій капітал

2 ТОВ на довірі складалося із постійних членів які повністю об’єднували свій капітал

3 вкладчіки що ввіряли свій капітал

Дольове товариство, особи що об’єднували деякі свої суми

В разі банкрутства товариства постійні члени відповідали всім своїм майном

Вкладники і акціонери володіли тільки часткою майна

В 1850-1900 від цивільного права відділяються певні галузі

Трудове право, певні правовідносини в сфері трудової діяльності.

Були затверджені вексельний статут про торгівельну неспроможність

З’являється також нова галузь земельного права

Звід законів Російської імперії вперше дав визначення права власності як права „володіти, користуватися і розпоряджатися майном вічно і потомствено”. Найважливіша ознака права власності полягала саме в поєднанні володіння, користування і розпорядження. Цивільне право того часу розрізняло повне право власності і неповне, коли був відсутній хоч один із на¬званих компонентів.

Речі поділялися на рухомі та нерухомі, родові та придбані, подільні та не-подільні, споживчі та неспоживчі, вилучені з обігу та невилучені. Власник землі мав повне право розпоряджатися нею. Проте на Правобережній Україні покупець-росіянин мав привілеї порівняно з представниками інших національностей.

Значне місце приділялося зобов’язальному праву. Договори укладалися як письмово, так і усно, але для таких їх видів, як позика, дарування, поклажі угоди укладалися тільки в письмовій формі. Будь-який договір, „правильно складе¬ний”, підлягав беззастережному виконанню. Закон передбачав наступні способи забезпечення його виконання:

- поручництво;

- неустойка;

- завдаток;

- застава рухомого та нерухомого майна.

Серед численних видів договорів найважливішими були:

- договір обміну. Обмін нерухомого майна заборонявся, крім окремих випадків. Рухоме майно можна було обмінювати без обмежень;

- договір запродажу полягав у тому, що одна зі сторін зобов’язувалася дообумовленого терміну продати рухоме чи нерухоме майно. У договорі вказува¬лася ціна товару, а також сума неустойки;

- договір оренди міг укладатися на термін не більший 12 років. Договір оренди нерухомого майна укладався у письмовій формі, рухомого — дозволялося укладати усно;

- договір постачання і підряду розглядався законодавцем як один вид договору;

- договір позики. Відсоток від позиченої суми не міг перевищувати 6% річних;

- договір товариства — договір окремих осіб, які об’єднувалися в одну організацію.

Успадкування здійснювалося як за заповітом, так і за законом. Заповіт ук-ладався особою „при здоровому глузді і твердій памяті”, що досягла 21-річного віку.

За відсутності заповіту майно переходило до спадкоємців за законом. Ними були як сини, так і дочки, однак перевага надавалася першим. Дочки при живих братах отримували 1/14 частину нерухомого майна і 1/8 частину рухомого. Ма¬теринська спадщина ділилася порівну. За звичаєвим правом хату отримував син. В разі, коли хтось із синів перебував на службі в армії, хата з двором діставалася йому.

Якщо подружжя було бездітним, то у випадку смерті одного із них інший отримував 1/7 частину нерухомого і 1/4 частину рухомого майна.

Шлюбно-сімейне право визнавало суб’єктом шлюбних відносин чоловіка з 18 і жінку з 16 років. Особам, що досягли 80 років, вступати до шлюбу заборонялося. Не дозволявся шлюб між християнами і представниками інших вірувань, четвертий шлюб, а також новий без розірвання попереднього.

Законним вважався лише церковний шлюб. Розлучення дозволялося з дозволу церкви лише в кількох випадках. Дружина перебувала в залежному від чо¬ловіка становищі. ,Дружина зобов’язана підкорятися своєму чоловікові як главі сім’ї, мати до нього пошану, любов і необмежену вдячність “, — йшлося в Зводі Законів Російської імперії. Щоправда, у майнових відносинах подружжя було не¬залежним один від одного, могли розпоряджатися своїм майном на свій розсуд.

Діти поділялися на законно народжених і народжених поза шлюбом. Останні не мали права на прізвище батька та на успадкування його майна.