99. «Декларація про державний суверенітет України» (1990р.), «Акт проголошення незалежності України» (1991р.)

Декларація:

16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України, якою було проголошено наміри народу України самостійно вирішувати свою долю.

Декларація складається зі вступу (преамбули) та 10 розділів:

I. Самовизначення української нації

II. Народовладдя

IIІ. Державна влада

IV. Громадянство.

V. Територіальне верховенство

VI. Економічна самостійність

VII. Екологічна безпека

VIII. Культурний розвиток

IX. Зовнішня і внутрішня безпека

X. Міжнародні відносини

Основні положення Декларації:

– народ України становлять громадяни Республіки всіх національностей;

– закріплено державний, народний, національний суверенітети, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах;

– поділ державної влади на законодавчу, виконавчу, судову;

– виняткове право народу України на володіння, користування і розпорядження національним багатством;

– самостійність України у вирішенні питань економіки, екології, культурного розвитку, зовнішньої і внутрішньої безпеки, міжнародних відносин;

– миролюбна зовнішня політика, постійний нейтралітет;

– визнання верховенства загальнолюдських цінностей над класовими;

– гарантія права на вільний національно-культурний розвиток всіх національностей, ідо проживають на території України;

– необхідність піклуватися про задоволення національно-культурних потреб українців за межами Республіки.

Через нерішучість і непослідовність більшості народних депутатів Декларації не було надано статусу конституційного акта. У результаті вона могла залишитися планом на майбутнє, набором добрих побажань. Однак та ж обережна більшість погодилася на внесення до Конституції УРСР статті, що проголошувала верховенство законів Української РСР над союзними законами. Цей важливий крок сприяв наповненню Декларації реальним змістом.

Історичне значення Декларації про державний суверенітет України полягає в тому, що:

– суверенітет офіційно визнано необхідною умовою дальшого розвитку української нації;

– визначено основні напрямки діяльності по досягненню реального суверенітету

Оригінал:

Д Е К Л А Р А Ц І Я

про державний суверенітет України

( Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1990, N 31, ст.429 )

Верховна Рада Української РСР,

виражаючи волю народу України,

прагнучи створити демократичне суспільство,

виходячи з потреб всебічного забезпечення прав і свобод

людини,

шануючи національні права всіх народів,

дбаючи про повноцінний політичний, економічний, соціальний і

духовний розвиток народу України,

визнаючи необхідність побудови правової держави,

маючи на меті утвердити суверенітет і самоврядування народу

України,

П Р О Г О Л О Ш У Є

державний суверенітет України як верховенство, самостійність,

повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та

незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

I. САМОВИЗНАЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ

Українська РСР як суверенна національна держава розвивається

в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого

невід'ємного права на самовизначення.

Українська РСР здійснює захист і охорону національної

державності українського народу.

Будь-які насильницькі дії проти національної державності

України з боку політичних партій, громадських організацій, інших

угруповань чи окремих осіб переслідуються за законом.

II. НАРОДОВЛАДДЯ

Громадяни Республіки всіх національностей становлять народ

України.

Народ України є єдиним джерелом державної влади в Республіці.

Повновладдя народу України реалізується на основі Конституції

Республіки як безпосередньо, так і через народних депутатів,

обраних до Верховної і місцевих Рад Української РСР.

Від імені всього народу може виступати виключно Верховна Рада

Української РСР. Жодна політична партія, громадська організація,

інше угруповання чи окрема особа не можуть виступати від імені

всього народу України.

III. ДЕРЖАВНА ВЛАДА

Українська РСР є самостійною у вирішенні будь-яких питань

свого державного життя.

Українська РСР забезпечує верховенство Конституції та законів

Республіки на своїй території.

Державна влада в Республіці здійснюється за принципом її

розподілу на законодавчу, виконавчу та судову.

Найвищий нагляд за точним і однаковим виконанням законів

здійснюється Генеральним прокурором Української РСР, який

призначається Верховною Радою Української РСР, відповідальний

перед нею і тільки їй підзвітний.

IV. ГРОМАДЯНСТВО УКРАЇНСЬКОЇ РСР

Українська РСР має своє громадянство і гарантує кожному

громадянину право на збереження громадянства СРСР.

Підстави набуття і втрати громадянства Української РСР

визначаються Законом Української РСР про громадянство ( 1636-12 ).

Всім громадянам Української РСР гарантуються права і свободи,

які передбачені Конституцією Української РСР ( 888-09 ) і нормами

міжнародного права, визнаними Українською РСР.

Українська РСР забезпечує рівність перед законом усіх

громадян Республіки незалежно від походження, соціального і

майнового стану, расової та національної приналежності, статі,

освіти, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і

характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Українська РСР регулює імміграційні процеси.

Українська РСР виявляє турботу і вживає заходів щодо охорони

і захисту інтересів громадян Української РСР, які перебувають за

межами Республіки.

V. ТЕРИТОРІАЛЬНЕ ВЕРХОВЕНСТВО

Українська РСР здійснює верховенство на всій своїй території.

Територія Української РСР в існуючих кордонах є недоторканою

і не може бути змінена та використана без її згоди.

Українська РСР самостійно визначає

адміністративно-територіальний устрій Республіки та порядок

утворення національно-адміністративних одиниць.

VI. ЕКОНОМІЧНА САМОСТІЙНІСТЬ

Українська РСР самостійно визначає свій економічний статус і

закріплює його в законах.

Народ України має виключне право на володіння, користування і

розпорядження національним багатством України.

Земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні

ресурси, які знаходяться в межах території Української РСР,

природні ресурси її континентального шельфу та виключної

(морської) економічної зони, весь економічний і науково-технічний

потенціал, що створений на території України, є власністю її

народу, матеріальною основою суверенітету Республіки і

використовуються з метою забезпечення матеріальних і духовних

потреб її громадян.

Українська РСР має право на свою частку в загальносоюзному

багатстві, зокрема в загальносоюзних алмазному та валютному фондах

і золотому запасі, яка створена завдяки зусиллям народу

Республіки.

Вирішення питань загальносоюзної власності (спільної

власності всіх республік) здійснюється на договірній основі між

республіками - суб'єктами цієї власності.

Підприємства, установи, організації та об'єкти інших держав і

їхніх громадян, міжнародних організацій можуть розміщуватись на

території Української РСР та використовувати природні ресурси

України згідно з законами Української РСР.

Українська РСР самостійно створює банкову (включаючи

зовнішньоекономічний банк), цінову, фінансову, митну, податкову

системи, формує державний бюджет, а при необхідності впроваджує

свою грошову одиницю.

Вищою кредитною установою Української РСР є національний Банк

України, підзвітний Верховній Раді Української РСР.

Підприємства, установи, організації та виробничі одиниці,

розташовані на території Української РСР, вносять плату за

використання землі, інших природних і трудових ресурсів,

відрахування від валютних надходжень, а також сплачують податки до

місцевих бюджетів.

Українська РСР забезпечує захист всіх форм власності.

VII. ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА

Українська РСР самостійно встановлює порядок організації

охорони природи на території Республіки та порядок використання

природних ресурсів.

Українська РСР має свою національну комісію радіаційного

захисту населення.

Українська РСР має право заборонити будівництво та припинити

функціонування будь-яких підприємств, установ, організацій та

інших об'єктів, які спричиняють загрозу екологічній безпеці.

Українська РСР дбає про екологічну безпеку громадян, про

генофонд народу, його молодого покоління.

Українська РСР має право на відшкодування збитків, заподіяних

екології України діями союзних органів.

VIII. КУЛЬТУРНИЙ РОЗВИТОК

Українська РСР є самостійною у вирішенні питань науки,

освіти, культурного і духовного розвитку української нації,

гарантує всім національностям, що проживають на території

Республіки, право їх вільного національно-культурного розвитку.

Українська РСР забезпечує національно-культурне відродження

українського народу, його історичної свідомості і традицій,

національно-етнографічних особливостей, функціонування української

мови у всіх сферах суспільного життя.

Українська РСР виявляє піклування про задоволення

національно-культурних, духовних і мовних потреб українців, що

проживають за межами Республіки.

Національні, культурні та історичні цінності на території

Української РСР є виключно власністю народу Республіки.

Українська РСР має право на повернення у власність народу

України національних, культурних та історичних цінностей, що

знаходяться за межами Української РСР.

IX. ЗОВНІШНЯ І ВНУТРІШНЯ БЕЗПЕКА

Українська РСР має право на власні Збройні Сили.

Українська РСР має власні внутрішні війська та органи

державної безпеки, підпорядковані Верховній Раді Української РСР.

Українська РСР визначає порядок проходження військової служби

громадянами Республіки.

Громадяни Української РСР проходять дійсну військову службу,

як правило, на території Республіки і не можуть використовуватись

у військових цілях за її межами без згоди Верховної Ради

Української РСР.

Українська РСР урочисто проголошує про свій намір стати в

майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у

військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не

приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї.

X. МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ

Українська РСР як суб'єкт міжнародного права здійснює

безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори,

обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними

представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій

в обсязі, необхідному для ефективного забезпечення національних

інтересів Республіки у політичній, економічній, екологічній,

інформаційній, науковій, технічній, культурній і спортивній

сферах.

Українська РСР виступає рівноправним учасником міжнародного

спілкування, активно сприяє зміцненню загального миру і

міжнародної безпеки, безпосередньо бере участь у

загальноєвропейському процесі та європейських структурах.

Українська РСР визнає перевагу загальнолюдських цінностей над

класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права

перед нормами внутрішньодержавного права.

* * *

Відносини Української РСР з іншими радянськими республіками

будуються на основі договорів, укладених на принципах

рівноправності, взаємоповаги і невтручання у внутрішні справи.

Декларація є основою для нової Конституції, законів України і

визначає позиції Республіки при укладанні міжнародних угод.

Принципи Декларації про суверенітет України використовуються для

укладання союзного договору.

Прийнята Верховною Радою Української РСР

м. Київ, 16 липня 1990 року

N 55-XII

Акт проголошення незалежності:

Акт проголошення незалежності України - документ, прийнятий позачерговою сесією Верховної Ради УРСР 24 серпня 1991 року, яким проголошено незалежність України. Тим самим було покладено край юридичному існуванню Української Радянської Соціалістичної Республіки. Акт набрав чинності з моменту його схвалення. "За" проголосували 346 депутатів.

У тексті Акту проголошення незалежності України йшлося: "Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, продовжуючи тисячолітню традиції державотворення на Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошуєнезалежність України та створення самостійної української держави - УКРАЇНИ".

Оригінал:

П О С Т А Н О В А

ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНСЬКОЇ РСР

Про проголошення незалежності України

( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1991, N 38, ст.502 )

Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної

Республіки п о с т а н о в л я є:

Проголосити 24 серпня 1991 року Україну незалежною

демократичною державою.

З моменту проголошення незалежності чинними на території

України є тільки її Конституція ( 888-09 ), закони, постанови

Уряду та інші акти законодавства республіки.

1 грудня 1991 року провести республіканський референдум на

підтвердження акта проголошення незалежності.

Голова Верховної Ради Української РСР Л.КРАВЧУК

м. Київ, 24 серпня 1991 року

N 1427-XII

А К Т

ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ

Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над

Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991

року,

- продовжуючи тисячолітню традицію державотворення на

Україні,

- виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом

ООН та іншими міжнародно-правовими документами,

- здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України,

Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки

урочисто

п р о г о л о ш у є

н е з а л е ж н і с т ь У к р а ї н и та створення самостійної

української держави - УКРАЇНИ.

Територія України є неподільною і недоторканною.

Віднині на території України мають чинність виключно

Конституція і закони України.

Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ

24 серпня 1991 року

100. КРИМІНАЛЬНЕ УЛОЖЕННЯ 1903 - - крим. закон Рос. імперії, підписаний імп. Миколою II 22.ІІІ(4.ІУ) 1903. Складається з 37 глав і 687 статей, зосереджених у Загальній частині (гл. I, 72 статті) та Особливій частині (36 глав, 615 статей). В дію К. у. 1903 вступало частинами, вводилися переважно глави і статті, які містили нові склади політ, злочинів. Протягом 1904—06 було введено в дію гл. II («Про порушення постанов, які обороняють віру»), гл. III («Про бунт проти верховної влади та про злочинні діяння проти священної особи імператора і членів імператорського дому»), гл. IV («Про державну зраду»), гл. V («Про непокору владі») та ін. К. у. 1903 поділяло злочинні діяння на 3 групи: тяжкі злочини (за них призначалися смертна кара, каторга та заслання); злочини (вони тягли за собою ув'язнення у випр. домі, фортеці, тюрмі) та проступки, що каралися арештом або грош. штрафом. Суб'єктом злочину вважалася особа, яка досягла віку 10 років. Законодавець передбачав ситуацію «зменшеної» осудності для осіб від 10 до 17 років та від 17 до 21 року. Обставинами, що виключали крим. відповідальність, К. у. 1903 називало малолітство, хворобливий розлад душевного стану, випадок, необхідну оборону, непереборну силу. Обставинами, що підвищували відповідальність, вважалися рецидив, здійснення двох або більше злочин, діянь. Уперше давалося визначення простору дії закону: він поширювався на всю тер. Росії, однаково на всіх осіб, які на ній перебували. Покарання поділялися на головні, додаткові й замінні. Передбачалося 8 родів головних та 8 родів додаткових покарань. При визначенні покарання суд враховував станову належність злочинця та жертви. Смертна кара виконувалася через повішення публічно і не застосовувалася до осіб молодше 17 та старше 70 років. Каторга призначалася на строк від 4 до 15 років або без строку, заслання — без строку, але з правом дострокового звільнення за зразкову поведінку. Ув'язнення у фортеці призначалося на строк від 2 тижнів до 6 років, у тюрмі —до 2 років; арешт — на строк від одного дня до 6 місяців; перебування у випр. домі — до 8 років. Засудження до смертної кари, каторги або заслання на поселення супроводжувалося позбавленням прав стану. Передбачалися також такі дод. покарання, як позбавлення права займатися деякими видами діяльності, займати окр. посади тощо. Особлива частина уложення складалася зі статей, більшість яких містила норми, що передбачали відповідальність за реліг., держ., посад, правопорушення, посягання на основи життя сусп-ва, приват, осіб, їхні права (особисті та майнові) тощо. К. у. 1903 було одним з джерел крим. права, що діяло на тер. цар. Росії, у т. ч. в Україні.