85) « Суд і розправа в правах малоросійських» 1750р, його зміст та значення.

У 1750-1758 рр. за дорученням гетьмана Кирила Розумовського кандидат у члени Генерального військового суду Федір Чуйкевич здійснив приватну кодифікацію і розробив по-своєму унікальний збірник під назвою "Суд і розправа в правах малоросійських..." Цей збірник, власне, був витягом із польсько-литовського та російського законодавства, а також звичаєвого права, що діяло на Лівобережжі й Правобережжі впродовж XV-XVЦI ст. Структурно він складався з таких розділів: 1) Про докази; 2) Про рочки й роки (судова організація); 3) Про процес; 4) Про апеляції; 5) Про виконання рішення суду; 6) Про посаг, віно і привінок.

В ній зібрано і впорядковано ті норми, що визначали привілейоване становище панівних суспільних верств у судовому процесі. Слід відзначити значну роль Ф. Чуйкевича у за¬хисті судової автономії Гетьманщини, її незалежності від російської судової системи. Він послідовно й наполегливо заперечував необ-хідність оскарження рішень Генерального суду до царського сенату, вважав, що рішення вищого українського суду — остаточне та оскарженню не підлягало. Твердо стояв на позиції створення в Ук¬раїні судів із предметною спеціалізацією в цивільних і криміналь¬них справах. Такі новації в Росії ще не були відомі.

Ф. Чуйкевич увів до збірника незначну кількість норм цивільного права, що регулювали відносини у сфері земельної власності. У такий спосіб упорядник намагався обґрунтувати законність набуття стар¬шинсько-шляхетською верхівкою права власності на землю. Особли¬вого значення автор зводу надавав праву власності на землю за давніс¬тю придбання. При цьому розрізняв давність земську (підтверджену письмовими документами), що ставала власністю через 10 років ко¬ристування, і глибоку давність, тобто займанщину (підтверджену по¬казами свідків чи іншими непрямими доказами), що переходила у власність через 100 років. Отже, право власності на земельні володін¬ня, колись зайняті українською козацькою старшиною, автор збірни-ка намагався підтвердити давністю, щоби перешкодити царській вла¬ді розпоряджатися на свій розсуд українськими землями.У збірнику систематизовано юридичні норми, які закріплювали права українських державців на землю й маєтки, на залежність від них селян (посполитих).

У травні 1752 р. цю книгу було передано гетьманові К. Розумовському з присвятою від Ф. Чуйкевича. Згодом автор додав розділи: про Апеляції зі Статуту (1754 р.); про давність земську (1755 р.); про суд польовий, підкоморський і комісарський, тобто межовий (1758 р.).

Хоча праця Ф. Чуйкевича не набула офіційного характеру, вона безпосередньо застосовувалась у тогочасній судовій практиці й помітно вплинула на подальший розвиток правової думки в Україні. Зміст і рекомендації кодифікації Ф. Чуйкевича, зокрема, було враховано під час проведення судової реформи 1760-1763 рр.

86. конспект

+

«ЗІБРАННЯ МАЛОРОСІЙСЬКИХ ПРАВ» 1807, «Зібрання цивільних законів, чинних у Малоросії» — останній з численних проектів кодифікації (упорядкування та узгодження) цивільних законів, які діяли на Лівобережній Україні. Розроблений 6-м відділенням 2-ї експедиції Комісії для складання законів (1804—07). Групу, яка опрацьовувала право лівобереж. губерній (Чернігівська губернія та Полтавська губернія) очолював укр. правознавець Ф.Давидович.

Зміст:

Джерелами для нього слугували норми звичаєвого права, Литов. статути (1529, 1566, 1588; див. Статути Великого князівства Литовського), «Саксонське зерцало» (зб. герм. права 13 ст.), ті чи ін. норми яких застосовувалися на укр. землях упродовж 16—18 ст. Поділявся на 3 ч., викладені в 5 книжках:

1) правові норми, що визначали право- та дієздатність особи, порядок взяття шлюбу, майнові та особисті взаємовідносини подружжя, батьків і дітей;

2) право зобов’язань, тобто те, що стосується осудності, виявлення волі, договорів та зобов’язань, які з них випливають;

3) правові норми, що регулювали майнові відносини, відносини власності, способи її набування, спадкові відносини, поземельне право, строк давності тощо. «З.м.п.» було складено рос. мовою. Офіц. затверджено не було. Пам’ятка зберігається у Рос. держ. істор. архіві у Санкт-Петербурзі.

Значення:

У «З.м.п.» систематизовано правові норми, що регулювали майнові та сімейно-шлюбні відносин, а саме: правові норми, що визначали право- та дієздатність особи, порядок взяття шлюбу, майнові та особисті взаємовідносини подружжя, батьків і дітей; право зобов’язань, тобто те, що стосується осудності, виявлення волі, договорів та зобов’язань, які з них випливають; правові норми, що регулювали майнові відносини, відносини власності, способи її набування, спадкові відносини, поземельне право, строк давності тощо.

Оскільки укладання «Книги законів Російської імперії» не було доведено до кінця, то й «3. м. п.» 1807 фактично не діяло.

Может кому пригодится… Оригінал:

Зібрання малоросійських прав 1807 р. (Витяги)

КНИГА І

Собрание Малороссийских прав касательно лиц по данным от присудствия коммисии оглавлениям

I. Глава 1. О рождении

§ 1. Права нерожденных суть равныя как и рожденнах детей в разсуждении наследия и участия в имении родительском; для сего требуется, чтобы отец в своем тестаменте, именуя детей своих, упомянул и о имеющем родиться.

III. Глава 3-я о возрастах

§ 1. Мужеский пол до осьмнадцати, а женский до тринадцати лет считаются несовершеннолетьними, и в случае смерти родителей, состоят в опеке, с их имением, а достигшие тех лет возраста, выходят из опеки и вступают во владение имением.

§ 2-й. Девица в 13-ть лет возраста может ити замуж.

IV. Глава о физической и нравственной способности

§ 1-й. Мужеский пол до осьмнадцати, а женский до тринадцати лет своего возраста, не может ничего отдать кому-либо по тестаменту.

§ 3-й. Безумные не могут делать тестамента или завещания, а могут делать, когда прийдуть в полный разум.

§ 5. Безумный не может быть свидетелем.

V. Глава о браке

§ 1. Супружеский чин между всеми чинами на свете первое место имеет, и столько смертному безсмертне приносит, как Адам и ныне в племени своем живет и чрез потомство, которое супружества происходит род человеческий вечно пребывает. Сей чин особливейше есть почтенный во-первых потому, что он от всех чинов начальнейший, ибо начался вдруг с натурою, и между первобытными людьми постановлен; во-вторых, что он есть святый по закону Божию, и по многим особым добродетелям, который в себе имеет, а особливо содержит в себе три добродетели духовныя, веру, надежду, любовь...

§ 8. Вольно всякому жениться столько раз, сколько пожелает, пока без жены быть не может или не похочет, хотя бы и три или четыре жены его умерли; равно и жене свободно по смерти мужей своих ити за иного, и как с первым так и с последними дети родить, которые в имениях родителей своих без сомнения наследствовать будут.

§ 149. Кто при жене своей живой женится на другой, тот равно и жена, которая бы, ведая о другой жене его живой, в супружество с ним вступила, подлежат смертной казни.

VI. Глава о детях

§ 1. О том, что кто есть которой матери сыном, вольно доказывать свидетельми то есть женами, которые при том были, ибо мать всегда известна есть; в чем обще бывает вера дана словам отца и матери, когда кого они сыном назовуть, и любовь отческую ему показывают, ибо таким сильным обстоятельствам надлежит сперва верить, пока что противное тому не явиться.

§ 5. Родителей кормить должны сыны и дочери, как не отделенные, так и отделенные.

§ 69. Усыновление есть выбор правный или судовый для утешения тех, которые детей не имеют, усыновлять же может старейший младшаго, младший же стареишаго не может. Усыновлять может имеющий и не имеющий детей, но чтобы усыновляющий был вольный.

VIII. Глава об опеке

§ 1. Дети несовершеннолетние то есть: мужеский пол до 18-ти а женский до 13-ти лет своего возраста, должны быть по смерти своих родителей в опеке, дабы родительское имение движимое и недвижимое не было растеряно или не приведено в упадок.

§ 15. Опекуны должны быть не иностранцы, но туземные уроженцы. Люди добрые, благочистивые, не расточительные, в том же повете где опеку содержать будут, хорошо поместные, а хотя бы он был и родственник, то так же хорошо поместный быть должен, кроме тех, которых отец тестаментом назначил.

КНИГА II

Выписка из прав, в Малороссии употребляемых, учиненных по руководству на ІІ-е отделение о деяниях

XI. О договорах

§ 1. Предмет договоров заключается в свободной каждаго воле распоряжаться вечно по своему изволению собственным имением.

XII. Выписка из прав в Малороссии употребляемых, учиненная по руководству на статью: о непозволенных деяниях, и о проистекающих из того правах и обязанностях

§ 21. Когда кто рубит чужое дерево, чужую траву косит, или в чужих водах рыбу ловит, тот должен заплатить штраф три шеляга и убыток наградить по правам.

§ 95. Не должно там собак держать, где люди обыкновенно ходят, если кто же учинил, и собака покусает человека вольнаго, тот штрафу подлежит по разсмотрению судьи, а в иных вещах убыток вдвое наградить должен.

§ 109. Кто бы шляхтича убил в смерть, или каким образом умертвил, и в том правильно был бы обличен, с таковаго сверх казни, взыскать поголовных за убитого денег сто кон грошей.

§ 110. Взыскание поголовных денег за убитых положено по званиям...

§ 116. Естьли бы кто обе руки, ноги, и оба уха, отсек, или оба глаза выколол, или выбил, тот по суду будучи обличенный таким же образом и на тех же членах казнен быть, и число денег по вышеписанному в награждение заплатить должен, буди же палец, или несколько оных от руки или ноги отрубил, то и за оные равномерное наказание понести должен; а денежное награждение за всякий палец отрубленный по двадцати коп грошей.

§ 164. Если кто лавнику, сидящему в суде, слово какое непригожее скажет, а лавник то свидетельством других товарищей своих двух или трех человек веры достойных, которые при том были и укоризну слышали, докажет, тогда обругавший лавника по важности обиды и безчестия наградить, а судьи штраф заплатить должен будет.

КНИГА III

Виписка из прав в Малороссии употребляемых, учиненныя по руководству на ІІІ-е отделение в вещах или имениях

XVII. Глава о звериной ловле

§ 110. Дикие звери, птицы, рыбы и прочие что на земле и в воде водится, бывают тотчас по праву всенародному собственными того, кто их поймает; ибо что прежде не было ничье по самой природе, то собственным будет того, кто наперед его изловит.

XXII. Глава о наследстве

§ 193. По смерти отца и матери дети их, сыны и дочери, не могут быть удалены от имений отческих и материнских, но они, или наследники их имеют получить все те имения в свое владение и полезное для себя распоряжение на вечные времена.

КНИГА IV

Собрание Малороссийских прав отделения ІІІ-го о вещах XXVI. Глава о купчих крепостях или о купле и продаже

§ 329. Всякому вольно имения свои отческая, материнская, выслуженныя, купленныя и какимь-либо образом нажитыя, и названныя, продать.

XXX. Глава о договоре при отдаче собственности под сохранение

§ 443. Поручаемые под сохранение вещи должно принимать и хранить явленно, дабы избегнуть порицания воровством.

XXXIII. Глава о договоре между господином и слугою касательно найма и платы

§ 531. Нанимающий слугу или служанку для работы, ежели в городе, то должен в цеху, а ежели в местечке или другом селении, то в том уряде, в ведомстве котораго он нанимающий пре-бывает, объявить о нанимаемом, и дать записать в урядовый реестр.

КНИГА V

Собрание прав, действующих в Малороссии отделения ІІІ-го о вещах с 21-ой по 30-ую главу

XXXVII. О общей собственности вообще

§ 618. Участники в общей собственности охрають ея все совместно и все получают равную часть прибылей, разделяя между собой и убытки. Следственно каждый имеет равные на общую собственность право.

ХLІІІ. Глава о ссуде и праве пользоваться чужим имением

§ 759. Право на чужую вещь посредством ссуды приобретается по взаимному согласию или договору как требуящаго ссуды, так и ссужающаго.

§ 769. Полученную в ссуду вещь не можно употреблять инако, кроме так, как она вверена. В противном же случае должно заплатить за ея.

87. конспект

+

ЗВІД МІСЦЕВИХ ЗАКОНІВ ЗАХІДНИХ ГУБЕРНІЙ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ 1837

- проект збірки норм цив. матеріального та процес, права, що стосуються Правобережної України та Білорусі.

Мета кодифікації:

упорядкування та уніфікації норм, що діяли в Лівобереж. і Правобереж. Україні, макс. зближення правових систем України і Росії шляхом поширення на Україну загальноімп. зак-ва та усунення місц. особливостей у застосуванні права.

Зміст:

У 1826 Комісію для складання законів перетворено на 2-е відділення власної його імперської величності канцелярії, яке мало спеціально і постійно займатися кодифікац. роботою. До цього було залучено відомого кодифікатора права М. М. Сперанського, який фактично очолив роботу. Відділення підготувало «Повне зібрання законів Російської імперії», публікація якого почалася 1830, та «Звід законів Російської імперії», що став виходити з 1832. У 1830—33 у складі відділення працювала група під кер. І. М. Даниловича [професора Харків, (з 1825), Київ, (з 1835), а з 1839 — Моск. ун-тів, яка підготувала ґрунтовний, якісно систематизований 3. м. з. з. г. Р. і. 1837. Складався він із вступу, трьох частин (закони про стани; закони цивільні; закони про суд) і додатків. 1838 проект Зводу затвердила Державна рада, але статусу чинного джерела права він так і не набув. Перемогла ін. тенденція — поширення на тер. України рос. системи права. Автори проекту прагнули підпорядковувати місц. право імп. законодавству, щоб воно лише регулювало конкр. відносини в межах заг. вимог осн. законів

Значення:

- При підготовці 2-го видання Зводу законів Російської імперії в 1842 було затверджено для включення до його 10-го тому ряд норм 3. м. з. з. г. Р. і. 1837, однак вони мали застосовуватися лише у Черніг. та Полт. губерніях. Таких норм налічувалося 53, і регулювали вони переважно сімейні та спадкові відносини. Відмінності у регулюванні правових відносин в Україні та Росії були, напр., у визначенні дієздатності особи, майнових відносин подружжя, права спадщини, інституту опіки, родових маєтків, права на чуже майно і знайдену річ, розподілу спільного майна, дарування майна, строків давності, забезпечення виконання договорів тощо.

- Підвищення рівня кваліфікації юристів