67)Сервітутне право Гетьманської України: його поняття та види

Сервітут – право володіння чужими речами. Вони поділялися на особисті т реальні.

Особисті (надання особі права довічного користування річчю(користування вдовою майном померлого чоловіка)

Реальні: Проїздні( прохід через чужу ділянку)

Лісові(збирати ягоди/гриби, рубати дрова в чужому лісі)

Водні (купатися, ловити рибу у чужій водоймі)

Берегові( сушити сітки на березі)тощо

Устав на волоки передбачав використання чужої земельної ділянки для сінокосіння, розміщення пасік тощо.

Право проходу по чужих землях могло переходити при продажі землеволодінь чи передачі їх у спадщину,тобто належало кожному їх власнику, а не конкретній особі.

Значного поширення у Гетьманщині набули норми сусідського права, що розглядалося як одна з форм обмеження прав власності і лежало в основі багатьох міських сервітутів. Існували такі міські сервітути: світла й вигляду на чужий двір, стоку води, користування спільною стіною або стіною сусіда тощо. Сусідським правом також урегульовувалися питання взаємовідносин сусідів: з приводу садів, межових дерев, будівель, небезпечних у санітарному на пожежному аспекті, спільної межі, огорожі суміжних ґрунтів тощо.

68) Зобов’язальне право гетьманської України:виникнення та припинення, виконання та забезпечення

Під зобов'язанням розуміли цивільні права та обов'язки кожного суб'єкта , це такі правовідносини згідно якими одна особа мала право вимагати від іншої особи вчинення певних дій або утримання від них. Предметом зобов'язання - дія що мала певне юридичне значення і певні правові наслідки.

Зобов’язання вини¬кало як із договорів, так і з деліктів (правопорушень). У другому ви¬падку норми цивільного права зобов’язували компенсувати мате¬ріальні збитки за завдану шкоду.

Зобов’язання поділялися на односторонні та багатосторонні. Головним способом припинення зобов’язання було його виконання , оскільки смерть однієї зі сторін договору не припиняла його виконання. Окрім май¬нових прав, спадкоємці успадковували і договірні зобов’язання. Зобов’язання також припинялося, коли наставала випадково неможливість його виконання. Вона мала бути фізичною(наставала, коли предмет зобовязання випадково гине) або юридична(предмет зобов’язання вилучався з обороту).

Для виконання зобов’язання необхідно було дотримуватися таких вимог:

1)Боржник повинен був виконувати зобов’язання згідно інтересів кредитора

2) Зобов’язання виконує боржник

2) Дотримання вказаного місця зобов’язання

3) Дотримання часу виконання

4) Виконання повинно відповідати змісту зобовязнь

Основними правовими засобами забезпечення зобов’язань були

1) Завдаток( грошова сума або цінна річ, яку одна сторона надає іншій стороні у момент укладання зобов’язання)

2) Застава майна(Заставодавець у забезпечення договору позики (звичайно грошей) віддавав кредиторові у володіння своє нерухоме майно з правом чи без права користування. Заставити власне нерухоме майно можна було на різних умовах: на певний строк чи безстроково, на строк під умовою втрати права власності в разі недотримання умов договору. У випадку смерті боржника до закінчення строку платежу спадкоємці діставали право викупити заставу без огляду на строк або давність. Застава рухомих речей містила менше умовностей. Після закінчення строку застави кредитор мав право продати заставну річ, із виторгу покрити борг, а решту віддати боржникові)

3) Порука(Порука могла укладатися замість договору застави. На підставі поруки третя особа зобов'язувалася повернути борг кредиторові у разі неповернення його основним боржником. Правочинною була також кругова порука кількох осіб і, відповідно, їхня спільна відповідальність. Зобов'язання поручителя переходили до його спадкоємців.

З-поміж договорів найбільш розповсюдженими були:

— договори купівлі-продажу. Торгові операції з рухомим і нерухомим майном передбачали обов’язкову присутність свідків. Факт купівлі- продажу мав бути зафіксованим у спеціальній актовій книзі, витяг з якої надавався обом суб’єктам угоди. Особливі умови стосувались операцій, що пов’язувалися з придбанням земельної власності. Купів- ля-продаж земельної ділянки вважалася здійсненою лише після під¬твердження угоди універсалом гетьмана чи указом царя;

— договір позики. Угода на суму до 12 рублів могла укладатися в усній формі. У разі неповернення боргу в обумовлений договором час кредитор мав право звернутися до суду. Суддя міг відстрочити виплату боргових зобов’язань, але не більше ніж на 11 днів. Після цього боржник мав сплатити штраф, а після реалізації конфіскова¬ного у нього майна відшкодовувалися збитки кредиторові. Якщо боржник не мав особистого майна, його тримали під арештом доти, доки він, родичі чи знайомі не повернуть боргових зобов’язань;

— договір оренди. Значного поширення набула оренда землі. Жод¬на зі сторін не могла самовільно розірвати договір, якщо інша сто¬рона виконувала його умови. За встановленою традицією, змінити, уточнити чи розірвати умови можна було лише раз на рік. На свято Стрітення Господнього (середина лютого) дозволялося вносити ко¬рективи чи взагалі припиняти чинність договору, звісно, за наяв¬ності доброї волі обох сторін.

Власник мав право припиняти чинність договору в односторон¬ньому порядку, якщо орендар псував майно, вів аморальний спосіб життя. Своєю чергою, орендар міг виступати ініціатором розірван¬ня угоди, якщо власник перешкоджав користуватися майном, ви¬магав попередньої оплати або, вчинивши напад на маєток, заподіяв фізичних ушкоджень орендареві чи образив його;

— договір дарування. Дарування речей на суму до 100 рублів здійс¬нювалось усно в присутності свідків, більше 100 рублів — у писем¬ній формі. Угода фіксувалася в актовій книзі, укладалася за обов’яз¬кової присутності дарителя та обдарованого;

— договір особистого найму. Укладався особами зі статусом вільної людини. Відповідальність за недотримання умов договору поклада¬лася на обох контрагентів.