88. Систематизований збірник законів Російської імперії, розміщених у тем. Порядку. Підготовлений 1826—30 спец, комісією під кер. М. М. Сперанського.

Структура:

Вид. 1832 у 15 томах (наст, видання - 1842, 1857). Почав діяти з 1 (13).І 1835. Перше видання 1832 р. і наступні видання 1842 і 1857 років складалися з 15 томів (Зокрема, том 1 - Основні державні закони, том 3 - Статути про службу цивільної, том 9 - Закони про стани (станах), том 15 - Покладання про покарання, а в 1885 р. був доданий XVI те, що містить процесуальне законодавство).

Зміст:

У 1—3 томах Зводу містяться осн. закони, держ. і губ. установлення тощо; в 2 — статути про рекрут, та земс. повинності; в 5—8 томах — статути про податки, мита, шинковий збір та ін.; в 9 — закони про стани та їхні права; в 10 — закони цивільні та межові; в 11 і 12 — статути кредит, установ, торгові статути, постанови про фабричну, заводську і ремісничу промисловість тощо; в 13 і 14-статути благочиння (лікарський, про паспорти та втікачів, про тримання під вартою та ін.); в 15 — крим. закони. 1892 додатковим, 16-м, томом вийшли «Судові статути».

Значення:

Звід був класичним зразком систематизації законодавства. Він сприяв галузевому формуванню цив., крим. та ін. галузей права. В Україні Звід набув чинності з 1835 лише в частині, яка регулювала держ. і адм.-правові відносини. 1840 на Лівобережну, а 1842 - на Правобережну Україну поширено чинність Зводу і в частині цив. та крим. права. Звід утратив чинність після встановлення у Росії рад. влади. Громіздкість видання Зводу законів, рідкісні перевидання невеликими тиражами викликали з кінця XIX століття поява так званих неофіційних видань Зводу законів. Найкраще неофіційне видання - в 4 книгах ( Санкт-Петербург, 1913). Після падіння імператорської влади в 1917 р. деякі законодавчі матеріали, що містилися у Зводі законів, піддалися переробці, але основна маса статей залишилася без змін і діяла до жовтневої революції 1917 р., а на територіях, контрольованих білими - аж до закінчення громадянської війни.

Своєрідність Зводу законів полягало в тому, що далеко не завжди базові російські правові акти спочатку були оформлені як кодекси, а наступні додатки до них також часто не були оформлені як поправки (в них не повідомлялося прямо, які частини раніше чинних актів скасовуються і т. п .).

89. “Уложення про покарання кримінальні і виправні” 1845 р., уведене у дію з 1846 р., вміщувало 2224 статті і закріплювало деякі принципи буржуазного кримінального права – визначення поняття злочину, дія закону у часі і просторі, особиста відповідальність тощо, однак, за змістом було феодально-кріпосницьким кодексом, зокрема, дворяни мали право засилати селян до Сибіру, судити їх, карати тілесно і т.п. Це був перший у Росії крим. кодекс, затвердження імператором. У 1866 та 1885 видавалися нові редакції Уложення. Складалося з 24 розділів, 81 глави і 2 224 статей. Перший розділ У. «Загальна частина» містить 181 статтю. Тут подано поняття крим. діяння та види покарання, визначено стадії скоєння правопорушення, форми співучасті, обставини, що пом'якшують чи обтяжують крим. відповідальність. Усі покарання поділено на два розряди (покарання кримінальні й покарання виправні); розряди — на роди (11), а роди — на ступені покарання з вищою і нижчою мірою (35).

Злочин в Уложенні – це дія, що посягає на недоторканість прав верховної влади і встановлених нею влад або на право і безпеку суспільства чи приватних осіб. Злочинні дії поділялись на тяжкі злочини, злочини і проступки. Формами вини визнавались умисел і необережність. За вчинення політичних злочинів Уложення встановлювало рівні міри покарання незалежно від стадій злочину і ступенів співучасті. Метою покарання було передусім залякування, про що свідчить наявність великої кількості санкцій із смертню карою. Система покарань складалась з 35 видів – від смертної кари до догани (осуду). “Звід установлень і статутів про утримуваних від вартою і про засланих”. Зберігались тілесні покарання, від яких звільнялись дворяни, духовенство, купці 1-ої і 2-ої гільдій, почесні громадяни тощо. Щоправда, “Уложення про покарання кримінальні і виправні” у новій редакції 1866 р. вилучило тілесні покарання із загального переліку покарань, але допускалась заміна короткотривалого ув`язнення для осіб, не звільнених від тілесних покарань, покаранням різками. Короткотермінове ув`язнення дворянам і чиновникам можна було замінити домашнім арештом чи арештом у приміщенні відомства, в якому вони перебували на службі.

До крим. покарань належали: позбавлення усіх прав стану в поєднанні зі смертною карою або засланням на каторгу, на поселення в Сибір, на Кавказ. Позбавлення усіх прав стану означало втрату всіх привілеїв, пов'язаних з належністю до нього, припинення подружніх стосунків та позбавлення права на майно (воно переходило до спадкоємців), позбавлення батьк. прав. Випр. покараннями вважалися: позбавлення усіх особливих особистих і станових прав та привілеїв, поєднане із засланням до Сибіру або ін. місця; позбавлення волі шляхом ув'язнення у фортеці, тюрмі, гамівному або робітному будинках, у монастирі; тимчас. арешт, догана, грош. стягнення тощо. До цих покарань додавалися тілесні покарання: биття батогом, палицею, мотузкою. Крім поділу покарань на крим. та виправні, в Уложенні виділялося 3 групи покарання: головні, додаткові та замінюючі. До головних належали ті роди, в яких визначалася крим. відповідальність — т. з. драбина покарань. Дод. покараннями називалися такі, що окремо не встановлювалися (церк. покаяння, конфіскація майна, заборона промислу тощо), але супроводжували головні. Замінюючими наз. покарання, які замінювали головні в деяких визначених законом випадках. Крім того, існували особливі покарання за злочини і провини по службі (звільнення зі служби, зміщення з посади, догана, зауваження тощо) та виключні покарання (позбавлення христ. поховання, часткове позбавлення права спадкування тощо).

Особлива частина Уложення (розділи II—XII) стосувалася системи злочинів. Це, зокрема, злочини проти віри, державні (замах на життя імператора, участь у повстанні, складання і поширення письм. і друк, творів бунтівного змісту тощо), проти порядку управління, посадові, проти законів про стани (була окр. глава про злочини кріпаків проти своїх власників), проти життя, здоров'я, волі та гідності приват, осіб, проти власності приват, осіб. У ред. 1866 дещо лібералізовано систему покарань. З Уложення вилучено статті про малозначні злочини і провини. Запроваджено нове положення, яке надавало суду право враховувати обставини скоєння злочину. Редакція Уложення 1885 відрізнялася від ред. 1866 деякими новими складами держ. злочинів: було, напр., встановлено відповідальність за поширення творів, які закликали до повстання проти верх, влади серед війська; посилена крим. відповідальність за страйки тощо.

90. ЗАГАЛЬНЕ ПОЛОЖЕННЯ ПРО СЕЛЯН, ЯКІ ВИЙШЛИ З КРІПОСНОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ 1861 — основоположний акт, що закріпив селянську реформу 1861 у Росії. Прийняте 19.11.1861. Ним проголошувалося скасування кріпосного права, надання селянам статусу «вільних сільських обивателів». Згідно з Положенням селяни поділялися на дві групи: селяни-власники, повністю незалежні від поміщика, та тимчасово зобов'язані селяни. Між останніми та поміщиком встановлювалися нові правові стосунки — зобов'язальні поземельні відносини, що базувалися на праві власності поміщика на землю, яку він надавав селянинові в пост, користування. У свою чергу, селянин зобов'язувався виконувати на користь поміщика окр. повинності (оброк і панщину), які регламентувалися в «уставних грамотах» та закріплювалися шляхом підписання тимчасового договору, максимальний строк дії якого обмежувався трьома роками. Із закінченням цього строку за взаємною згодою підписувався новий договір, який повинен був відповідати цив. законодавству, а також унеможливлювати обмеження прав, наданих селянинові Положенням. Акт складався з 3 розділів: «Про права селян, що вийшли з кріпосної залежності», «Про устрій сільських громад і волостей та громадського їх управління», «Про казенні, земські та мирські повинності». Перший розділ, присвячений особистим та майновим правам, надавав селянам право вступати в шлюб без дозволу поміщика, самостійно вирішувати свої сімейні та госп. справи, подавати позови і відповідати в суді, виступати як представники сторін тощо. Право селян займатися вільною торгівлею, засновувати пром. і торг, підприємства, право на придбання нерухомого майна та укладення майнових угод значно поліпшило екон. стан селянства. Другий розділ регламентував утворення і функціонування органів громад, управління на сільських і волосних рівнях: сільс. і волос, сходів, сільс. старост та волос., старшин, волос., правлінь та судів. Докладно регулювався порядок призначення та звільнення сільс. і волос., посад, осіб, визначалися їх права та відповідальність.

У третьому розділі викладено обов'язки селян щодо продовольчого забезпечення сільс. громади в голодні роки та утримання престарілих і калік, регулювалися питання сплати держ. податків та виконання грош. і натуральних повинностей тощо.

Акт був доповнений Положенням про устрій дворових людей, що вийшли із кріпосної залежності, Положенням про викуп селянами їхніх садиб та польових угідь, Положенням про губернські у селянських справах заклади, а також Додатковими правилами, затвердженими 19.11. 1861.