45. Кримінальне право в Литовсько-Руській державі. Поняття та види

Кримінальне право регулювалось процесуальними і матеріальними нормами. Характерними рисами тогочасних кримінальних законів були казуїстичність, невизначеність загальних положень, що призводило до повторів і описовості.

Цивільне право не відмежовувалось від кримінального (мало основний характер), а також визначалось становим характером.

У литовсько-руському кримінальному праві «кривда» або «шкода» означало «шкода». До нього відносили порушення певних суспільних устроях: «виступ», «ґвалт», «злочинство». Привілей 1457року встановив принцип особистої відповідальності з 7ми років, а в ІІ Литовському статуті з 14 років.

Серед злочинів розрізняють умисел, необережність, рецидив. Найтяжчі злочини – проти держави і релігії, посягання на главу держави, бунт, зрада, віровідступництво, вихід із християнства,чаклунство, язичництво, за які передбачалась смертна кара.

До тяжких злочинів відносились: вбивство дітьми своїх батьків, навмисне позбавлення батьками життя своєї дитини, убивство пана слугою, зґвалтування.

Публічне виконання страти та тілесне покарання мало на меті залякати та застерегти населення від злочинів.

Існує поняття «множина злочинів».

Дозволялося убивати під час замаху на життя або майно особи, тобто застосування необхідної оборони при захисті особистих і майнових прав.

Чільне місце посідає державний злочин: посягання на цілісність території держави, прагнення повалити владу голови або образити його. У Литовському статуті існували військові злочини – уникнення військової служби, утеча з війська, крадіжка військової скарбниці. Існують злочини проти судочинства (порушення процедур судового процесу, невиконання судового рішення) та службові злочини (протизаконна діяльність членів суду, відмова здійснювати правосуддя, відмова старост виконати законні вимоги особи, незаконне рішення суду, стягнення мит, що перевищують установлені розміри).

У Литовському статуті виокремлено такі злочини проти шляхти як убивство шляхтича, образа його словом, незаконний арешт шляхтича, незаконне примушування його виконувати різні роботи, надання простолюдинам посад, які мають посідати лише шляхтичі, нанесення шляхтичу майнових збитків.

Вбив¬ство — навмисне та ненавмисне, з необережності. До навмисних убивств належало вбивство під час бандитського нападу, убивство батьків, убивство чоловіком дружини чи навпаки, убивство брата, сестри, пана. За ненавмисне вбивство, якщо воно було вчинене через злочинну самовпевненість, злочинець карався ув'язненням та сплатою «головщини». А коли вбивство було вчинено через недбалість, злочи¬нець карався тільки сплатою головщини. Необхідно зазначити, що на ступінь покарання впливав соціальний стан вбитого та злочинця.

Посягання на здоров'я особи. Карало¬ся поранення руки, ноги, носа, ока, губ, вибиття зубів, утрата мови. Найбільш тяжким серед цих злочинів уважалося поранення обличчя, голови, а потім вже решта поранень. Обтяжливими обставинами при пораненнях було поранення в присутності короля, у суді або під час нападу на маєтність.

Злочини, спрямовані проти честі особи, поділялися на злочини проти шляхтича та решти осіб. Злочини проти честі здійснювалися ді¬єю: побиття ломакою чи іншим засобом; словом, у суді, у палаці коро¬ля, коли обзивали байстрюком.

бандитизм (ґвалт) — учинення навмисно¬го збройного нападу на будинок шляхтича або його мешканців, на церков¬ний храм, на військовий обоз, який вів до навмисного вбивства або пора¬нення та спричинення майнової шкоди через знищення майна або його пограбування. Якщо під час нападу було вбито господаря або священика, винні каралися смертною карою. А коли здійснювалося пограбування або знищувалося майно, винні повертали награбоване й сплачували штраф.

До майнових злочинів належали розбій, пограбування, крадіжка (татьба), знищення або пошкодження майна, незаконне користування чужим майном. За Литовським статутом, розбій — це злочинне пося¬гання на майно й здоров'я особи. Покарання залежало від соціального становища злочинця.

Пограбування за метою вчинення поділялося на два види: крадіжка, вчинена з метою поживитися чужим майном, грошима, худобою, і гра¬біж, учинений з метою відшкодування завданих збитків (захоплення худоби, що спричинила збитки; пограбування міщанами селян за не- сплачені борги, селянами шляхтичів у відповідь на пограбування останніми в них майна).

Знищення або спалення майна було одним із видів майнових злочи¬нів.

Суспільно небезпечними злочинами вважалися злочини проти сім'ї, моралі й церкви. Серед злочинів проти сім'ї і моралі вирізнялася подружня зрада, насильницький шлюб з викраденою дівчиною, зґвал¬тування, побиття батьків та ін.