55. Зміни в крим. І адмін. Праві 1900-1917 р.

Зміни у законодавстві в період Першої Світової війни.

19 липня 1914 р. Росія розпочала війну на боці Антанти проти Троїстого союзу. З обох сторін війна мала загарбницький, несправедливий характер.

За формою правління Російська імперія залишалась самодержавною монархією. Реальна політична влада перебувала у царя і його уряду. Взаємовідносини з Державною думою і Державною радою царизм будував на ґрунті Основних законів 1906 р., активно використовуючи методи бонапартизму. Під впливом імперіалістичної війни прискорився процес зрощування фінансового капіталу з державним апаратом. Буржуазія очікувала не тільки воєнних надприбутків, а й допущення її до керма влади. Державна дума в цей час була фактично зведена до становища дорадчого органу. Законодавство зосередилося в руках царського уряду, державно-монополістичних установ і, навіть, окремих міністрів. 24 липня 1914 р. Раді міністрів були надані надзвичайні повноваження: право вирішувати більшість справ самостійно від імені царя, затверджувати «найпідданніші доповіді» та ін. За період війни Радою міністрів було затверджено 527 надзвичайних указів.

Для посилення свого впливу на політичне та економічне життя країни буржуазія й обуржуазнені поміщики використовують органи земського та міського самоврядування. На з’їзді представників земств, що відбувся 30 липня 1914 р., був створений Всеросійський земський союз, який об’єднав земські установи 41 губерній, а 8-9 серпня 1914 р. того ж року — Всеросійський міський союз, який складався з головного, обласних і міських фронтових комітетів. Під час війни ці два союзи розширили свою діяльність в галузі військово-санітарної справи і постачання військ. В липні 1915 р. обидва союзи об’єдналися в Головний комітет Всеросійського земського і міського союзів («Земгор»).

У травні 1915 р. розпочалося формування воєнно-промислових комітетів, які відбивали інтереси великої монополістичної буржуазії. Закон від 27 серпня 1915 р. закріпив створення центрального і місцевих воєнно-промислових комітетів. Вони отримали статус юридичної особи, хоч і «не могли переслідувати комерційні цілі» (однак наприкінці 1916 р. комітети виконували 11% воєнних замовлень). Активність буржуазії спонукала уряд приступити до формування державно-монополістичних органів — Особливих нарад, закон про які був прийнятий 17 серпня 1915 р. Наради створювались за галузевим воєнно-промисловим принципом. Головною серед них була Особлива нарада з оборони, в якій головував воєнний міністр (до її складу входили голови і члени Державної ради і Державної думи, вищі царські сановники, представники монополістичної буржуазії). Особливі наради отримали право здійснювати нагляд за заводами, розподіляти державні замовлення і контролювати їх виконання, визначати договірні зв’язки підприємств тощо. В цей період сталися значні зміни в системі військового управління і управління територіями. З дня оголошення мобілізації набрало чинності Положення про польове управління військами, затверджене 16 липня 1914 р.

З початком війни Правобережна Україна стала театром воєнних дій. Посада київського, подольського і волинського генерал-губернатора була скасована. Був проведений перерозподіл обов’язків вищих чинів губернської адміністрації. У доповіді міністра внутрішніх справ Хвостова, зокрема, говорилося: «Звільнити губернаторів … від завідування поточними справами, залишивши за ними загальне управління губернією, і покласти на них відповідальне спрямування і об’єднання на місцях всіх заходів і дій, які викликаються умовами воєнного часу…». Завідування поточними справами покладалося на віце-губернаторів.

Протягом всієї війни, аж до останніх днів свого існування, царат посилював поліцейський апарат, оскільки не покладався на армію, яка швидко революціонізувалася. ЗО жовтня 1916 р. Микола II затвердив Положення про посилення поліції в 50 губерніях імперії та про поліпшення службового й матеріального становища поліцейських чинів. Цим актом передбачалося істотне збільшення рядового складу поліції в міста^ і повітах, посилення її озброєння, підвищення платні. У великих містах створювалися поліцейські резерви.

Воєнна обстановка потягла за собою зміни в системі судових органів і порядку їх діяльності. 20 липня 1914 р. була затверджена нова редакція IV розділу Військово-судового статуту «Про суд у воєнний час». Згідно з ним в районі воєнних дій і в місцевостях, оголошених на воєнному стані, створювалися полкові, корпусні, військово-окружні суди. За надзвичайних умов могли створюватися військово-польові суди.

Військовому суду підлягали військовослужбовці й особи, які перебували при армії, а також жителі зайнятих російською армією територій, за певні види злочинів. У формуванні військових судів виключна роль належала командуванню.

Після завоювання російськими військами Східної Галичини і Буковини восени 1914 р. на цій території було організовано «Військове генерал-губернаторство «Галичина» в складі новостворених Львівської, Тернопільської, Перемишлянської та Чернівецької губерній.

Право. Закони про місцеве самоврядування: Сформовано Юридична нараду. У травні 1917 р. приймається нове Тимчасове положення про земські установи. Компетенція їх розширювалася. Загальне керівництво земств здійснював Всеросійський Земський Союз, діяльність міських дум і управ очолював Раду дум. У травні 1917 р. - Закон Про волосному земстві, що скасував комітети. Виконавчим органом стала волосна управа, вона ж замінила волосні продовольчі комітети. Законодавство про юстиції: була розширена компетенція світових судів. Судова система: окружні суди, судові палати, в яких був ліквідований інститут станових представників, світових суддів і їх з'їзди. Найбільш важливі справи розглядалися у світових присутніх. У травні 1917 р. в країні відроджується система адміністративної юстиції: в повітах стали діяти адм, судді, в губерніях відкрилися адм. відділення окружних судів, адм-судові функції були покладені на перший департамент Сенату. У квітні 1917 р. замість поліції засновується міліція, функції: з охорони громадського порядку, громадянської свободи, сприянню органам влади, вирішенню конфліктів між гос органами і обшест. установами. Були включені земельні та продовольчі комітети. Підготовка земельної реформи: У завдання земельних комітетів входили: збір відомостей щодо земельних справ, нагляд за експлуатацією нац. земель, врегулювання земельних суперечок. Головний земельний комітет, компетенція: узагальнення даних та складання проектів земельних реформ, керівництво місцевими комітетами, скасування в разі потреби їх рішень, скликання з'їздів. Функції губернських і повітових комітетів полягали у підготовці уявлень про перешкоди на шляху земельної реформи, вирішенні спорів про володіння. Права і свободи громадян: Навесні 1917 уряд приймає ряд правових актів, що значно розширюють демократичні права і свободи громадян. У березні - постанова про товариствах, що виникають без особливого дозволу урядової влади. У квітні-Положення про упрошенной реєстрації товариств. Приймається постанова «Про покарання за публічні заклики» до вбивства, розбої, пограбування і інших тяжких злочинів. У постанові про друк встановлюється покарання «за заклики до громадянської війни». Разом з тим уряд відмовився від деяких надзвичайних заходів, заборонивши арешти без суду і обмеживши число областей, оголошених на військовому положенні *. Ще в березні було скасовано смертну кару (відновлена ​​потім у серпні для військовослужбовців). У самому початку серпня-постанову «Про умови дострокового звільнення ув'язнених». 

Конституція РРФСР 1918 р.  Декрети II з'їзду Рад у були першими актами конституційного характеру, т.к. в них вирішувалися не тільки поточні, а й фундаментальні проблеми. Це 1 етап (жовтень 1917 р). 2 етап починається з прийняттям на III з'їзді Рад Декларації прав трудящого і експлуатованого народу (січень 1918 р.) - носила програмний характер. Заключний етап-Основний закон Республіки. ВЦВК розробив проект Конституції за 4 місяці. Обговоренню піддавалися питання: 1) про федеративний устрій (адм-територіальний принцип держ. Пристрої, надавати кожному суб'єкту широкі права за самовизначенням та управління своєю територією; 2) про систему Рад (ліквідувавши нижні ланки цієї системи, замінити їх традиційними сільськими сходами. Місцеві ради передбачалося перетворити на муніципальні органи). 3) про РНК. Або об'єднати з ВЦВК, або вилучити у РНК законодавчі повноваження. 4) про соціально-економічних перетвореннях. Радикали (есери-максималісти) наполягали на тотальній соціалізації власності.  Прийняття. Всі пропозиції були відкинуті створеної в червні 1918 р. комісією на чолі з Леніним. Були внесені поправки, увійшла Декларація, проект був доповнений статтями про права і обов'язки громадян, внесені зміни у виборче право. 10 липня 1918 V з'їзд Рад прийняв першу Радянську Конституцію і обрав новий склад ВЦВК, більшовицький за складом.  Принципи сформульовані в її шести розділах: I. Декларація прав трудящого і експлуатованого народу; II. Загальні положення Конституції РРФСР; III. Конституція Радянської влади в центрі і на місцях; IV. Активне і пасивне виборче право; V. Бюджетне право; VI. Про герб і прапор РРФСР. У Декларації визначалася диктатура пролетаріату і система рад. Законодавчо закріплювалися перші економічні перетворення в націоналізації. Термін дії Конституції визначав ся як «перехід від капіталізму до соціалізму».  ^ Держ. пристрій носило федеративний ха рактер, суб'єктами федерації були національні республіки. Передбачалося створення обласних спілок. Вищим органом влади Конституція проголошувала Всеросійський з'їзд Рад. З'їзд обирав відповідальний перед ним ВЦИК. ВЦВК формував Уряд РСФСР-РНК, що складався з народних комісарів, які очолювали галузеві народні комісаріати. Органами влади на місцях були обласні, губернські, повітові і волосні з'їзди рад. У містах і селищах створювалися міські та сільські Ради. Компетенція: Всеросійський з'їзд Рад і ВЦВК здійснював затвердження та зміна Конституції, прийняття до складу, оголошення війни і миру, керівництво зовнішньою, внутрішньої та економічною політикою, податки і повинності, організація збройних сил, судоустрою та судочинство, формування загальнодержавного законодавства.  ^ Виборча система. До виборів допускалися лише трудящі. Значна частина була позбавлена ​​виборчих прав (особи, які використовують найману працю з метою прибутку; живуть на нетрудові доходи; приватні торговці і посередники; представники духовенства, службовці жандармерій, поліції та охоронного відділення. Тобто право не загальне. Представництво не було рівним. Міські ради мали перевагу для забезпечення нечисленному робітничому класу країни більшість в органах влади. Крім того, робочі брали участь у виборах не тільки в територіальних округах, а й у партійних і профспілкових організаціях. Конституція закріпила багатоступеневу систему виборів до рад. Прямими були вибори в сільські та міські ради, делегати всіх наступних рівнів обиралися на відповідних з'їздах рад на основі представництва та делегування.