55. Зміни в кримінальному і адміністративному законодавстві України в складі Російської Імперії (1900-1917рр.)

56. Становлення українського радянського права (цивільного, кримінального, трудового, земельного, сімейно-шлюбного) 1917-1920 рр.

57. Право власності та право зобов’язання за Цивільним кодексом усрр 1922 року.

Розрізнялася власність: а) державна (націоналізована та муніципа¬лізована); б) кооперативна; в) приватна. Перевага надавалася дер¬жавній власності. Так, земля, надра, ліси, води, залізниці загально¬го користування проголошувалися виключно власністю держави. Об'єкти державної власності, перелік яких давався у ст. 22 ЦК, по¬вністю вилучалися з цивільного обігу. Державні підприємства й установи мали право стягнути незаконно відчужене майно, що їм належало, не лише від несумлінного, а й від сумлінного набувача.

Цивільний кодекс надавав законно існуючим кооперативним організаціям право мати у своїй власності підприємства незалежно від числа зайнятих на них робітників.

Поряд з державною і кооперативною власністю ЦК УСРР допускав приватну власність. Стаття 54 ЦК зазначала, що «пред¬метом приватної власності можуть бути: ненаціоналізовані будівлі, підприємства торгівлі, промисловості, що мають найманих праців¬ників не більше передбаченої особливими законами кількості, зна¬ряддя та засоби виробництва, гроші, цінні папери та інші цінності, в тому числі золота і срібна монета та іноземна валюта; предмети хатнього і власного вжитку, товари, які продавати законом не забо¬ронено, та всіляке невилучене з приватного обороту майно». При-ватна власність допускалася Кодексом лише в точно визначених межах за неодмінної умови дотримання приватним власником за¬конів України.

Дозволивши різні форми власності, ЦК УСРР забезпечував певну свободу договору. Це було закріплено в статтях 26—43 ЦК, а також у спеціальному розділі «Зобов'язальне право». Найважли¬вішим завданням ЦК у галузі зобов'язального права було закріп¬лення позицій держави і державних підприємств в обороті, надання їм істотних переваг і гарантій при укладанні угод. Так, згідно зі ст. ЗО, «правомочність є недійсною, коли договір укладений з метою, що суперечить законові, або в обхід закону, а також коли він спря¬мований на очевидну шкоду для держави». ІДК УСРР заборонив піднаймання орендованого державного майна. На користь держави віддавалися безплатно всі поліпшення, зроблені орендарем. Кодекс забезпечував підвищену охорону інтересів замовника в договорі підряду, якщо замовником була держава. У розділі «Зобов'язальне право» регламентувалися підстави виникнення і припинення .зобо¬в'язань, визначалися різні види договорів, загальні і конкретні дії кожного з них вимоги. Статті 403—415 ЦК торкалися зобов'язані., що виникали внаслідок заподіяння іншому шкоди.

В останньому розділі ЦК УСРР містилися норми спадкоікікі права, допускалося спадкування за законом і за заповітом. У ст. 417 зазначалося: «Якщо загальна вартість спадкового майна перевищу» десять тисяч карбованців, то між державою в особі народного комісаріату фінансів та його органів і приватними особами, які закли¬каються до спадкоємства за законом або за заповітом, провадиться поділ або ліквідація спадкового майна в частині, що перевищує вар¬тість спадкоємства, на користь заінтересованих органів держави». ЦК вказував і ще на деякі обмеження спадкового права. Так, обме¬жувалося коло осіб, які могли успадкувувати за законом.

Крім ЦК УСРР, діяли й інші нормативні акти, що регулювали цивільно-правові відносини. Так, одним із важливих актів було «Положення про державні промислові трести УСРР» від 4 липня 1928 р., прийняте на основі загальносоюзного «Положення про дер¬жавні промислові трести». 11 січня 1928 р. ВУЦВК і Раднарком УСРР схвалили «Положення про належні державні будинки в міс¬тах і селищах міського типу та про порядок використання житло¬вих приміщень у цих будинках». 6 лютого 1929 р. ВУЦВК і Рад¬нарком УСРР прийняли постанову «Про авторське право» якою регулювалися права на літературні, наукові і художні твори.

Цивільне право України відігравало значну роль у створенні належних умов для здійснення нової економічної політики, регулю¬ючи насамперед взаємовідносини між державною і приватною вла¬сністю.