93. Статут про державний устрій, права і вольності унр (Конституція унр) — Основний Закон Української Народної Республіки.

Прийнята 29 квітня 1918 на останньому засіданні Центральної Ради. Зміст:

Проголошувала державну незалежність і територіальну цілісність України, рівність прав громадян, демократичні свободи. Республіка мала бути парламентською зі Всенародними Зборами як вищою законодавчою владою (без посади президента). Передбачався земельний адміністративно-територіальний устрій з широким місцевим самоврядуванням в усіх 30 землях. Підтверджувалося право національних меншин в Україні на національно-персональну автономію, закріплювалося право національних союзів на законодавчу ініціативу.

Вадами Конституції УНР були, зокрема, декларативність положень, невизначеність функцій органів влади та їхніх взаємовідносин, невизначеність території УНР тощо.

Значення:

Не набрав чинності, так як 29 квітня 1918 року, в день прийняття документу, відбувся державний переворот гетьманом Павлом Скоропадським при підтримці Четвертного союзу.

Оригінал документа:

 

Конституція Української Народної Республіки (Статут про державний устрій, права і вольності УНР) (29 квітня 1918 р.)

І. Загальні постанови

1. Відновивши своє державне право, як Українська Народня Республіка, Україна, для кращої оборони свого краю, для певнішого забезпечення права і охорони вільностей, культури і добробуту своїх громадян, проголосила себе і нині єсть державою суверенною, самостійною і ні від кого незалежною.

2. Суверенне право в Українській Народній Республіці належить народові України, цебто громадянам УНР всім разом.

3. Це своє суверенне право народ здійснює через Всенародні Збори України.

4. Територія УНР неподільна, і без згоди Всенародніх Зборів в 2/3 голосів присутніх членів не може відбутися ніяка зміна в границях Республіки або в правнодержавних відносинах якоїсь території до Республіки.

5. Не порушуючи єдиної своєї власти, УНР надає своїм землям, волостям і громадам права широкого самоврядування, додержуючи принціпу децентралізації.

6. Націям України УНР дає право на впорядкування своїх культурних прав в національних межах.

II. Права громадян України

7. Громадянином УНР вважається кожна особа, яка це право набула порядком, приписаним законами УНР.

8. Громадянин УНР не може бути разом з тим громадянином иншої держави.

9. Громадянин УНР може зложити з себе громадянські права заявою до Уряду УНР з захованням приписаного законом порядку.

10. Позбавити громадянських прав громадянина УНР може тільки постанова Суду Республіки.

11. Актова, громадянська і політична правомочність громадянина УНР починається з 20 літ. Ніякої різниці в правах і обов'язках між чоловіком і жінкою право УНР не знає.

12. Громадяне в УНР рівні в своїх громадянських і політичних правах. Уродження, віра, національність, освіта, майно, податкування не дають ніяких привілеїв в них. Ніякі титули в актах і діловодстві УНР вживатися не можуть.

13 Громадянин УНР і ніхто інший не може бути затриманий на території її без судового наказу інакше, як на гарячім вчинку.

Але і в такім разі він має бути випущений не пізніше, як за 24 години, коли суд не встановить якогось способу його затримання.

14. Громадянин УНР і ніхто инший на території її не може бути покараний смертю, ані відданий яким-небудь карам по тілу, або иншим актам, які понижують людську гідність, ані підпасти конфіскації майна, як карі.

15. Домашнє огнище призначається недоторканим. Ніяка ревізія не може відбутися без судового наказу. В наглих випадках можуть органи правної охорони порушити недоторканість і без судового наказу, одначе і в тім випадку має бути на жадання громадянина доставлений судовий наказ не далі, як на протязі 48 годин по довершенню ревізії.

16. Установлюється листова тайна. Органам державної влади не вільно відкривати листів без судового наказу инакше, як у випадках законом означених.

17. Громадянин УНР і ніхто инший на території її не може бути обмежений в правах слова, друку, сумління, організації, страйку, скільки він не переступає при тім постанов карного права.

18. Кожний громадянин УНР і всі инші на території мають свободу перемін місця пробування.

19. Постанови §§ 14, 16, 17, 18 і 19 не торкаються нормовання спе-ціяльними законами виїмкового стану, який можна встановляти лише кожен раз окремим законом, згідно §§ 79 і 80.

20. Лише громадяне УНР користуються усієї повноти громадянських і політичних прав, беруть участь в орудуванню державним і місцевим життям через активну і пасивну участь у виборах до законодавчих установ і органів місцевого самоврядування.

21. Активне і пасивне право участи у виборах, як до законодатних органів УНР, так і до всіх виборчих органів місцевого самоврядування, мають всі громадяне УНР, коли їм до дня виконання виборчого акту вийде двадцять літ. Виїмок творять признані законом за безумних або божевільних, котрі находяться під опікою. Як карні переступства тягнуть позбавлення виборчого права про те рішають Всенародні Збори звичайним законодатнім порядком. Ніяких вищих обмежень виборчого права не може бути. Окремі постанови про права громадянства нормує спеціальний закон.

III. Органи власти Української народньої республіки

22. Вся власть в УНР походить від народу, а здійснюється в порядку, установленім цим статутом.

23. Верховним органом УНР являються Всенародні Збори, які безпосередньо здійснюють вищу законодавчу власть в УНР і формують вищі органи виконавчої і судової власти УНР.

24. Вища власть виконавча в УНР належить Раді Народніх Міністрів.

25. Вищим органом судовим єсть Генеральний Суд УНР.

26. Всякого рода справи місцеві впроваджують виборчі Ради і Управи громад, волостей і земель, їм належить єдина безпосередня місцева власть: міністри УНР тільки контролюють і координують їх діяльність (§ 50), безпосередньо і через визначених ними урядовців, не втручаючись до справ, тим Радам і Управам призначених, а всякі спори в цих справах рішає Суд Української Народньої Республіки (§§ 60 і 68).

IV. Всенародні збори Української народньої республіки

27. Всенародні Збори вибираються загальним, рівним, безпосереднім, тайним і пропорціональним голосуванням всіх, хто користується громадянськими і політичними правами на Україні і в них судово не обмежений.

28. Вибори мають бути впорядковані так, щоб один депутат припадав приблизно на сто тисяч людности і щоб при виборах ніхто не мав другого голосу. У всім иншім правила виборів у Всенародні Збори установляються законом.

29. Депутатом може бути вибраний кожний не обмежений в своїх правах громадянин УНР, котрому минуло 20 років. Він не може бути потягнений до одповідальности за свою політичну діяльність. Під час виконування своїх депутатських обов'язків він дістає платню в висоті і в порядку, установлених Всенародніми Зборами.

30. Провірка виборів належить Судові УНР. Свої рішення в цих справах він передає Всенароднім Зборам. Признання мандатів неправними і скасовання виборів та призначення на їх місце нових виборів належить Всенароднім Зборам.

31. Депутати до Всенародніх Зборів вибираються на три роки. По трьох роках з дня виборів вони тратять свою силу, коли Збори не були розпущені й заступлені новими дочасно.

32. Дочасно Всенародні Збори розпускаються їх же постановою, а також волею народу, виявленою не менш, як трьома міліонами виборців, писаними заявами, переданими через громади Судові, котрий по провірці правосильности, повідомляє про це домагання Всенародні Збори.

33. Нові вибори по постанові Всенародніх Зборів розписує виконавча власть. Всенародні Збори тратять свою повновласть з днем передачі її новообраним Всенароднім Зборам. Між постановою про розписання виборів і скликанням нових Всенародніх Зборів не може минути більш, як три місяці.

34. Скликає Всенародні Збори і провадить ними Голова їх, вибраний Всенародніми Зборами. Нові Всенародні Збори скликає і відкриває Голова, вибраний попередніми Всенародніми Зборами. Уряд Голови триває весь час, поки не будуть скликані нові Збори і буде вибраний ними Голова. Заміняє його заступник, вибраний Зборами на випадок смерти або тяжкої хвороби, до вибору нового Голови.

35. Голова Всенародніх Зборів, як їх представник, іменем Республіки сповняє всі чинности, зв'язані з представництвом Республіки.

36. В поміч Голові, в справах, вичислених в §§ 32-33 Всенародніми Зборами, вибирається йому товаришів, в числі, яке установляють Всенародні Збори. Один з них вибирається заступником Голови.

37. Всенародні Збори збіраються на сесію не менш, як два рази щороку. Перерва між сесіями не може бути більш трьох місяців. На пропозицію, внесену 1/5 депутатів, Всенародні Збори повинні бути скликані не пізніше від її одержання Головою.

38. Для правосильности рішень Всенародніх Зборів треба присутносте більш, як половини депутатів. Всі справи рішаються звичайною більшістю присутніх. Тільки відділення території, зміни конституції, проголошення війни і віддання під слідство і суд міністрів рішаються спеціяльною більшістю.

39. Законодатні проекти вносяться на розгляд Всенародніх Зборів:

а) президією в порозумінню з Радою Старшин Зборів;

б) поодинокими фракціями, зареєстрованими Всенародніми Зборами;

в) окремими депутатами, числом не менш 30-ти;

г) Радою Народніх Міністрів УНР;

д) органами самоврядування, які об'єднують не менш 100 тисяч виборців;

е) безпосередньо виборцями-громадянами Республіки, в числі не менш 100 тисяч, писаними заявами, потвердженими через громади і поданими Судові, що по провірці їх правосильности передає цю пропозицію Голові Всенародніх Зборів.

40. Законодатні проекти, внесені вказаним в § 39 порядком, передаються президією Всенародніх Зборів до комісії і після докладу комісії приймаються остаточно Всенародніми Зборами. Законодатні проекти, внесені з ініціятиви Ради Народніх Міністрів, разом з внесенням до президії Всенародніх Зборів подаються до відома Ради Народніх Міністрів.

41. Законодатні проекти, внесені, а не ухвалені в одній сесії, можуть прийти під ухвалу нової сесії, але не можуть переходити під ухвалу Всенародніх Зборів нового складу (після нових виборів).

42. Внесення про зміну Конституції вносяться і проходять тим же порядком, вказаним в § 39-41, але для ухвали їх потрібно 3/5 присутніх депутатів, а ухвала стає правосильною тільки тоді, коли ця ухвала буде поновлена звичайною більшістю Всенародніми Зборами в новім складі, після найближчих нових виборів. У всім иншім, не вказанім Конституцією, лад і діяльність Всенародніх Зборів нормується наказом, який Всенародні Збори ухвалюють і змінюють в звичайнім порядку.

43. Закони і постанови Всенародніх Зборів розпубліковуються ними, як виїмки з протоколів їх засідань, за підписом Голови (або його товариша) і одного з Секретарів Всенародніх Зборів. Обов'язують вони від дня одержання їх в місцевих установах, оскільки не постановлено инак-ше в самім законі.

44. Без ухвали Всенародніх Зборів не можуть побиратись ніякі податки.

45. Без постанови Всенародніх Зборів не можуть бути зроблені на рахунок УНР ніякі позики, а ні взагалі якісь обложения державного майна.

46. Громадяне України не можуть бути покликані до обов'язкової військової або міліційної служби инакше, як постановою Всенародніх Зборів.

47. Війна не може бути проголошена, ні згода не може бути заключена від імені УНР без постанови Всенародніх Зборів. Для проголошення війни треба ухвали двох третин присутніх членів Всенародніх Зборів.

48. Всенародні Збори затверджують трактати політичні й економічні, що укладаються іменем УНР.

49. Всенародні Збори установляють одиниці міри, ваги і монети УНР.

V. Про Раду народніх міністрів Української народньої республіки

50. Яко вища виконавча власть УНР (§ 22), Рада Народніх Міністрів її порядкує всіма справами, які зістаються поза межами діяльности місцевої самоуправи (§ 24) або дотикають цілої УНР, координує і контролює діяльність цих установ, не порушуючи законом установлених компетенцій їх, та приходить їм в поміч, коли вони до неї звертаються.

51. Рада Народніх Міністрів дістає свою повновласть від Всенародніх Зборів і тільки перед якими відповідає.

52. Формує Раду Народніх Міністрів Голова Всенародніх Зборів та порозумінням з Радою Старшин Зборів, і потім Рада Народніх Міністрів подається на затвердження Всенароднім Зборам.

53. Тим самим способом робиться частинне доповнення Ради Народніх Міністрів.

54. Число членів Ради Народніх Міністрів і спеціялізацію їх портфелів установлюють Всенародні Збори.

55. Кожен депутат Всенародніх Зборів має право ставити запитання Раді Народніх Міністрів в цілому, чи поодиноким її членам, оголошуючи запитання через президію Всенародніх Зборів.

56. Фракція Всенародніх Зборів і депутати, в числі не менш 15-ти, можуть ставити Раді Народніх Міністрів чи поодиноким її членам жадання вияснень, порядком § 55. Коли Всенародні Збори більшістю голосів підтримують таке жадання, міністри не пізніше семи день мають на ці жадання дати пояснення у Всенародніх Зборах УНР - самі чи через своїх представників.

57. Член Ради Народніх Міністрів, котрому більшість Всенародніх Зборів УНР висловить недовірря, складає свою повновласть, і через 24 години після цього Всенародні Збори можуть приступити до заміщення його способом, вказаним в § 53. Те саме розуміється про цілу Раду Народніх Міністрів, коли їй буде висловлено недовірря в цілости.

58. Постановою 2/3 Всенародніх Зборів члени Ради Народніх Міністрів можуть бути віддані під слідство й суд за свою діяльність.

59. Члени Ради Народніх Міністрів мають право брати участь в дебатах Всенародніх Зборів з дорадчим голосом. Члени Всенародніх Зборів під час свого пробування в складі Ради Народніх Міністрів теж мають тільки дорадчий голос.

VI. Суд Української народньої республіки

60. Суд в УНР одбувається іменем її.

61. Поступовання в суді має бути прилюдне і устне.

62. Судова власть в рамках цівільного, карного і адміністраційного законодавства здійснюється виключно судовими установами.

63. Судових вирішень не можуть змінити ні законодатні, ні адмініст-раційні органи власти.

64. В яких випадках адміністраційні органи можуть накладати й ек-зекувати кари - про це рішає виключно закон.

65. Суд для всіх громадян Республіки один і цей самий, не виключаючи й членів Всенародніх Зборів та членів Ради Народніх Міністрів, з захованням при цьому постанов § 58 цього закона.

66. Найвищим Судом Республіки являється Генеральний Суд УНР, зложений з колегії, вибраної Всенародніми Зборами на протяг п'яти літ.

67. Генеральний Суд являється найвищою касаційною інстанцією для всіх судів Республіки і не може бути судом першої та другої інстанції та мати функцій адміністративної влади.

68. В усім иншім організація і компетенція судів та особи речевої принадлежности судової установлюється законом.

VII. Національні союзи

69. Кожна з населяючих Україну націй має право в межах УНР на національно-персональну автономію, цеб-то право на самостійне уст-роєння свого національного життя, що здійснюється через органи Національного Союзу, влада якого шириться на всіх його членів, незалежно від місця і поселення в УНР. Це є невіднімаєме право націй, і ні одна з них не може бути позбавлена цього права або обмежена в ньому.

70. Населяючим територію УНР націям - великоруській, єврейській і польській - право на національно-персональну автономію дається силою цього закону. Нації ж білоруська, чеська, молдавська, німецька, татарська, грецька та болгарська можуть скористуватися правом національно-персональної автономії, якщо до Генерального Суду про те поступить заява від кожної нації зокрема, підписана не менш, як 10 000 громадян УНР без ріжниці полу і віри, не обмежених по суду у своїх політичних правах, що заявляють про належність свою до цієї нації. Генеральний Суд розглядає заяву в публичному засіданню в строк не пізніше, як через 6 місяців зо дня її подання, сповіщує про свою постанову Раду Народніх Міністрів і оголошує її до загальної відомости. Зазначені заяви від націй, які не перелічені в цій статті, подаються на розгляд Всенародніх Зборів УНР.

71. Для здійснення зазначеного в § 60 права, громадяне УНР, належні до цієї нації, утворюють на території УНР Національний Союз. Членам кожного національного союзу ведуться іменні списки, які в сукупности складають національний кадастр, який по складанню публікується до загальної відомости: кожен громадянин має право вимагати як свого включення в даний національний кадастр, так і виключення з нього, з огляду на заяву про належність його до цієї нації.

72. Національний Союз користується правом законодавства і врядування в межах компетенції, котра точно встановлюється в порядкові, зазначеному в § 75 цього закону. Національному Союзові виключно належить право представництва цієї нації, яка живе на території УНР, перед державними і громадськими установами. Законодатні постанови, які видаються Національними Зборами в межах компетенції Національного Союзу (§ 75), належить до оголошення в загально-установленому порядку.

73. З загальних зборів УНР та органів місцевого самоврядування одчисляється в розпорядження Національного Союзу на справи, якими він завідує, із сум, взагалі призначених на ці справи, певні частини, про-порціональні кількости членів даного Національного Союзу.

74. Національний Союз установлює свій щорічний бюджет і має право:

а) оподаткування своїх членів на підставах, установлених для загальнодержавного оподаткування;

б) за своєю відповідальністю робити позики і приймати инші фінансові заходи для забезпечення діяльности Національного Союзу.

75. Обсяг справ, належних до компетенції Національного Союзу й окремих його органів, як рівно і устрій установ, опреділяється постановою Установчих Зборів цієї нації, котрі разом з цим опреділяють і порядок змінення своїх постанов. Прийняті постанови, які торкаються обсягу компетенції Національного Союзу, належать до розгляду і ствердження Всенародніми Зборами УНР.

Примітка. Незгідности, які можуть виникати з цього приводу між національними Установчими Зборами і Всенародніми Зборами УНР, розв'язуються погоджуючою комісією, котра складається з одинакового числа представників від цих установ. Постанови погоджуючої комісії переходять на остаточне ствердження Всенародніх Зборів УНР.

76. Національні Установчі Збори утворюються з членів, обраних належними до цієї нації громадянами УНР, котрим вийшло 20 років, на основі загального, без ріжниці полу і віри, рівного виборчого права, через безпосередні вибори і таємне голосування, з приложениям прин-ціпу пропорціонального представництва.

77. Органи Національного Союзу є органи державні. Вищим представницьким органом Національного Союзу є Національні Збори, які обираються членами Союзу на основах, зазначених в § 76. Вищим виконавчим органом Союзу є Національна Рада, котра обирається Національними Зборами і перед ними відповідає.

78. Всі суперечки по питанню компетенції, які виникатимуть між органами Національного Союзу, з одного боку, та органами державного урядування, місцевого самоврядування і инших національних союзів, з другого боку, розв'язуються адміністраційним судом.

VIII. Про часове припинення громадських свобід

79. У випадку державної конечності (під час війни або внутрішніх зворушень) можуть громадянські свободи бути частю обмежені, частю припинені.

80. Котрі громадянські свободи і в якій мірі мають бути тоді припинені, має означати спеціяльний закон, виданий звичайним порядком.

81. Заведення тимчасового припинення громадянських свобод чи їх обмеження у випадках та межах, предвиджених згаданими в § 80 законами, ухвалюють Всенародні Збори.

82. Коли Всенародні Збори не зібрані, може припинити часово громадські свободи Рада Народніх Міністрів на власну одвічальність, з обов'язком предложити цей свій розпорядок на перше засідання на найближчій сесії Всенародніх Зборів.

83. Припинення громадських свобід не може тривати довше, як три місяці, і продовження тоді повинні ухвалити Всенародні Збори.

Українська Центральна Рада 29 квітня 1918 р.

94. Оригінал:

Декрет Всеросійського ЦБК про військовий союз радянських республік Росії, України, Латвії, Литви, Білорусії для боротьби проти імперіалістів (1 червня 1919 р.)

Советские социалистические республики, созданные трудящимися массами на территории России, Украины, Латвии, Литвы и Белоруссии, неоднократно и во всеуслышание заявляли о своей готовности вступить в мирные переговоры с целью прекратить навязанную им войну. Охваченные безумной надеждой - покорить себе весь мир, стремящиеся к ничем не ограниченной эксплуатации богатств этих стран, сплотившиеся против мирового движения трудящихся, силы международного империализма прошли мимо мирных предложений трудящихся масс России, Украины, Латвии, Литвы и Белоруссии и напрягают ныне все свои усилия к подавлению Советской власти всюду, где она создана массовым революционным движением рабочих и крестьян. Мобилизовав против Советской власти все силы монархической и капиталистической контрреволюции, мировой капитал стремится общим наступлением на всех фронтах задушить власть рабочих и крестьян. Отпор этой попытке вновь ввергнуть в рабство десятки миллионов русских и украинских, латышских, литовских, белорусских и крымских рабочих и крестьян требует от них теснейшего объединения боевых сил, централизации и руководства в тяжелой борьбе на жизнь и на смерть. Военный союз всех упомянутых советских социалистических республик должен быть первым ответом на наступление общих врагов. Поэтому, стоя вполне на почве признания независимости, свободы и самоопределения трудящихся масс Украины, Латвии, Литвы, Белоруссии и Крыма, исходя как из резолюции Украинского Центрального Исполнительного Комитета, принятой на заседании 18 мая 1919 г., так и предложения советских правительств Латвии, Литвы и Белоруссии, Всероссийский Центральный Исполнительный Комитет Советов признает необходимым провести тесное объединение: 1) военной организации и военного командования; 2) Советов народного хозяйства; 3) железнодорожного управления и хозяйства; 4) финансовой и 5) комиссариатов труда советских социалистических республик России, Украины, Латвии, Литвы, Белоруссии и Крыма с тем, чтобы руководство указанными отраслями народной жизни было сосредоточено в руках единых коллегий.

Объединение должно быть проведено путем соглашения с Центральным Исполнительным Комитетом и Советами Народных Комиссаров указанных советских республик.

Для осуществления указанных шагов Всероссийский Центральный Исполнительный Комитет избирает комиссию, которой поручает немедленно вступить в переговоры с представителями соответствующих Центральных Исполнительных Комитетов и совместно с ними выработать конкретные нормы объединения, а впредь до момента выработки окончательного объединения, немедленно создать формы деятельности.

Подписали:

Председатель Всероссийского Центрального

Исполнительного Комитета М. Калинин

1 июня 1919 г.

Секретарь (підпис) На жаль, це все….)

95. Правовою основою судової реформи стала постанова ВУЦВ К від 16 грудня 1922 року, яка затвердила "Положення про судоустрій УСРР". Цей документ був майже точною копією "Положення про судоустрій РСФРР" від 31 жовтня 1922 року.

Зміст:

введено в дію з 1.ІІ 1923 у ході суд. реформи, що розпочалася з переходом до непу. Згідно з Положенням замість двох паралельних систем — народних судів і революційних трибуналів — створювалася єдина трирівнева система суд. установ: народний суд, губернський суд, Найвищий Суд УСРР та його колегії. Акт мав 4 розділи, які складалися з 12 глав (осн. положення; порядок обрання і відкликання нар. суддів, дільниці нар. суду; нар. засідателі й порядок покликання їх до виконання суд. обов'язків; місцезнаходження камери нар. судді й канцелярії при ній, звітність нар. судді; нар. слідчі; склад губ. суду; функції губ. суду; Верх, суд УСРР; межі компетенції президії і пленар. засідання Верх, суду; склад касаційної і суд. колегій Верх, суду; порядок дисциплінарної відповідальності суд. працівників; спеціальні судові установи для розгляду справ особливих категорій) і 94 статей. Згідно з Положенням суд. органи, що існували раніше (революційні трибунали, нар. суди, Верх, трибунал та ін.), скасовувалися, утворювалася єдина система суд. установ, яка складалася з трьох ланок: нар. суд (у складі постійного нар. судді або пост. нар. судді та двох нар. засідателів), губ. суд, ВС УСРР. Поряд з єдиною системою нар. судів тимчасово діяли і спец, суди для розгляду справ особливих категорій — військ, і трансп. трибунали, особливі труд, сесії, зем. комісії, центральні й місц. арбітражні комісії. Зберігалися і надзв. сесії при губ. судах для розгляду справ про контррев. злочини. Тимчасово дозволялася діяльність воєнних трибуналів, — у справах про злочини проти Червоної Армії; воєнно-транспортних трибуналів — про злочини на транспорті; особливих трудових сесій народних судів — у справах про злочинні порушення Кодексу законів про працю; земельних комісій — у земельних справах; арбітражних комісій — у справах про спори міждержавними організаціями відносно майнових прав.

Народний суд був головною ланкою судової системи і діяв у складі постійного народного судді або постійного народного судді і двох народних засідателів.

Значення:

Документ став одним із елементів судової реформи, що мала забезпечити перехід в Україні від політики «воєнного комунізму» до НЕПу.

96. Закон СРСР "Про судоустрій Союзу PCP, союзних і автономних республік" фактично засвідчував перехід до прямого регулювання основних питань судоустрою загальносоюзним законодавством (0. Мироненко, І. Усенко). Він встановлював єдину судову систему, що складалася із судів СРСР (Верховний Суд СРСР, військові трибунали, лінійні суди залізничного транспорту, лінійні суди водного транспорту) й судів союзних республік. В УРСР до останніх належали Верховний суд УРСР, який обирався Верховною радою республіки на п'ять років, обласні суди, що обиралися обласними радами народних депутатів трудящих на той самий строк, і народні суди, які обиралися населенням на три роки. Законодавчо було визначено компетенцію судових органів республіки.

Так, до підсудності народного суду належала основна маса кримінальних і цивільних справ. Зокрема, це були справи про вбивства, заподіяні тілесні пошкодження, незаконні аборти, незаконне позбавлення волі, зґвалтування, злісні несплати аліментів, образи, хуліганство, наклепи, грабунки, крадіжки, шахрайство, шантаж, а також справи про зловживання владою, розтрати, безгосподарність, підробки, порушення виборчого закону, злісну несплату податків і зборів, відмову від виконання державних поставок і повинностей, ухилення від призиву і від обов'язків військової служби, порушення законних розпоряджень органів влади тощо.

Усі справи у народному суді розглядалися колегіально - народним суддею за участю двох чергових народних засідателів. Проте ще до початку колегіального розгляду справ народний суд затверджував або відхиляв звинувачувальний висновок, поданий прокурором, вирішував питання про ув'язнення або звільнення звинувачуваного з-під варти і виносив рішення про обов'язкову участь при розгляді справи захисника або прокурора. Закон надавав народному суду право одноосібно вирішувати питання про порушення кримінального переслідування або про відмову в цьому, направляти скарги та заяви, що надійшли до слідчих органів для слідства. Тому існує думка (О. Мироненко, І. Усенко) про те, що саме народному суду належала значна роль у посиленні чи послабленні репресій.

Вищезгаданий Закон від 1938 р. дещо змінив структуру обласного суду, який відтоді складався з двох колегій: у цивільних справах і в кримінальних справах. А спеціальна колегія, до підсудності якої раніше належали справи про контрреволюційні злочини, розслідувані органами державної безпеки, була ліквідована. До складу кожного з обласних судів входили голова, його заступник, члени і народні засідателі. їх компетенція полягала у перегляді за касаційними скаргами і протестами тих вироків, рішень і ухвал народних судів, які не вступили у законну силу. Зокрема, прямо закон встановлював компетенцію обласного суду у кримінальних справах: про контрреволюційні злочини, про крадіжку соціалістичної власності, про особливо тяжкі посадові й господарські злочини, а також згідно з Кримінально-процесуальним кодексом УРСР (ст. 27) - справи про злочини, за які могла бути застосована вища міра покарання, про збройний розбій, про службові злочини апаратників районного масштабу. Судова колегія у кримінальних справах обласного суду розглядала справи безпосередньо в складі голови чи члена суду й двох народних засідателів, а скарги й протести на вироки, рішення й ухвали народних судів - у складі трьох членів обласного суду.

Згідно з аналізованим нами Законом СРСР "Про судоустрій Союзу PCP, союзних і автономних республік" певних функціональних змін зазнав статус Верховного Суду УРСР. Суд складався з голови, заступників голови, членів суду і народних засідателів, мав у своєму складі судові колегії для розгляду цивільних та кримінальних справ, віднесених законом до його відання, а також для розгляду скарг і протестів на вироки й рішення обласних судів. Як суд першої інстанції судова колегія діяла у складі судді Верховного Суду і двох народних засідателів, а касаційної - трьох членів Верховного Суду. По кримінальній колегії до підсудності Верховного суду УРСР належали справи виняткової важливості - про посадові злочини апаратників республіканського і всесоюзного масштабів, а також відповідальних працівників органів юстиції. Оскарженню в касаційному порядку вироки й рішення Верховного Суду УРСР не піддягали. На Верховний Суд республіки також покладався нагляд за діяльністю усіх республіканських судових органів (спеціальні суди до цієї категорії не належали). Такий нагляд здійснювався шляхом розгляду протестів Прокурора СРСР, Прокурора УРСР, Голови Верховного Суду СРСР, Голови Верховного Суду УРСР на вироки та рішення, які набували законної сили, а також шляхом розгляду в судових засіданнях скарг і протестів на вироки і рішення обласних судів.

Для вирішення спорів між підприємствами та іншими господарськими організаціями були створені спеціальні судові органи, інституціональні форми яких, порівняно з 1920-ми роками, зазнали змін.