74) «Статут Великого князівства Литовського» 1588 року, його структура, загальний зміст та історичне значення

Статут Великого князівства Литовського 1588 року, названий Третім, був складений після Люблінської унії 1569 року, об’єднання Великого князівства Литовського і Корони Польської. Статут містив 488 артикулів, розбитих на 14 розділів. Він позначався засвоєнням багатьох польських юридичних понять у наново систематизованому і значно поширеному кримінальному й цивільному праві Статуту, а особливо в остаточному закріпленні привілеїв шляхти і в повному закріпаченні селян. Цей статут, що діяв, зокрема, у Київській, Подільській та Волинській губерніях до 1840, юридичне запровадив кріпосне право на Брацлавщині (тепер Вінницька і частина Хмельницької області) і Придніпров’ї. Написаний руською мовою, а в 1614 його перекладено і видано польською, згодом — французькою, латинською та ін. мовами.

Закріплював феодальну власність на землю, передбачаючи і власність на неї селян. Третій статут оформив створення єдиного стану кріпосних селян шляхом злиття закріпачених слуг з ін. розрядами залежних селян.

Договори, як правило, укладаються в письмовій формі. Інколи вимагалася їх реєстрація в суді та присутність свідків. Найпоширенішими були договори купівлі-продажу, позики, майнового найму. Для забезпечення зобов’язань застосовувалася застава. Право спадщини належало синам, дочки могли одержати не більше четвертини майна у вигляді приданого.

За вмисні злочини винний відповідав повною мірою. Наприклад, за вмисне вбивство злочинець карався смертю, а з його майна стягувалася т. зв. головщина, також ін. видатки, пов’язані з нанесенням матеріальної шкоди. При необережному вбивстві винний звільнявся від покарання, але зобов’язаний був сплатити родичам убитого годовщину. Суд повинен був враховувати і вік злочинця. Так, не несли кримінального покарання неповнолітні особи (за Статутом 1568 — які не досягли 14 років, а починаючи з 1580-не досягли 16 років). Кримінальне законодавство знало просту і складну співучасть.

Статут 1588 встановив, що при простій співучасті всі винні повинні були каратися однаково. При складній співучасті злочинці поділялися на виконавців, пособників і підбурювачів. Приховання і недонесення по деяких злочинах також підлягали карі. Наприклад, у випадку державної зради батька повнолітні сини, які знали про підготовку зради, підлягали покаранню.

Велике місце займали злочини проти особи і майнових прав. Основним покаранням за них був штраф у користь потерпілого і великого князя. Суворе покарання передбачалося за крадіжку: при крадіжці коня або рецидиві передбачалося повішення. Водночас злочин, вчинений шляхтичем, карався легше, ніж такі ж протизаконні дії простої людини. Зокрема, у випадку нанесення ран шляхтичем шляхтичеві винний карався відрубуванням руки. За подібний злочин, вчинений щодо простої людини, винний шляхтич карався грошовим штрафом. Якщо ж простолюдин поранив шляхтича, він підлягав смертній карі. Покарання розглядалося як відплата за злочин і засіб для залякування злочинців.

Основне державно-правове значення Литовського статуту 1588 р. полягало в тому, що він законодавчо оформив збереження BKJ1 як самостійної держави всупереч акту Люблінської унії. Укладачі статуту не внесли до нього жодної норми, що могла би бути використана на шкоду державній самостійності ВКЛ

Видання цього статуту мало винятково важливе значення для подальшого розвитку права не тільки в Україні, а й у Білорусії та Литві. Він був важливим кроком у розвитку правової думки і відображав зміни, що сталися в економічному розвитку. Статут був написаний і видрукуваний друкарським способом староукраїнською (старобілоруською) мовою, що робило його зрозумілим усьому населенню.