39. Злочини в праві к.Р.

У Київській Русі не розмежову¬валися поняття «злочин» і «цивільне правопорушення». Убивство, ка-ліцтво, поранення, побої завдавали моральної шкоди як потерпілому, так і його родичам, вони користувалися правом на матеріальне відшко¬дування. Тому злочин називався «обіда». хоча при цьому завдавалася фізична, матеріальна та моральна шкода.

Об'єктом злочину були життя, здоров’я, честь, гідність і майнові права особи, а з часом стали також церква, її майнові права, пору¬шення релігійних настанов, а також суспільний мир (повстання, змова проти князя тощо). Тобто в понятті «злочин» у кримінальному праві Київської Русі були присутні як формальний, так і матеріаль¬ний елементи.

Відповідно до норм «Руської правди», суб’єктами злочину були лише вільні особи. Норми давньоукраїнського права не розрізняли таких суб’єктів злочину за соціальним станом і покарання застосовувалося до них однакове. Можна стверджувати, що злочинці були рівні перед законом.

Особисто залежні особи (холопи) за вчинені злочини не несли від¬повідальності. За їхні злочини відповідав господар

На застосування виду покарання впливала суб’єктивна сторона складу злочину. Можна стверджувати, що в тогочасному давньоукра¬їнському суспільстві розрізняли навмисно й ненавмисно вчинені зло¬чини. Необережність у вчиненні злочину була пом'якшуючою обста¬виною. а тому і покарання було м'якшим, аніж за навмисно вчинений злочин.

Важливою складовою злочину вважалася об'єктивна сторона діян¬ня, а тому караними були тільки протизаконні дії. До таких діянь відносили вбивство, каліцтво, поранення, крадіжку, знищення майна тощо.

У пам'ятках давньоукраїнського права можна знайти обставини, що виключали протиправність діяння: від відповідальності звільнялась особа, яка надала при¬тулок холопу-утікачу, не знаючи про це; віл кримінальної відповідаль¬ності звільнявся той, хто брав участь у бійці, але не був її призвідником, купець міг бути звільнений від відповідальності за втрачені ним кредити через пожежу, пограбування чи аварію ко¬рабля.

Не вважалося протиправним діянням убивство злочинця під час учинення ним крадіжки або розбійного нападу . Проте, нічного злодія, якого зв'язали, необхідно було вести на суд до князя. Якщо злодій чинив опір, то його можна було вбити лише у дворі, біля повітки тощо, але коли він утікав із двору на вулицю, то там його вбивати було заборонено.

У пам’ятках давньоукраїнського права йдеться також про замах і закінчений злочин.

Покарання за замах було таким самим, як і за завершений злочин. Завершений злочин пов’язували зі спричиненням моральної, матеріальної або фізичної шко¬ди, із посяганням на спокій у суспільстві, на інтереси держави або церк¬ви.

Можна стверджувати, що давньоукраїнському кримінальному праву був відомий інститут співучасті в учиненні злочину. Законода¬вець установив відповідальність усіх учасників злочину. Законодавець прагнув відокремити посібників від учасни¬ків здійснення злочину.

Найтяжчими злочинами в давньоукраїнському кримінальному праві вважали злочини проти особи: убивство, скалічення, поранення тощо. Законодавець розрізняє вбивства «в обіду», «у розбої», «в сваді»

Убивство «в обіду», , потрібно кваліфікувати як помсту за завдану образу, а вбивство «у розбої» — із метою пограбу¬вання. Якщо було вчинено вбивство «в розбої», коли не було встанов¬лено злочинця, відповідальність несла вся громада, на території якої було знайдено вбитого. У випадку, коли вбивство було вчинено «в обі¬ду», то громада не несла відповідальності, убивцею мала займатися держава.

Убивство «у сваді». або «на пиру», треба кваліфікувати як таке, що здійснене з необережності під час бійки на банкеті або під час сварки.

Норми «Руської правди» розрізняють убивства не лише за фор¬мою вини, а й за соціальним становищем убитого. За вбивство державних службовців стягували штраф (віра) у подвійному розмірі. Убивство осіб, які перебували у певного роду залежності (ремісники, холопи-вихователі, рабині-годувальниці), каралося штрафом у розмірі 12 гривен; за вбивство рядовича, смерда, холопа або рабині стя¬гували штраф у розмірі 5 гривен. За вбивство вільної людини, представника князівської адміністрації (гридня, мечника, ябедника, боярського тіуна) стягували штраф у розмірі 40 гривен, а за вбивство представників вищої державної адміністрації стягували штраф у розмірі 80 гривен.

У «Руській правді» існує різниця між видами злочинів проти здоров'я осо¬би. Якщо за каліцтво встановлено штраф в розмірі 10-20 гривен, то за завдання поранень і побоїв — 3 гривни. Ще більший штраф стягувався за образу честі й гідності людини, незалежно від її соціального стану. Ображенням честі й гідності було виривання вусів і бороди, нанесення ударів ба¬тогом, рогом, жердиною, удари тупим боком меча.

У «Правді Ярослава» поняття «крадіжки» відрізняється за предме¬тами — крадіжка зброї, худоби, одягу а в «Правді Ярославичів», як за предметами, так і за суб’єктами наприклад гру¬пова крадіжка; розрізняється крадіжка також за місцем її скоєння; із закритого приміщення чи з відкритої території.

Серед майнових злочинів «Руська правда» розрізняє знищення майна через підпал, забій худоби. Майновим злочином уважалося знищення знаків приватної власності на вулики (борті), земельної межі, користування чужою власністю, наприклад конем; приховування знайденої речі; користування чужим майном завдяки угоді, укладеній обманним шляхом.

Після прийняття християнства в Київській Русі з’являються зло¬чини проти церкви (богохульство, порушення церковної служби), сім’ї та моралі. З’явилися такі раніше невідомі злочини, як чаклунство, зни¬щення хрестів, розлучення без дозволу єпископа, аморальність свя¬щеннослужителів тощо.

У «Руській правді» нічого не говориться про державні злочини. Проте процес формування давньоукраїнської народності, її єдності змушував державну владу захищати її інтереси правовими методами. Державу й державну владу представляла князівська влада, тому пося¬гання на князівську владу й становило поняття «державний злочин». У літописах зазначається, що князівська влада й населення чітко ви¬знавали протиправність повстань і заколотів, переходів на бік ворога.