10.Джерела права за часів Директорії.

У несприятливих умовах постійних переїздів та фронтових боїв Директорія УНР не мала можливості для повноцінної законотворчості. Джерелами права для другої УНР були закони російських урядів, ЦР, гетьмана і навіть радянської влади. Одні закони діяли у повному обсязі, інші - з доповненнями, змінами, частковим або повним скасуванням окремих статей та положень. Законодавчий процес регламентувався Законом "Про порядок внесення і затвердження законів в УНР" від 14 лютого 1919 р. Законопроект мав проходити такі інстанції: міністерство - голова уряду - Рада Народних Міністрів - Державна канцелярія - Директорія. Проте до кінця існування УИР в державі так і не визначено конкретних суб'єктів законодавчої ініціативи.

У галузі конституційного права Директорія відновила чинність більшості конституційних законів ЦР: про національно-персональну автономію, громадянство, мову тощо. Але Конституцію 29 квітня 1918 р. не впровадила в дію і намагалася виробити власну. Проект її підготували лише на кінець жовтня 1920 р. Держава за формою правління ставала президентсько-парламентською республікою з Головою Держави і Державною Народною Радою на чолі. Окрім того, ухвалено закони про гарантії прав і свобод громадян в УНР, про реєстрацію населення, про форму влади та тимчасовий державний устрій УНР.

У цивільному та кримінальному праві використовувалися переважно закони царського уряду ("Звід законів" (томи 10-15); "Кримінальне уложення 1903 p.", Військовий карний статут). Доповненнями до них слугували закони Директорії про боротьбу зі спекуляцією, про ліси, про землю. В УНР скасовувалася приватна власність на землю. Серед кримінальних покарань переважали страта, в'язниця, каторга, конфіскації, штрафи. До цього варто додати, що закони другої УНР майже не діяли або діяли тимчасово, з огляду на загальну анархію та нестабільність, які панували в Україні у 1919-1920 pp.

11.Джерела права зунр.

Про громадянство ЗУНР 8 квітня 1919 року – (німецька єврейська українська)

Земельний закон ЗУНР

- закон про вивласнення великих табулярних осілостей – ним встановлювався порядок конфіскації земель великих землевласників.

Кількість землі в одних руках не повинна була перевищувати 100 га

14 Квітня 1919 Закон про земельну реформу

Передбачалася конфіскація земель поміщіків, церков, монастирів. Вона переходила до держ фонду. З якого забезпечувались безземельні та малоземельні селяни. Не мали права дезериртири, злочинці проти ЗУНР, особи що втратили землю внаслідок націоналізації – компенсували.

З метою регулювання суспільно-політичних відносин у молодій українській державі Українська Національна Рада ухвалила низку законодавчих актів Одним з найперших конституційних законів ЗУНР був Закон про державну мову від 15 лютого 1919 року, який проголо­сив державною мовою українську.

Важливим конституційним актом був „Тимчасовий Основний закон” від 13 листопада 1918 року. Він закріплював верховенство і суверен­ітет народу, який здійснював конституційні права через представницькі органи, обрані на основі загального, рівного, прямого, таємного голосу­вання за пропорційною виборчою системою. Виборче право мали всі гро­мадяни ЗУНР незалежно від національності, віросповідання, статі. До ви­борів Сейму вся повнота законодавчої влади належала Українській Націо­нальній Раді, виконавча - Державному Секретаріатові. Закон визначав назву держави - „Західноукраїнська Народна Республіка”. Закон затвердив герб ЗУНР - золотий лев на синьому полі та пра­пор - синьо-жовтий.

Виборчим законом від 14 квітня 1919 р., за­проваджувалася пропорційна система виборів до сейму на основі рівного, загального, безпосереднього виборчого права за таємного голосування. Активне виборче право належало громадянам, що досягли 21-річного віку, пасивне - 28 років без різниці статі. Закон установлював категорії осіб, які позбавлялися виборчого права. До них належали: повністю або частково недієздатні; раніше засуджені за кримінальні злочини; раніше засуджені за злочини проти виборчої системи та які повторно вчинили їх при виборах до законодавчих органів ЗОУНР; особи, які більше двох разів засуджувалися за зловживання спиртними напоями.

Земельне право. Для вирішення земельної проблеми Українська Націо­нальна Рада створила спеціальну комісію на чолі з Л. Бачинським.

14 квітня 1919 року Рада ухвалила Закон про земельну реформу. Він передбачав конфіскацію поміщицьких, монастирських і церковних земель та земель інших великих землевласників понад встановлений максимум. Ці землі переходили до зе­мельного фонду держави, з якого після війни мали наділятися малоземельні та безземельні селяни, військовослужбовці-інваліди тощо. Поза встановлення земельного максимуму, процедура кон­фіскації та наділення землею відкладалася до скликання Сейму. Проте сіль­ська біднота розпочала самочинно захоплювати поміщицьку землю. Закон передбачав покарання за порушен­ня процесу проведення земельної реформи. Так, Законом надавалось право місцевій владі ув’язнювати на 6 місяців, а також до­датково штрафувати на суму до 10 тисяч крон за „самовільне захоплення землі”, розподіл націоналізованих Законом будинків, інвентарю тощо. Земельний закон не відповідав вимогам революційного часу та бажанням селянства.

Серед інших законів, прийнятих ЗУНР, слід відзначити закон „Про основи шкільництва” від 13 лютого 1919 року. Закон визначав державний статус шкіл на західноукраїнських землях, дозволяв засновувати приватні школи, передбачав право національних меншин „на школу рідною мовою”.

В області цивільного, кримінального і процесуального права в ЗУНР продовжували діяти австрійські закони.