- •Перелік питань для підсумкового контролю з дисципліни.
- •Змістовий модуль і. Загальна реаніматологія та анестезіологія
- •1. Клінічна смерть, визначення, діагностика.
- •2. Негайний етап слцр.
- •3. Ознаки ефективності реанімації, показання до припинення реанімації.
- •4. Спеціалізований етап слцр.
- •5. Види зупинки кровообігу та їх діагностика.
- •6. Лікарські засоби, що використовуються на спеціалізованому етапі серцево та церебральної реанімації. Їх дози.
- •8. Техніка електричної дефібриляції.
- •9. Показання до прямого масажу серця.
- •7. Шляхи введення медикаментів під час реанімації та їх обгрунтування.
- •10. Ускладнення реанімації.
- •11. Післяреанімаційний період.
- •12. Поняття про декортикацію, децеребрацію, смерть мозку.
- •13. Основні напрями лікування у після реанімаційному періоді.
- •14. Інтенсивна терапія набряку мозку.
- •15. Класифікація видів анестезії.
- •16. Основні вузли наркозного апарату.
- •17. Заходи запобігання загоранню та вибухам у операційній.
- •18. Дихальні контури, переваги, недоліки.
- •19. Інгаляційні анестетики: фармакокінетика, клінічний перебіг .
- •20. Компоненти загальної анестезії.
- •21. Етапи анестезіологічного забезпечення.
- •22. Премедикація. Її види.
- •23. Підготовка хворих до операції та наркозу
- •24. Клініка наркозу ефіром.
- •25. Масковий метод загальної анестезії.
- •26. Ендотрахеальний наркоз. Показання, методика проведення.
- •27. Фармакологія м'язових релаксантів
- •28. Ускладнення при загальній анестезії.
- •29. Неінгаляційні анестетики: фармакокінетика, клінічний перебіг.
- •30. Види та методи регіонарної анестезії.
- •31. Особливості загальної анестезії в амбулаторних та ургентних умовах.
- •32. Особливості підготовки хворих до операції га наркозу.
- •33. Фізіологічні га патофізіологічні особливості проведення загальної анестезії у дітей та хворих похилого віку
- •34. (1) Роль води та електролітів у організмі.
- •35. (2) Поняття про осмолярність. Її корекція.
- •36. (3) Клінічні ознаки дегідратації та гіпергідратації
- •37. (4) Гіпертонічна дегідратація. Причини виникнення, клінічні ознаки, методи корекції.
- •38. (5) Ізотонічна дегідратація. Причини виникнення, клінічні ознаки, методи корекції.
- •39. (6) Гіпотонічна дегідратація. Причини виникнення, клінічні ознаки, методи корекції.
- •40. (7) Гіпертонічна гіпергідратація. Причини виникнення, клінічні ознаки, методи корекції.
- •41. (8) Ізотонічна гіпергідратація. Причини виникнення, клінічні ознаки, методи корекції.
- •42. (9) Гіпотонічна гіпергідратація. Причини виникнення, клінічні ознаки, методи корекції.
- •43. (10) Причини га ознаки гіпо- та гіпернатріємії, методи лікування.
- •44. (11) Патофізіологічні порушення при гіпо- та гіперкаліємії, клініка, діагностика, корекція.
- •45. (12) Порушення обміну хлору.
- •46. (13) Буферні системи організму.
- •47. (14) Поняття про ацидоз, діагностика, корекція.
- •48. (15) Поняття про алкалоз, діагностика, корекція.
- •49. (16) Характеристика розчинів для інфузійної терапії.
- •50. (17) Показання до парентерального живлення.
- •51. (18) Особливості інфузійної терапії та корекції порушень вео і кос при цукровому діабеті.
- •52. (19) Особливості інфузійної терапії та корекції порушень вео і кос у післяопераційному періоді.
- •53. (20) Особливості інфузійної терапії та корекції порушень вео і кос при стенозі воротаря.
- •54. (21) Особливості інфузійної терапії та корекції порушень вео і кос при кишковій непрохідності.
- •55. (22) Особливості інфузійної терапії та корекції порушень вео і кос при перитоніті.
- •56. (23) Особливості інфузійної терапії та корекції порушень вео і кос при панкреонекрозі.
- •57. (24) Причини виникнення і патогенез гострої ниркової недостатності (гнн).
- •58. (25) Диференціальна діагностика преренальної. Ренальної та постренальної олігоурії, анурії. Лабораторна діагностика гнн.
- •59. (26) Стадії клінічного перебігу гнн.
- •60. (27) Основні принципи лікування гнн.
- •61. (28) Уремічна кома, принципи інтенсивної терапії.
- •62. (29) Показання до гемодіалізу.
- •63. (30) Розрахунок добової потреби в рідині хворих з гнн.
- •64. (31) Причини виникнення гострої печінкової недостатності.
- •65. (32) Клінічні прояви гострої печінкової недостатності. Лабораторна діагностика.
- •67. (34) Печінкова кома, принципи інтенсивної терапії
- •68. (35) Основні принципи іт гострого отруєння.
- •69. (36) Основні принципи форсованого діурезу.
- •70. (37) Екстракорпоральні методи детоксикації, показання та протипоказання, технічні засоби, техніка виконання.
- •1.Методи посилення природних детоксикаційних систем:
- •2. Методи штучної детоксикації:
- •71. (38) Принципи антидотної терапії.
- •72. (39) Патогенез, клініка та іт при отруєнні метиловим спиртом.
- •73. (40) Патогенез, клініка та іт при отруєнні етиловим спиртом та його сурогатами.
- •74. (41) Патогенез, клініка та іт при отруєнні опіатами та барбітуратами.
- •75. (42) Патогенез, клініка та іт при отруєннях фосфоорганічними речовинами.
- •76. (43) Патогенез клініка та іт при отруєннях кислотами та лугами
- •77. (44) Патогенез, клініка та іт при отруєнні чадним газом.
- •78. (45) Патогенез, клініка та іт при отруєнні отруйними грибами.
- •79. (46) Особливості невідкладної допомоги при укусах комах і тварин.
- •80. (47) Види порушень свідомості, оцінка глибини порушень свідомості.
- •81. (48) Принципи іт при коматозних станах різного походження.
- •82. (49) Патогенез, клініка та іт гіпоглікемічної коми.
- •83. (50) Патогенез, клініка та іт гіперглікемічної коми.
- •84. (51) Патогенез, клініка та іт гіперосмолярної коми.
- •85. (52) Патогенез, клініка. Іт гіпертермічного синдрому у дітей.
- •86. (1) Класифікація гіпоксії, клініка, диференційна діагностика різних видів гіпоксії.
- •87. (2) Гіперкапнія, клініка.
- •88. (3) Гіпокапнія. Клініка.
- •89. (4) Класифікація гдн.
- •90. (5) Основні принципи інтенсивної терапії гдн.
- •3. Забезпечення венозного доступу
- •1. Надання екстреної медичної допомоги
- •91. (6) Оксигенотерапія: методи, показання, токсична дія кисню.
- •92. (7) Швл, показання, методи, критерії ефективності.
- •95. (10) Принципи диференційованої терапії астматичного стану.
- •93. (8) Методи відновлення прохідності дихальних шляхів та поліпшення дренажної функції легенів.
- •94. (9) Санація трахеобронхіального дерева і ротоглотки.
- •96. (11) Невідкладна допомога при різних типах набряку легенів.
- •97. (12) Аспіраційний синдром, патогенез, клінічні прояви, інтенсивна терапія.
- •98. (13) Інтенсивна терапія післяопераційної гдн.
- •99. (14) Реанімація та інтенсивна терапія при різних видах утоплення.
- •100. (15) Респіраторний дистрес-синдром дорослих, етіологія, патогенез, клінічні ознаки, інтенсивна терапія.
- •101. (16) Реанімація та інтенсивна терапія тромбоемболії легеневої артерії та її гілок.
- •102. (17) Види гострих розладів кровообігу.
- •Стаз (від лат. Stasis – зупинка) – зупинка руху крові в судинах мікроциркуляторного русла, головним чином в капілярах.
- •103. (18) Патогенез, клінічні прояви та іт гострої серцевої недостатності
- •104. (19) Патогенез, клінічні прояви та іт гострих порушень серцевого ритму.
- •I. Порушення утворення імпульсу.
- •II. Порушення провідності:
- •III. Комбіновані порушення ритму:
- •105. (20) Патофізіологія, діагностика, особливості перебігу та інтенсивна терапія при запамороченні та колапсі.
- •106. (21) Патогенез, клінічний перебіг та іт травматичного шоку.
- •107. (22) Патогенез, клінічний перебіг та іт геморагічного шоку.
- •108. (23) Патогенез, клінічний перебіг та іт опікового шоку
- •109. (24) Патогенез, клінічний перебіг та іт анафілактичного шоку.
- •Обколоти місце ін’єкції 0,3-0,5 мл 0,1% розчину адреналіну з 4,5 мл 0,9% розчину хлориду натрію.До місця ін’єкції прикласти лід або грілку з холодною водою на 10-15 хвилин.
- •У кінцівку ввести 0,3-0,5 мл 0,1% розчину адреналіну (дітям 0,15-0,3 мл).
- •110. (25) Патогенез, клінічний перебіг та іт токсико-інфекційного шоку.
- •111. (26) Реанімація та іт при електротравмі.
- •112. (27) Реанімація та інтенсивна терапія при синдромі тривалого стискання.
- •113.(28) Реанімація га іт при політравмі.
24. Клініка наркозу ефіром.
Ефір для наркозу (етиловий, або діетиловий, ефір) — прозора рідина з характерним різким запахом. Густина 714 г/л; точка кипіння + 34,6 °С; 1 мл рідкого ефіру утворює 230 мл пари. Пара ефіру спалахує за температури 184 °С, вибухає в суміші з киснем, повітрям і динітрогену оксидом. При зберіганні розкладається під впливом світла, повітря і високих температур, тому його випускають у флаконах з темного скла зі щільно закритим корком.
Вплив на організм. Ефір для наркозу має місцеву подразнювальну дію, викликає гіперемію та відчуття холоду, оскільки швидко випаровується. Подразнювальний вплив особливо помітний щодо слизових оболонок дихальних шляхів: викликає кашель, ларингоспазм.
Дія на центральну нервову систему проявляється розвитком певних стадій наркозу, що послідовно змінюють одна одну. Кінцеві стадії супроводжуються пригніченням життєво важливих центрів у довгастому мозку.
Показання. Тепер ефір зрідка використовують для мононаркозу. Інколи його поєднують із діазоту оксидом.
Методика проведення. Наркоз ефіром зазвичай проводять за допомогою наркозних апаратів. Пара ефіру інгалює разом з киснем. Наркоз найчастіше проводять за напівзакритим контуром. Перед наркозом протягом 2—3 хв хворий дихає крізь маску чистим киснем. Після цього вмикають дозиметр ефірниці (об. частка 1—2 %), і протягом 3—4 хв хворий звикає до запаху ефіру. Поступово об'ємну частку ефіру збільшують до 10—20 %. Якщо починається збудження, припиняти надходження ефіру не слід. Лише у разі блювання маску знімають на короткий проміжок часу. Після видалення блювотних мас знову продовжують наркоз.
Позитивні властивості: велика терапевтична широта за порівняно низької токсичності.
Недоліки: 1) подразнювальна дія на слизові оболонки дихальних шляхів; 2) неприємний запах; 3) вибухонебезпечність; 4) тривале введення в наркоз із виразним періодом збудження; 5) нудота і блювання під час уведення в наркоз і в післяопераційному періоді; 6) тривалий період пробудження.
25. Масковий метод загальної анестезії.
Масковий наркоз застосовується у хворих без виражених порушень дихання і діяльності серця, функції паренхіматозних органів. Його можна застосовувати у випадках, коли немає необхідності в міорелаксації і створенні положення на операційному столі, яке ускладнює вентиляцію легень.
Готуючись до апаратно-маскового наркозу, з масок, що додаються до апарата, вибирають найменшу з метою зменшення мертвого простору. Всю систему апарата кілька разів продувають киснем. Спочатку пацієнт дихає чистим киснем і звикає до маски. Протягом 3-5 хв. Речовину подають у мінімальній концентрації для звикання хворого до анестетика.
Якщо масковий наркоз застосовують для знеболення при невеликих, мало травматичних оперативних втручаннях, достатньо підтримувати глибину наркозу на першому рівні хірургічної стадії. Якщо операція травматична і необхідна міорелаксація, слід поглибити наркоз до другого рівня хірургічної стадії.
Після досягнення другого рівня хірургічної стадії можна ввести повітпровід і зафіксувати маску лямками. Зовнішній кінець повітроводу прикріплюють до кута рота пластирем або фіксують поворозками навколо шиї хворого. Потім накладають маску. Це полегшує проведення допоміжної вентиляції.
Недоліки маскового методу: 1) збільшення мертвого простору; 2) складність забезпечення прохідності дихальних шляхів; 3) необхідність поглиблення наркозу до другого рівня хірургічної стадії, що супроводжується пригніченням життєвих функцій організму; 4) складність забезпечення допоміжної особливо ШВЛ, можливе роздування шлунка і регургітація; 5) неможливість проведення знеболення при багатьох отоларингологічних, офтальмологічних, і нейрохірургічних операціях.
