34. (1) Роль води та електролітів у організмі.

вода є однією з найголовніших складових компонентів організму. В силу значної здатності до гідратації як простих , так і комплексних йонів вона є важливим реактивним середовищем.

У дорослої людини вміст води досягає 60 – 70 % маси тіла. З віком кількість води зменшується. У новонароджених цей показник становить 80% , в осіб віком понад 60 років – 40 -45% маси тіла . відносна кількість води у жінок дещо нижча , ніж у чоловіків, що пов’язано з більшою вираженістю у них жирової тканини ( містить менше води, ніж м’язи).

Вода є пластичним елементом, який заповнює клітинний, інтерстиційний та внутрішньо судинний простори, універсальним розчинником для колоїдів та кристалоїдів.

В організмі вода поділена по двох основних секторах: внутрішньоклітинному і позаклітинному. Вода , що міститься у клітинах, становить 40-50% маси тіла, поза клітинами – 20%, з них 5%- внутрішньо судинна, 15%- інтерстиційна ( вода міжклітинної , між тканинної рідини) 0,5-1% транс целюлярна ( вода спинномозкової рідини, лімфа, рідина черевної та плевральної порожнини, синовіальна рідина, рідина у просторі залоз)

Йонний склад рідин внутрішньо судинного та позаклітинного секретів істотно відрізняється. Ця відмінність зумовлена переважанням у внутрішньоклітинній рідині полівалентних йонів, для яких клітинні мембрани не проникні. Йонний склад позаклітинного сектора аналогічний складу плазми крові.

Внутрішньоклітинна рідина ізотонічна позаклітинній ( за законами ізоосмолярності ), хоча й містить більше йонів. Це пояснюється тим , що при зв’язку йонів з білками цтворюються полівалентні йони , що збільшують число зарядів, але не осмотично активних частинок. Сума зарядів аніонів залишається рівною сумі зарядів катіонів ( закон електронейтральності).

Полівалентні внутрішньоклітинні аніони не проникають через мембрану клітини. Легко проникають через мембрану К +та СІ -. Підвищенню вмісту Na+ всередині клітини запобігає активність калієво – натрієвого насоса. При порушеннях енергетичного балансу , шоку та дегідратації з клітини виходить К+, а надходить СІ- , Н+,Na+.

Рух йонів через клітинні мембрани здійснюється завдяки функціонуванню калієво – натрієвого насоса, а рух рідини - пасивно – за рахунок осмосу. ( осмос – спонтанний рух розчинника із розчину з низькою концентрацією часток у розчин з їх високою концентрацією через мембрану, проникну тільки для розчинника). Осмотичний тиск – сила , яка утримує концентрації розчинів з обох сторін мембрани. Осмотичний тиск крові = 6,62 атм. ( 6,47-6,72)

Осмотичний тиск залежить від кількості речовини, розчиненої в одиниці об’єму розчинника, але не залежить від її маси, розміру та валентності. Таким чином, осмотичний тиск у розчині забезпечуть усі речовини – як дисоційовані ( Na. K.CI. гідроген карбонат) , так і недисоційовані ( глюкоза та сечовина)

Частину осмотичного тиску, яка у біологічних рідинах зумовлена білками , називають колоїдно-осмотичним тиском. Оскільки стінка капілярів не проникна для білків то колоїдно-осмотичний тиск є основною рушійною силою , яка переміщує за законами осмосу воду та електроліти через капілярну мембрану (крім головного мозку де є гематоенцефалічний бар’єр.