- •Перелік питань для підсумкового контролю з дисципліни.
- •Змістовий модуль і. Загальна реаніматологія та анестезіологія
- •1. Клінічна смерть, визначення, діагностика.
- •2. Негайний етап слцр.
- •3. Ознаки ефективності реанімації, показання до припинення реанімації.
- •4. Спеціалізований етап слцр.
- •5. Види зупинки кровообігу та їх діагностика.
- •6. Лікарські засоби, що використовуються на спеціалізованому етапі серцево та церебральної реанімації. Їх дози.
- •8. Техніка електричної дефібриляції.
- •9. Показання до прямого масажу серця.
- •7. Шляхи введення медикаментів під час реанімації та їх обгрунтування.
- •10. Ускладнення реанімації.
- •11. Післяреанімаційний період.
- •12. Поняття про декортикацію, децеребрацію, смерть мозку.
- •13. Основні напрями лікування у після реанімаційному періоді.
- •14. Інтенсивна терапія набряку мозку.
- •15. Класифікація видів анестезії.
- •16. Основні вузли наркозного апарату.
- •17. Заходи запобігання загоранню та вибухам у операційній.
- •18. Дихальні контури, переваги, недоліки.
- •19. Інгаляційні анестетики: фармакокінетика, клінічний перебіг .
- •20. Компоненти загальної анестезії.
- •21. Етапи анестезіологічного забезпечення.
- •22. Премедикація. Її види.
- •23. Підготовка хворих до операції та наркозу
- •24. Клініка наркозу ефіром.
- •25. Масковий метод загальної анестезії.
- •26. Ендотрахеальний наркоз. Показання, методика проведення.
- •27. Фармакологія м'язових релаксантів
- •28. Ускладнення при загальній анестезії.
- •29. Неінгаляційні анестетики: фармакокінетика, клінічний перебіг.
- •30. Види та методи регіонарної анестезії.
- •31. Особливості загальної анестезії в амбулаторних та ургентних умовах.
- •32. Особливості підготовки хворих до операції га наркозу.
- •33. Фізіологічні га патофізіологічні особливості проведення загальної анестезії у дітей та хворих похилого віку
- •34. (1) Роль води та електролітів у організмі.
- •35. (2) Поняття про осмолярність. Її корекція.
- •36. (3) Клінічні ознаки дегідратації та гіпергідратації
- •37. (4) Гіпертонічна дегідратація. Причини виникнення, клінічні ознаки, методи корекції.
- •38. (5) Ізотонічна дегідратація. Причини виникнення, клінічні ознаки, методи корекції.
- •39. (6) Гіпотонічна дегідратація. Причини виникнення, клінічні ознаки, методи корекції.
- •40. (7) Гіпертонічна гіпергідратація. Причини виникнення, клінічні ознаки, методи корекції.
- •41. (8) Ізотонічна гіпергідратація. Причини виникнення, клінічні ознаки, методи корекції.
- •42. (9) Гіпотонічна гіпергідратація. Причини виникнення, клінічні ознаки, методи корекції.
- •43. (10) Причини га ознаки гіпо- та гіпернатріємії, методи лікування.
- •44. (11) Патофізіологічні порушення при гіпо- та гіперкаліємії, клініка, діагностика, корекція.
- •45. (12) Порушення обміну хлору.
- •46. (13) Буферні системи організму.
- •47. (14) Поняття про ацидоз, діагностика, корекція.
- •48. (15) Поняття про алкалоз, діагностика, корекція.
- •49. (16) Характеристика розчинів для інфузійної терапії.
- •50. (17) Показання до парентерального живлення.
- •51. (18) Особливості інфузійної терапії та корекції порушень вео і кос при цукровому діабеті.
- •52. (19) Особливості інфузійної терапії та корекції порушень вео і кос у післяопераційному періоді.
- •53. (20) Особливості інфузійної терапії та корекції порушень вео і кос при стенозі воротаря.
- •54. (21) Особливості інфузійної терапії та корекції порушень вео і кос при кишковій непрохідності.
- •55. (22) Особливості інфузійної терапії та корекції порушень вео і кос при перитоніті.
- •56. (23) Особливості інфузійної терапії та корекції порушень вео і кос при панкреонекрозі.
- •57. (24) Причини виникнення і патогенез гострої ниркової недостатності (гнн).
- •58. (25) Диференціальна діагностика преренальної. Ренальної та постренальної олігоурії, анурії. Лабораторна діагностика гнн.
- •59. (26) Стадії клінічного перебігу гнн.
- •60. (27) Основні принципи лікування гнн.
- •61. (28) Уремічна кома, принципи інтенсивної терапії.
- •62. (29) Показання до гемодіалізу.
- •63. (30) Розрахунок добової потреби в рідині хворих з гнн.
- •64. (31) Причини виникнення гострої печінкової недостатності.
- •65. (32) Клінічні прояви гострої печінкової недостатності. Лабораторна діагностика.
- •67. (34) Печінкова кома, принципи інтенсивної терапії
- •68. (35) Основні принципи іт гострого отруєння.
- •69. (36) Основні принципи форсованого діурезу.
- •70. (37) Екстракорпоральні методи детоксикації, показання та протипоказання, технічні засоби, техніка виконання.
- •1.Методи посилення природних детоксикаційних систем:
- •2. Методи штучної детоксикації:
- •71. (38) Принципи антидотної терапії.
- •72. (39) Патогенез, клініка та іт при отруєнні метиловим спиртом.
- •73. (40) Патогенез, клініка та іт при отруєнні етиловим спиртом та його сурогатами.
- •74. (41) Патогенез, клініка та іт при отруєнні опіатами та барбітуратами.
- •75. (42) Патогенез, клініка та іт при отруєннях фосфоорганічними речовинами.
- •76. (43) Патогенез клініка та іт при отруєннях кислотами та лугами
- •77. (44) Патогенез, клініка та іт при отруєнні чадним газом.
- •78. (45) Патогенез, клініка та іт при отруєнні отруйними грибами.
- •79. (46) Особливості невідкладної допомоги при укусах комах і тварин.
- •80. (47) Види порушень свідомості, оцінка глибини порушень свідомості.
- •81. (48) Принципи іт при коматозних станах різного походження.
- •82. (49) Патогенез, клініка та іт гіпоглікемічної коми.
- •83. (50) Патогенез, клініка та іт гіперглікемічної коми.
- •84. (51) Патогенез, клініка та іт гіперосмолярної коми.
- •85. (52) Патогенез, клініка. Іт гіпертермічного синдрому у дітей.
- •86. (1) Класифікація гіпоксії, клініка, диференційна діагностика різних видів гіпоксії.
- •87. (2) Гіперкапнія, клініка.
- •88. (3) Гіпокапнія. Клініка.
- •89. (4) Класифікація гдн.
- •90. (5) Основні принципи інтенсивної терапії гдн.
- •3. Забезпечення венозного доступу
- •1. Надання екстреної медичної допомоги
- •91. (6) Оксигенотерапія: методи, показання, токсична дія кисню.
- •92. (7) Швл, показання, методи, критерії ефективності.
- •95. (10) Принципи диференційованої терапії астматичного стану.
- •93. (8) Методи відновлення прохідності дихальних шляхів та поліпшення дренажної функції легенів.
- •94. (9) Санація трахеобронхіального дерева і ротоглотки.
- •96. (11) Невідкладна допомога при різних типах набряку легенів.
- •97. (12) Аспіраційний синдром, патогенез, клінічні прояви, інтенсивна терапія.
- •98. (13) Інтенсивна терапія післяопераційної гдн.
- •99. (14) Реанімація та інтенсивна терапія при різних видах утоплення.
- •100. (15) Респіраторний дистрес-синдром дорослих, етіологія, патогенез, клінічні ознаки, інтенсивна терапія.
- •101. (16) Реанімація та інтенсивна терапія тромбоемболії легеневої артерії та її гілок.
- •102. (17) Види гострих розладів кровообігу.
- •Стаз (від лат. Stasis – зупинка) – зупинка руху крові в судинах мікроциркуляторного русла, головним чином в капілярах.
- •103. (18) Патогенез, клінічні прояви та іт гострої серцевої недостатності
- •104. (19) Патогенез, клінічні прояви та іт гострих порушень серцевого ритму.
- •I. Порушення утворення імпульсу.
- •II. Порушення провідності:
- •III. Комбіновані порушення ритму:
- •105. (20) Патофізіологія, діагностика, особливості перебігу та інтенсивна терапія при запамороченні та колапсі.
- •106. (21) Патогенез, клінічний перебіг та іт травматичного шоку.
- •107. (22) Патогенез, клінічний перебіг та іт геморагічного шоку.
- •108. (23) Патогенез, клінічний перебіг та іт опікового шоку
- •109. (24) Патогенез, клінічний перебіг та іт анафілактичного шоку.
- •Обколоти місце ін’єкції 0,3-0,5 мл 0,1% розчину адреналіну з 4,5 мл 0,9% розчину хлориду натрію.До місця ін’єкції прикласти лід або грілку з холодною водою на 10-15 хвилин.
- •У кінцівку ввести 0,3-0,5 мл 0,1% розчину адреналіну (дітям 0,15-0,3 мл).
- •110. (25) Патогенез, клінічний перебіг та іт токсико-інфекційного шоку.
- •111. (26) Реанімація та іт при електротравмі.
- •112. (27) Реанімація та інтенсивна терапія при синдромі тривалого стискання.
- •113.(28) Реанімація га іт при політравмі.
74. (41) Патогенез, клініка та іт при отруєнні опіатами та барбітуратами.
Гострі отруєння барбітуратами
Залежно від терміну напіввиведення речовини з організму виділяють барбітурати:
тривалої (8—12 год — фенобарбітал — люмінал),
середньої (6—8 год — барбітал, натрію барбітал)
короткої (4-6 год — натрію етамінал — нембутал) дії.
Ці хімічні речовини є слабкими кислотами, погано розчиняються у воді і добре — у жирах. Смертельна концентрація створюється при вживанні 10 терапевтичних разових доз будь-якого із зазначених препаратів або їх комбінації.
Механізм ушкодження. Барбітурати, впливаючи на структуру мембран, змінюють їх проникність для різних йонів. Це призводить до погіршення енергетичних процесів у клітині, гіпоксії, пригнічення активності центральної нервової системи аж до коми.
Клінічна картина. Залежно від глибини коми виділяють такі ступені тяжкості отруєння:
легкий(оглушення, сопор);
середньої тяжкості (поверхнева кома з підвищенням або зниженням сухо- жилкових рефлексів та реакції зіниць на світло)
тяжкий ступінь (глибока кома з арефлексією і відсутністю реакції на больове подразнення).
Внаслідок пригнічувального впливу снодійних на довгастий мозок розвивається центральна гіповентиляція, що супроводжується наростанням метаболічного та респіраторного ацидозу. Порушенню газообміну сприяє також механічна асфіксія в результаті западання язика, бронхореї та гіперсалівації, ларин- госпазму й аспірації блювотних мас або промивних вод. Згодом у хворих розвивається пневмонія, частота виникнення якої пропорційна глибині коми.
Токсична міокардіодистрофія, пригнічення судинорухового центру і вазоплегія проявляються тахікардією, глухістю серцевих тонів, гіпотонією та колапсом. Зниження ниркового кровотоку призводить до олігурії. Порушення трофічної функції нервової системи спричиняє утворення бульозного дерматиту та некротичного дерматоміозиту зі швидкою появою пролежнів.
Невідкладна допомога та інтенсивна терапія. Активна детоксикація організму — основа лікування пацієнтів з отруєннями барбітуратами. Після промивання шлунка – форсований діурез із підлужуванням плазми крові натрію гідрокарбонатом, що посилює виведення снодійних речовин.Найшвидше концентрація барбітуратів у крові знижується при використанні гемосорбції, що запобігає незворотним морфологічним змінам центральної нервової системи. Ефективний також гемодіаліз за допомогою апарата «штучна нирка». Водночас проводять реанімаційні заходи та симптоматичне лікування.Санація трахеобронхового дерева та підтримання прохідності дихальних шляхів — аспірація слизу, інтубація трахеї, дренажне положення тіла.На фоні центрального пригнічення дихання — штучна вентиляція легенів. Профілактика й лікуваня пневмонії та трофічних порушень — зміна положення тіла, масаж, розтирання шкіри, антибактерійна терапія.
Гострі отруєння опіатами.
Опіати– це опій, отриманий з молочка макових капсул, та синтезовані з нього речовини - морфін, героїн та левометадон. Водні розчини цих речовин використовуються в якості лікарської сировини. Ці речовини можуть бути дуже небезпечними, оскільки при неконтрольованому застосуванні викликають виражену ейфорію і патологічна пристрасть. У результаті передозування (доза, що викликає інтоксикацію може змінюватися) викликає отруєння, одним із симптомів є параліч дихання.
КлінікаПри отруєнні опіатами відразу ж починається сильна нудота, сильна блювота, звужуються зіниці, шкіра блідне і набуває синюватий відтінок.Дихання стає поверхневим, пульс ниткоподібний. Потім відмічається пригнічення дихання, порушення діяльності серця і кровоносної системи, розширення зіниць, і, врешті-решт, кома.
Гостре отруєння:Ейфорія, блідість.Нудота і блювання.Звуження зіниць.Розширення зіниць.Пригнічення дихання.Порушення діяльності серця і кровоносної системи.Кома.
Хронічне отруєння наркотиками: Запор.Порушення сечовипускання.Порушення свідомості.
Патогенез. Існує єдина причина отруєння опіатами - передозування наркотиків. У цьому випадку опіату діють через т. зв. опіоїдні рецептори - специфічні нервові закінчення нейронів головного мозку.Опіати мають виборчу токсичну дією: психотропним, нейротропним,обумовленим наркотичним ефектом, пригнічують впливом на таламичні області, різко знижує збудливість дихального і кашльового центрів, центри блукаючих нервів; знижує основний обмін (гальмування окислювальних процесів),гіпотермічному.
Лікування отруєння опіатами
головне завдання – забезпечити штучну вентиляцію легенів хворого, попередивши таким чином можливі порушення, викликані дихальним паралічем. Існує і протиотрута – налоксон(0.4 мг кожні 3-5 хв до моменту приведення хворого до свідомості та відновлення дихання), витісняє опіати із специфічних рецепторів. Якщо наркотики були прийняті перорально, то проводиться промивання шлунка і кататеризация сечового міхура.При отруєнні робити що-небудь самостійно занадто пізно. Помітивши перші симптоми отруєння, необхідно викликати швидку допомогу.
