- •Перелік питань для підсумкового контролю з дисципліни.
- •Змістовий модуль і. Загальна реаніматологія та анестезіологія
- •1. Клінічна смерть, визначення, діагностика.
- •2. Негайний етап слцр.
- •3. Ознаки ефективності реанімації, показання до припинення реанімації.
- •4. Спеціалізований етап слцр.
- •5. Види зупинки кровообігу та їх діагностика.
- •6. Лікарські засоби, що використовуються на спеціалізованому етапі серцево та церебральної реанімації. Їх дози.
- •8. Техніка електричної дефібриляції.
- •9. Показання до прямого масажу серця.
- •7. Шляхи введення медикаментів під час реанімації та їх обгрунтування.
- •10. Ускладнення реанімації.
- •11. Післяреанімаційний період.
- •12. Поняття про декортикацію, децеребрацію, смерть мозку.
- •13. Основні напрями лікування у після реанімаційному періоді.
- •14. Інтенсивна терапія набряку мозку.
- •15. Класифікація видів анестезії.
- •16. Основні вузли наркозного апарату.
- •17. Заходи запобігання загоранню та вибухам у операційній.
- •18. Дихальні контури, переваги, недоліки.
- •19. Інгаляційні анестетики: фармакокінетика, клінічний перебіг .
- •20. Компоненти загальної анестезії.
- •21. Етапи анестезіологічного забезпечення.
- •22. Премедикація. Її види.
- •23. Підготовка хворих до операції та наркозу
- •24. Клініка наркозу ефіром.
- •25. Масковий метод загальної анестезії.
- •26. Ендотрахеальний наркоз. Показання, методика проведення.
- •27. Фармакологія м'язових релаксантів
- •28. Ускладнення при загальній анестезії.
- •29. Неінгаляційні анестетики: фармакокінетика, клінічний перебіг.
- •30. Види та методи регіонарної анестезії.
- •31. Особливості загальної анестезії в амбулаторних та ургентних умовах.
- •32. Особливості підготовки хворих до операції га наркозу.
- •33. Фізіологічні га патофізіологічні особливості проведення загальної анестезії у дітей та хворих похилого віку
- •34. (1) Роль води та електролітів у організмі.
- •35. (2) Поняття про осмолярність. Її корекція.
- •36. (3) Клінічні ознаки дегідратації та гіпергідратації
- •37. (4) Гіпертонічна дегідратація. Причини виникнення, клінічні ознаки, методи корекції.
- •38. (5) Ізотонічна дегідратація. Причини виникнення, клінічні ознаки, методи корекції.
- •39. (6) Гіпотонічна дегідратація. Причини виникнення, клінічні ознаки, методи корекції.
- •40. (7) Гіпертонічна гіпергідратація. Причини виникнення, клінічні ознаки, методи корекції.
- •41. (8) Ізотонічна гіпергідратація. Причини виникнення, клінічні ознаки, методи корекції.
- •42. (9) Гіпотонічна гіпергідратація. Причини виникнення, клінічні ознаки, методи корекції.
- •43. (10) Причини га ознаки гіпо- та гіпернатріємії, методи лікування.
- •44. (11) Патофізіологічні порушення при гіпо- та гіперкаліємії, клініка, діагностика, корекція.
- •45. (12) Порушення обміну хлору.
- •46. (13) Буферні системи організму.
- •47. (14) Поняття про ацидоз, діагностика, корекція.
- •48. (15) Поняття про алкалоз, діагностика, корекція.
- •49. (16) Характеристика розчинів для інфузійної терапії.
- •50. (17) Показання до парентерального живлення.
- •51. (18) Особливості інфузійної терапії та корекції порушень вео і кос при цукровому діабеті.
- •52. (19) Особливості інфузійної терапії та корекції порушень вео і кос у післяопераційному періоді.
- •53. (20) Особливості інфузійної терапії та корекції порушень вео і кос при стенозі воротаря.
- •54. (21) Особливості інфузійної терапії та корекції порушень вео і кос при кишковій непрохідності.
- •55. (22) Особливості інфузійної терапії та корекції порушень вео і кос при перитоніті.
- •56. (23) Особливості інфузійної терапії та корекції порушень вео і кос при панкреонекрозі.
- •57. (24) Причини виникнення і патогенез гострої ниркової недостатності (гнн).
- •58. (25) Диференціальна діагностика преренальної. Ренальної та постренальної олігоурії, анурії. Лабораторна діагностика гнн.
- •59. (26) Стадії клінічного перебігу гнн.
- •60. (27) Основні принципи лікування гнн.
- •61. (28) Уремічна кома, принципи інтенсивної терапії.
- •62. (29) Показання до гемодіалізу.
- •63. (30) Розрахунок добової потреби в рідині хворих з гнн.
- •64. (31) Причини виникнення гострої печінкової недостатності.
- •65. (32) Клінічні прояви гострої печінкової недостатності. Лабораторна діагностика.
- •67. (34) Печінкова кома, принципи інтенсивної терапії
- •68. (35) Основні принципи іт гострого отруєння.
- •69. (36) Основні принципи форсованого діурезу.
- •70. (37) Екстракорпоральні методи детоксикації, показання та протипоказання, технічні засоби, техніка виконання.
- •1.Методи посилення природних детоксикаційних систем:
- •2. Методи штучної детоксикації:
- •71. (38) Принципи антидотної терапії.
- •72. (39) Патогенез, клініка та іт при отруєнні метиловим спиртом.
- •73. (40) Патогенез, клініка та іт при отруєнні етиловим спиртом та його сурогатами.
- •74. (41) Патогенез, клініка та іт при отруєнні опіатами та барбітуратами.
- •75. (42) Патогенез, клініка та іт при отруєннях фосфоорганічними речовинами.
- •76. (43) Патогенез клініка та іт при отруєннях кислотами та лугами
- •77. (44) Патогенез, клініка та іт при отруєнні чадним газом.
- •78. (45) Патогенез, клініка та іт при отруєнні отруйними грибами.
- •79. (46) Особливості невідкладної допомоги при укусах комах і тварин.
- •80. (47) Види порушень свідомості, оцінка глибини порушень свідомості.
- •81. (48) Принципи іт при коматозних станах різного походження.
- •82. (49) Патогенез, клініка та іт гіпоглікемічної коми.
- •83. (50) Патогенез, клініка та іт гіперглікемічної коми.
- •84. (51) Патогенез, клініка та іт гіперосмолярної коми.
- •85. (52) Патогенез, клініка. Іт гіпертермічного синдрому у дітей.
- •86. (1) Класифікація гіпоксії, клініка, диференційна діагностика різних видів гіпоксії.
- •87. (2) Гіперкапнія, клініка.
- •88. (3) Гіпокапнія. Клініка.
- •89. (4) Класифікація гдн.
- •90. (5) Основні принципи інтенсивної терапії гдн.
- •3. Забезпечення венозного доступу
- •1. Надання екстреної медичної допомоги
- •91. (6) Оксигенотерапія: методи, показання, токсична дія кисню.
- •92. (7) Швл, показання, методи, критерії ефективності.
- •95. (10) Принципи диференційованої терапії астматичного стану.
- •93. (8) Методи відновлення прохідності дихальних шляхів та поліпшення дренажної функції легенів.
- •94. (9) Санація трахеобронхіального дерева і ротоглотки.
- •96. (11) Невідкладна допомога при різних типах набряку легенів.
- •97. (12) Аспіраційний синдром, патогенез, клінічні прояви, інтенсивна терапія.
- •98. (13) Інтенсивна терапія післяопераційної гдн.
- •99. (14) Реанімація та інтенсивна терапія при різних видах утоплення.
- •100. (15) Респіраторний дистрес-синдром дорослих, етіологія, патогенез, клінічні ознаки, інтенсивна терапія.
- •101. (16) Реанімація та інтенсивна терапія тромбоемболії легеневої артерії та її гілок.
- •102. (17) Види гострих розладів кровообігу.
- •Стаз (від лат. Stasis – зупинка) – зупинка руху крові в судинах мікроциркуляторного русла, головним чином в капілярах.
- •103. (18) Патогенез, клінічні прояви та іт гострої серцевої недостатності
- •104. (19) Патогенез, клінічні прояви та іт гострих порушень серцевого ритму.
- •I. Порушення утворення імпульсу.
- •II. Порушення провідності:
- •III. Комбіновані порушення ритму:
- •105. (20) Патофізіологія, діагностика, особливості перебігу та інтенсивна терапія при запамороченні та колапсі.
- •106. (21) Патогенез, клінічний перебіг та іт травматичного шоку.
- •107. (22) Патогенез, клінічний перебіг та іт геморагічного шоку.
- •108. (23) Патогенез, клінічний перебіг та іт опікового шоку
- •109. (24) Патогенез, клінічний перебіг та іт анафілактичного шоку.
- •Обколоти місце ін’єкції 0,3-0,5 мл 0,1% розчину адреналіну з 4,5 мл 0,9% розчину хлориду натрію.До місця ін’єкції прикласти лід або грілку з холодною водою на 10-15 хвилин.
- •У кінцівку ввести 0,3-0,5 мл 0,1% розчину адреналіну (дітям 0,15-0,3 мл).
- •110. (25) Патогенез, клінічний перебіг та іт токсико-інфекційного шоку.
- •111. (26) Реанімація та іт при електротравмі.
- •112. (27) Реанімація та інтенсивна терапія при синдромі тривалого стискання.
- •113.(28) Реанімація га іт при політравмі.
75. (42) Патогенез, клініка та іт при отруєннях фосфоорганічними речовинами.
Отруєння фосфорорганічними сполуками
Шляхи потрапляння:дихальна система, шкірні покриви, шлунково-кишковий тракт. 50 % речовини метаболізується в печінці з утворенням продуктів летального синтезу — сполук більш токсичних, ніж самі фосфорорганічні сполуки, 20 % виділяється дихальною системою, 30 % нирками.
Летальна доза при прийомі для метафосу0,2—2 г, для карбофосу, хлорофосу, трихлорметафосу 5—10 г.
Механізм ушкодження. Фосфорорганічні сполуки характеризуються антихолінестеразною дією, що сприяє накопиченню ендогенного ацетилхоліну та безперервному збудженню М- і Н-холінореактивних систем організму. Існує також пряма блокувальна дія фосфорорганічних сполук на холінорецептори. Вплив на мускаринові рецептори проявляється значним потовиділенням, гіперсалівацією, бронхореєю, бронхоспазмом, міозом, спазмом кишок. Збудження Н-холіноре- цепторів та центральна дія фосфорорганічних сполук супроводжуються гіперкінезами, клонічними та тонічними судомами, паралічами, психічними порушеннями, втратою свідомості з розвитком коми.
Клінічна картина. Отруєння, зумовлені пероральним вживанням фосфорорганічних сполук, включають 3 стадії:
Збудження (легке)протягом 15—20 хв з моменту отруєння з’являються запаморочення, головний біль, зниження гостроти зору, нудота, блювання, біль у животі, збудження, страх, міоз, пітливість, салівація, тахікардія й гіпертензія;
2.гіперкінезів і судом (середнього та тяжкого ступеня): психомоторне збудження змінюється приголомшеністю, сопором, комою. Зіниці різко звужені, реакція на світло відсутня. З рота та носа виділяється піна, зберігається значне потовиділення. Міофібриляції генералізовані.Ригідність дихальних м’язів, визначається ціаноз. Артеріальний тиск зростає до 200—250/150—160 мм рт. ст. унаслідок гіперадреналінемії. Можливе зниження серцево-судинної діяльності. Випорожнення часті, рідкі, можуть з’явитися болючі тенезми;
Паралічу (надтяжка форма). Глибокий коматозний стан супроводжується різким зникненням чи послабленням усіх рефлексів. Констатується стійкий міоз та гіпергідроз. мязовий параліч, включаючи дихальний. Розвивається центральне пригнічення дихання. Частота серцевих скорочень знижується до 40—20 за 1 хв чи перевищує 140—160 за 1 хв. Можлива внутрішньошлуночкова блокада або фібриляція шлуночків. артеріальний тиск знижується аж до глибокого колапсу. При цьому відзначаються гіпокоагуляція та фібриноліз, ураження нирок.
Лікування при гострих отруєннях фосфорорганічними сполуками складається з детоксикації, введення антидотів, реанімаційних заходів.
При потраплянні фосфорорганічних сполук на шкіру її треба обмити лужними розчинами. У разі інгаляційних уражень хворого потрібно вивести з приміщення. У випадку перорального отруєння шлунок промивають 10-12 л прохолодної води, вводять 300—400 мл вазелінового масла, ентеросорбенти, призначають сифонні клізми.Форсований діурез проводять за стандартними схемами..Екстракорпоральні методи детоксикації включають гемодіаліз і гемосорбцію.
Антидотна терапія передбачає комбіноване застосування холінергічних препаратів (частіше — атропін) та реактиваторів холінестерази.
Інтенсивну атропінізацію проводять протягом першого часу .У першій стадії отруєння доза атропіну становить 2 мг, другій — 20 мг, третій — 40 мг внутрішньовенно. Знижувати добову дозу атропіну слід поступово, паралельно до наростання рівня активності холінестерази.
2.Реактиватори холінестерази (оксими) необхідно застосовувати якомога раніше. використовують дипіроксим у дозі 150 мг 3 рази на добу внутрішньом’язово. У середньотяжких і тяжких випадках лікувальна доза дипіроксиму вводиться через кожні 1-3 год, а добова доза досягає 2 г. Водночас в.в або в.м застосовують 40 % розчин ізонітрозину у дозі 3 мл. Введення реактиваторів холінестерази на 2-у добу неефективне та небезпечне через їх токсичну дію.
Симптоматична терапія спрямована на усунення дихальних і гемодинамічних порушень, усунення судом та психомоторного збудження, лікування ускладнень.
