10. Ускладнення реанімації.

При проведенні серцево-легеневої реанімації ризик регургітації та аспірації шлункового вмісту досить високий. Вважають, що він збільшується при надмірно глибокому штучному диханні, що призводить до підвищення внутрішньошлуночкового тиску. Сприяє регургітації також порушення прохідності входу в гортань, коли більша частина вдуваемого газу потрапляє в шлунок. Тому першочерговими заходами профілактики цього ускладнення слід вважати адекватний обсяг вдиху (до досягнення видимої екскурсії грудної стінки) і ефективне виведення нижньої щелепи. Крім того, багато фахівців пропонують ширше використовувати дихання «з рота в ніс» вважаючи, що зниження тиску вдиху при цьому зменшить розтягнення шлунка. З цією ж метою рекомендують робити більш повільний вдих. Досвід показує, що спроба мануальним притисненням надчеревній області обмежити розтягування шлунка збільшують ризик регургітації, особливо, якщо шлунок повний.

Ускладнення непрямого масажу серця. До можливих ускладнень непрямого масажу серця відносять переломи ребер, грудини, розриви реберно-грудини зчленувань, пневмоторакс, гемоторакс, розриви печінки та селезінки, жирову емболію. Ретельне дотримання методики непрямого масажу серця зменшує ризик цих ускладнень, але не виключає їх. Альтернативою ефективному непрямого масажу серця (навіть з високим ризиком розвитку ускладнень) є тільки смерть. Дуже важливим чинником є ​​правильне положення долоні реаніматора на грудині. Часто ускладнення серцево-легеневої реанімації зв’язуються і з внутрішньосерцевої введення препаратів при нерозкритій грудної стінки, що обмежує показання до використання цього методу.

Крім того, можливі ускладнення таких ургентних методів ШВЛ, як дихання «з рота в рот», «з рота в ніс». До них відносять зараження (як пацієнта, так і реаніматора) вірусами імунодефіциту людини, гепатиту та ін Також описані випадки передачі інфекційних захворювань при навчанні серцево-легеневої реанімації через навчальні манекени.

Використання спеціальних масок, воздуховодов, інтубації трахеї дозволяє значно знизити ризик інфікування при застосуванні ургентних методів ШВЛ.

11. Післяреанімаційний період.

Основними завданнями терапії в постреанімаційної період є: запобігання незворотних змін в клітинах, насамперед у нейронах кори головного мозку, які вижили після зупинки кровообігу; стабілізація основних функцій організму, профілактика синдрому поліорганної недостатності.

Вентиляцію, як правило, здійснюють чистим киснем. Ризик гіпероксії менше, ніж ризик неадекватної оксигенації тканин. При найменших ознаках гіпоксемії або гіперкапнії починають ШВЛ. Постійно проводять дихальний моніторинг, пульсоксиметри, контролюють газовий склад крові і кислотно-основний стан. При серцево-легеневої реанімації та в постреанімаційної період визначають парціальний тиск С02 у видихуваному газі. Якщо цей показник вище 10 мм рт.ст., серцево-легеневу реанімацію можна вважати ефективною. Швидке його підвищення при проведенні серцево-легеневої реанімації може свідчити про відновлення спонтанної циркуляції.

Після відновлення спонтанної серцевої діяльності функція серцево-судинної системи ще залишається порушеною, тому необхідна медикаментозна підтримка. Найбільш частими ознаками розладу функції серцево-судинної системи в постреанімаційної період є похолодання кінцівок, слабкий периферичний пульс, поганий капілярний кровообіг, тахікардія, олигоанурия, гіпотензія та ін Зниження серцевого викиду можна коригувати внутрішньовенною інфузією рідини і (або) кардіотонічних препаратів. Артеріальний тиск, виміряний непрямим методом, не завжди відповідає дійсному рівню, більш точні дані одержують при вимірюванні артеріального тиску прямим методом.

В постреанімаційної період велика увага необхідно приділяти відновленню функцій ЦНС. Необхідно підтримувати адекватний екстрацеребральних гомеостаз: адекватну оксигенацію крові, помірну гіпервентиляцію до усунення внутрішньочерепної гіпертензії. Артеріальний тиск має бути нормальним або кілька підвищеним.

В постреанімаційної період максимальну увагу слід приділяти профілактиці ускладнень з боку легенів (гострий респіраторний дистрес-синдром, пневмонія), нирок (гостра ниркова недостатність), травного каналу.

У цей період особливо важливо уникати гіперглікемії, тому застосування розчинів глюкози різко обмежують. Рекомендують маніт, антиоксидантну терапію, ноотропні препарати. Істотно покращує прогноз локальна гіпотермія головного мозку