- •Перелік питань для підсумкового контролю з дисципліни.
- •Змістовий модуль і. Загальна реаніматологія та анестезіологія
- •1. Клінічна смерть, визначення, діагностика.
- •2. Негайний етап слцр.
- •3. Ознаки ефективності реанімації, показання до припинення реанімації.
- •4. Спеціалізований етап слцр.
- •5. Види зупинки кровообігу та їх діагностика.
- •6. Лікарські засоби, що використовуються на спеціалізованому етапі серцево та церебральної реанімації. Їх дози.
- •8. Техніка електричної дефібриляції.
- •9. Показання до прямого масажу серця.
- •7. Шляхи введення медикаментів під час реанімації та їх обгрунтування.
- •10. Ускладнення реанімації.
- •11. Післяреанімаційний період.
- •12. Поняття про декортикацію, децеребрацію, смерть мозку.
- •13. Основні напрями лікування у після реанімаційному періоді.
- •14. Інтенсивна терапія набряку мозку.
- •15. Класифікація видів анестезії.
- •16. Основні вузли наркозного апарату.
- •17. Заходи запобігання загоранню та вибухам у операційній.
- •18. Дихальні контури, переваги, недоліки.
- •19. Інгаляційні анестетики: фармакокінетика, клінічний перебіг .
- •20. Компоненти загальної анестезії.
- •21. Етапи анестезіологічного забезпечення.
- •22. Премедикація. Її види.
- •23. Підготовка хворих до операції та наркозу
- •24. Клініка наркозу ефіром.
- •25. Масковий метод загальної анестезії.
- •26. Ендотрахеальний наркоз. Показання, методика проведення.
- •27. Фармакологія м'язових релаксантів
- •28. Ускладнення при загальній анестезії.
- •29. Неінгаляційні анестетики: фармакокінетика, клінічний перебіг.
- •30. Види та методи регіонарної анестезії.
- •31. Особливості загальної анестезії в амбулаторних та ургентних умовах.
- •32. Особливості підготовки хворих до операції га наркозу.
- •33. Фізіологічні га патофізіологічні особливості проведення загальної анестезії у дітей та хворих похилого віку
- •34. (1) Роль води та електролітів у організмі.
- •35. (2) Поняття про осмолярність. Її корекція.
- •36. (3) Клінічні ознаки дегідратації та гіпергідратації
- •37. (4) Гіпертонічна дегідратація. Причини виникнення, клінічні ознаки, методи корекції.
- •38. (5) Ізотонічна дегідратація. Причини виникнення, клінічні ознаки, методи корекції.
- •39. (6) Гіпотонічна дегідратація. Причини виникнення, клінічні ознаки, методи корекції.
- •40. (7) Гіпертонічна гіпергідратація. Причини виникнення, клінічні ознаки, методи корекції.
- •41. (8) Ізотонічна гіпергідратація. Причини виникнення, клінічні ознаки, методи корекції.
- •42. (9) Гіпотонічна гіпергідратація. Причини виникнення, клінічні ознаки, методи корекції.
- •43. (10) Причини га ознаки гіпо- та гіпернатріємії, методи лікування.
- •44. (11) Патофізіологічні порушення при гіпо- та гіперкаліємії, клініка, діагностика, корекція.
- •45. (12) Порушення обміну хлору.
- •46. (13) Буферні системи організму.
- •47. (14) Поняття про ацидоз, діагностика, корекція.
- •48. (15) Поняття про алкалоз, діагностика, корекція.
- •49. (16) Характеристика розчинів для інфузійної терапії.
- •50. (17) Показання до парентерального живлення.
- •51. (18) Особливості інфузійної терапії та корекції порушень вео і кос при цукровому діабеті.
- •52. (19) Особливості інфузійної терапії та корекції порушень вео і кос у післяопераційному періоді.
- •53. (20) Особливості інфузійної терапії та корекції порушень вео і кос при стенозі воротаря.
- •54. (21) Особливості інфузійної терапії та корекції порушень вео і кос при кишковій непрохідності.
- •55. (22) Особливості інфузійної терапії та корекції порушень вео і кос при перитоніті.
- •56. (23) Особливості інфузійної терапії та корекції порушень вео і кос при панкреонекрозі.
- •57. (24) Причини виникнення і патогенез гострої ниркової недостатності (гнн).
- •58. (25) Диференціальна діагностика преренальної. Ренальної та постренальної олігоурії, анурії. Лабораторна діагностика гнн.
- •59. (26) Стадії клінічного перебігу гнн.
- •60. (27) Основні принципи лікування гнн.
- •61. (28) Уремічна кома, принципи інтенсивної терапії.
- •62. (29) Показання до гемодіалізу.
- •63. (30) Розрахунок добової потреби в рідині хворих з гнн.
- •64. (31) Причини виникнення гострої печінкової недостатності.
- •65. (32) Клінічні прояви гострої печінкової недостатності. Лабораторна діагностика.
- •67. (34) Печінкова кома, принципи інтенсивної терапії
- •68. (35) Основні принципи іт гострого отруєння.
- •69. (36) Основні принципи форсованого діурезу.
- •70. (37) Екстракорпоральні методи детоксикації, показання та протипоказання, технічні засоби, техніка виконання.
- •1.Методи посилення природних детоксикаційних систем:
- •2. Методи штучної детоксикації:
- •71. (38) Принципи антидотної терапії.
- •72. (39) Патогенез, клініка та іт при отруєнні метиловим спиртом.
- •73. (40) Патогенез, клініка та іт при отруєнні етиловим спиртом та його сурогатами.
- •74. (41) Патогенез, клініка та іт при отруєнні опіатами та барбітуратами.
- •75. (42) Патогенез, клініка та іт при отруєннях фосфоорганічними речовинами.
- •76. (43) Патогенез клініка та іт при отруєннях кислотами та лугами
- •77. (44) Патогенез, клініка та іт при отруєнні чадним газом.
- •78. (45) Патогенез, клініка та іт при отруєнні отруйними грибами.
- •79. (46) Особливості невідкладної допомоги при укусах комах і тварин.
- •80. (47) Види порушень свідомості, оцінка глибини порушень свідомості.
- •81. (48) Принципи іт при коматозних станах різного походження.
- •82. (49) Патогенез, клініка та іт гіпоглікемічної коми.
- •83. (50) Патогенез, клініка та іт гіперглікемічної коми.
- •84. (51) Патогенез, клініка та іт гіперосмолярної коми.
- •85. (52) Патогенез, клініка. Іт гіпертермічного синдрому у дітей.
- •86. (1) Класифікація гіпоксії, клініка, диференційна діагностика різних видів гіпоксії.
- •87. (2) Гіперкапнія, клініка.
- •88. (3) Гіпокапнія. Клініка.
- •89. (4) Класифікація гдн.
- •90. (5) Основні принципи інтенсивної терапії гдн.
- •3. Забезпечення венозного доступу
- •1. Надання екстреної медичної допомоги
- •91. (6) Оксигенотерапія: методи, показання, токсична дія кисню.
- •92. (7) Швл, показання, методи, критерії ефективності.
- •95. (10) Принципи диференційованої терапії астматичного стану.
- •93. (8) Методи відновлення прохідності дихальних шляхів та поліпшення дренажної функції легенів.
- •94. (9) Санація трахеобронхіального дерева і ротоглотки.
- •96. (11) Невідкладна допомога при різних типах набряку легенів.
- •97. (12) Аспіраційний синдром, патогенез, клінічні прояви, інтенсивна терапія.
- •98. (13) Інтенсивна терапія післяопераційної гдн.
- •99. (14) Реанімація та інтенсивна терапія при різних видах утоплення.
- •100. (15) Респіраторний дистрес-синдром дорослих, етіологія, патогенез, клінічні ознаки, інтенсивна терапія.
- •101. (16) Реанімація та інтенсивна терапія тромбоемболії легеневої артерії та її гілок.
- •102. (17) Види гострих розладів кровообігу.
- •Стаз (від лат. Stasis – зупинка) – зупинка руху крові в судинах мікроциркуляторного русла, головним чином в капілярах.
- •103. (18) Патогенез, клінічні прояви та іт гострої серцевої недостатності
- •104. (19) Патогенез, клінічні прояви та іт гострих порушень серцевого ритму.
- •I. Порушення утворення імпульсу.
- •II. Порушення провідності:
- •III. Комбіновані порушення ритму:
- •105. (20) Патофізіологія, діагностика, особливості перебігу та інтенсивна терапія при запамороченні та колапсі.
- •106. (21) Патогенез, клінічний перебіг та іт травматичного шоку.
- •107. (22) Патогенез, клінічний перебіг та іт геморагічного шоку.
- •108. (23) Патогенез, клінічний перебіг та іт опікового шоку
- •109. (24) Патогенез, клінічний перебіг та іт анафілактичного шоку.
- •Обколоти місце ін’єкції 0,3-0,5 мл 0,1% розчину адреналіну з 4,5 мл 0,9% розчину хлориду натрію.До місця ін’єкції прикласти лід або грілку з холодною водою на 10-15 хвилин.
- •У кінцівку ввести 0,3-0,5 мл 0,1% розчину адреналіну (дітям 0,15-0,3 мл).
- •110. (25) Патогенез, клінічний перебіг та іт токсико-інфекційного шоку.
- •111. (26) Реанімація та іт при електротравмі.
- •112. (27) Реанімація та інтенсивна терапія при синдромі тривалого стискання.
- •113.(28) Реанімація га іт при політравмі.
106. (21) Патогенез, клінічний перебіг та іт травматичного шоку.
Симптомами шокового стану є ті ж ознаки, які можна спостерігати при сильних зовнішніх або внутрішніх кровотечах:
Блідість шкірного покриву. Шкіра може бути вологою, холодною на дотик.
У початковий період, а також при сильному нервовому перенапруженні потерпілий може не усвідомлювати всій тяжкості власного стану, він збуджений.
Слабкість.
Занепокоєння.
Спрага, відчуття сильної сухості у роті.
Пульс слабкий, прискорений.
Дихання часте.
Свідомість сплутана, можлива втрата свідомості.
При травматичному шоку крововтрата супроводжується масивною травмою м’яких тканин (обширні гематоми, переломи великих кісток, тазових, стегнових, плечових), ушкодження життєво важливих органів (серце, легені, головний і спинний мозок, печінка нирки, підшлункова залоза) з можливим порушенням їхньої функції. Найчастіше виникає у людей з політравмою. При травматичному шоку швидше розвивається синдром системної запальної відповіді, і тому цей шок більш рефрактерний до терапії, відповідно, вища летальність.
Лікування: важливу роль відіграє адекватне знеболювання. Останнім часом рекомендують гіпотонічну ресусцитацію до спинення кровотечі. Передбачається, що надмірне внутрішньовенне введення рідини може збільшити об’єм крововтрати і підвищувати смертність. Результати дослідження дають підстави стверджувати, що порівняно з масивним поповненням рідини помірний темп інфузійної терапії асоціюється з кращою виживаністю. У пацієнтів з проникними пораненням тулуба, які супроводжується артеріальною гіпотензією, рання ресусцитація гіпертонічним сольовим розчином з декстраном або гідроксиетилкрохмалем з підтриманням систолічного артеріального тиску на рівні 80-90 мм. рт. ст. до спинення кровотечі сприяє збільшенню виживаності.
107. (22) Патогенез, клінічний перебіг та іт геморагічного шоку.
Геморагічний шок (ГШ) є найтяжчим ускладненням при патологічній кровотечі.
З патофізіологічного погляду шок — це криза мікроциркуляції, її нездатність забезпечити адекватний тканинний обмін, задовольнити потреби кисню в тканинах, енергетичних продуктах та видалити з організму токсичні речовини обміну. Провідним патогенетичним моментом є не відповідність об"єму крові, що циркулює ,ємності судинного русла. Зростання цієї диспропорції внаслідок крововтрати зумовлює зменшення ударного і хвилинного об"єму та венозного повернення крові до правого передсердя, зниження артеріального тиску (АТ).
При крововтраті вище фізіологічної виникає криза мікроциркуляції — ГШ.
За класифікацією Ваker в модифікації П. Г. Брюсова розрізняють 4 ступеня ГШ .
При І ступені ГШ має місце помірна гіповолемія. Загальний стан середньої тяжкості. Свідомість не втрачена, слабкість, серцебиття. Шкірні покриви бліді.
При ІІ ступені ГШ має місце виражена гіповолемія. Загальний стан тяжкий. Слабкість, запаморочення, потемніння в очах, спрага, пітливість, задишка, глухість серцевих тонів, загальмованість. Виражена блідість шкіряних покровів, акроцианоз, похолодіння кінцівок. Гіповолемія супроводжується розвитком тяжкої тканинної гіпоксії, декомпенсованим ацидозом, активацією викиду біологічно активних речовин (серотоніну, кеніну, простагландинів, гістаміну та ін.), делятацією судин. Цей процес сприяє зростанню диспропорції між ємкістю судинного русла й ОКЦ.
За показників крововтрати більше 1500 мл спостерігається тяжка гіповолемія. Гемодинаміка значно порушена, стан хворої тяжкий і оцінюється як ІІІ ступінь ГШ. Стан вкрай тяжкий, свідомість сплутана, ступор, занепокоєння, зниження температури тіла, різка блідість шкіряних покровів, периферичний ціаноз.
За показників крововтрати більше за 2,5-3% маси тіла спостерігається позамежна гіповолемія. Стан жінки вкрай тяжкий, свідомість відсутня. Загальна блідість, "мармуровість" кінцівок. Пульс слабкий, іноді й зовсім не визначається, можна підрахувати лише ЧСС (частоту серцевих скорочень), дихання поверхневе, тахіпноє, патологічне рухове збудження, гіпорефлексія, анурія, знижена температура тіла. Декомпенсований метаболічний ацидоз (IV ступінь ГШ).
Основні принципи лікування кровотеч та ГШ:
1) зупинка кровотечі;
2) визначення стадії компенсованої крововтрати;
3) відновлення ОКЦ;
4) нормалізація тонусу судинного русла;
5) корекція реології крові, її структурного, біохімічного, електролітного складу, КЛС, копоїдно-ос-мотичних властивостей;
6) дезінтоксикація;
7) десенсибілізація;
8) корекція функції згортальної, антизгортальної, фібринолітичної та протеазної систем;
9) регуляція діяльності життєвоважливих органів;
