21. Етапи анестезіологічного забезпечення.

Етапи: передопераційний огляд та оцінка стану хворого, підготовка до операції та анестезії, проведення загальної анестезії, ведення раннього післяопераційного періоду.

У процесі знайомства з хворим треба звернути увагу на його психічний стан і за наявності підвищеної збудливості збільшити дозу седативних засобів перед операцією. Слід з'ясовувати, чи є в нього шкідливі звички (куріння, алкоголізм, наркоманія), бо при цьому нерідко спостерігається стійкійсть до загальних анестетиків. Будь-яке планове оперативне втручання, яке проводиться під загальною анестезією, потребує певного рівня лабораторного та клінічного обстеження. Якщо є дані про наявність інших захворювань, потрібна консультація відповідних фахівців.

Результати передопераційного обстеження хворого визначають тактику анестезіолога до операції, під час її проведення та після неї.

Перед плановими оперативними втручаннями проводять такі заходи:

розмова анестезіолога з хворим про анестезію та операцію; обмеження прийому їжі перед операцією (не менше ніж за 5—6 год), очисна клізма увечері (напередодні операції) та зранку; спорожнення сечового міхура; зняття з'ємних зубних протезів; медикаментозна підготовка (премедикація). Перед екстреними хірургічними втручаннями проводять очищення шлунка через зонд.

Премедикацію проводять для заспокоєння хворого, забезпечення його відпочинку перед операцією, зняття психічного напруження, нормалізації обміну речовин. Премедикація зменшує втрати загальних анестетичних засобів, запобігає появі небажаних нейровегетативних реакцій, побічній дії наркотичних засобів, гальмує салівацію, секрецію бронхів та потовиділення.

Будь-яка методика прведення загальної анестезіі починається із введення в наркоз. Його завданням є вимикання свідомості і досягнення необхідної глибини наркозу для початку операції. Застосовують вн.венні та інгаляційні анестетики. Перевага перших-у швидкому і спокійному вимиканні свідомості (пропофол, натрію тіопентал, кетамін).Інгаляційні анестетики використовують у дітей, бо в них слабо виражена підшкірна судинна сітка (фторотан, севофлуран у поєднанні з закисом азоту).Анестезіолог повинен постійно слідкувати за станом хворого та проводити корекцію зрушень-поповнювати об’єм крові, підтримувати адекватну вентиляцію легенів, усувати небажані нейровегетативні і нейроендокринні реакції. З часу припинення подачі анестетика починається період виходу хворого з наркозу, анестезіолог зобов’язаний: відсмоктати слиз, слину з рота, носа, глотки, трахеї, визначити ступінь відновлення дихання й ефективність газообміну, розправити легені для профілактики ателектазів, виміряти АТ, частоту пульсу, тони серця вислухати і при необхідності поповнити об’єм крові, визначити ступінь відновлення мязового тонусу, визначити рівень свідомості. Після наркозу хворого переводять у післяопераційну палату лише після відновлення адекватного самостійного дихання, рефлекторної активності, м’язового тонусу, свідомості, нормалізаціі показників гемодинаміки і газообміну.