- •Перелік питань для підсумкового контролю з дисципліни.
- •Змістовий модуль і. Загальна реаніматологія та анестезіологія
- •1. Клінічна смерть, визначення, діагностика.
- •2. Негайний етап слцр.
- •3. Ознаки ефективності реанімації, показання до припинення реанімації.
- •4. Спеціалізований етап слцр.
- •5. Види зупинки кровообігу та їх діагностика.
- •6. Лікарські засоби, що використовуються на спеціалізованому етапі серцево та церебральної реанімації. Їх дози.
- •8. Техніка електричної дефібриляції.
- •9. Показання до прямого масажу серця.
- •7. Шляхи введення медикаментів під час реанімації та їх обгрунтування.
- •10. Ускладнення реанімації.
- •11. Післяреанімаційний період.
- •12. Поняття про декортикацію, децеребрацію, смерть мозку.
- •13. Основні напрями лікування у після реанімаційному періоді.
- •14. Інтенсивна терапія набряку мозку.
- •15. Класифікація видів анестезії.
- •16. Основні вузли наркозного апарату.
- •17. Заходи запобігання загоранню та вибухам у операційній.
- •18. Дихальні контури, переваги, недоліки.
- •19. Інгаляційні анестетики: фармакокінетика, клінічний перебіг .
- •20. Компоненти загальної анестезії.
- •21. Етапи анестезіологічного забезпечення.
- •22. Премедикація. Її види.
- •23. Підготовка хворих до операції та наркозу
- •24. Клініка наркозу ефіром.
- •25. Масковий метод загальної анестезії.
- •26. Ендотрахеальний наркоз. Показання, методика проведення.
- •27. Фармакологія м'язових релаксантів
- •28. Ускладнення при загальній анестезії.
- •29. Неінгаляційні анестетики: фармакокінетика, клінічний перебіг.
- •30. Види та методи регіонарної анестезії.
- •31. Особливості загальної анестезії в амбулаторних та ургентних умовах.
- •32. Особливості підготовки хворих до операції га наркозу.
- •33. Фізіологічні га патофізіологічні особливості проведення загальної анестезії у дітей та хворих похилого віку
- •34. (1) Роль води та електролітів у організмі.
- •35. (2) Поняття про осмолярність. Її корекція.
- •36. (3) Клінічні ознаки дегідратації та гіпергідратації
- •37. (4) Гіпертонічна дегідратація. Причини виникнення, клінічні ознаки, методи корекції.
- •38. (5) Ізотонічна дегідратація. Причини виникнення, клінічні ознаки, методи корекції.
- •39. (6) Гіпотонічна дегідратація. Причини виникнення, клінічні ознаки, методи корекції.
- •40. (7) Гіпертонічна гіпергідратація. Причини виникнення, клінічні ознаки, методи корекції.
- •41. (8) Ізотонічна гіпергідратація. Причини виникнення, клінічні ознаки, методи корекції.
- •42. (9) Гіпотонічна гіпергідратація. Причини виникнення, клінічні ознаки, методи корекції.
- •43. (10) Причини га ознаки гіпо- та гіпернатріємії, методи лікування.
- •44. (11) Патофізіологічні порушення при гіпо- та гіперкаліємії, клініка, діагностика, корекція.
- •45. (12) Порушення обміну хлору.
- •46. (13) Буферні системи організму.
- •47. (14) Поняття про ацидоз, діагностика, корекція.
- •48. (15) Поняття про алкалоз, діагностика, корекція.
- •49. (16) Характеристика розчинів для інфузійної терапії.
- •50. (17) Показання до парентерального живлення.
- •51. (18) Особливості інфузійної терапії та корекції порушень вео і кос при цукровому діабеті.
- •52. (19) Особливості інфузійної терапії та корекції порушень вео і кос у післяопераційному періоді.
- •53. (20) Особливості інфузійної терапії та корекції порушень вео і кос при стенозі воротаря.
- •54. (21) Особливості інфузійної терапії та корекції порушень вео і кос при кишковій непрохідності.
- •55. (22) Особливості інфузійної терапії та корекції порушень вео і кос при перитоніті.
- •56. (23) Особливості інфузійної терапії та корекції порушень вео і кос при панкреонекрозі.
- •57. (24) Причини виникнення і патогенез гострої ниркової недостатності (гнн).
- •58. (25) Диференціальна діагностика преренальної. Ренальної та постренальної олігоурії, анурії. Лабораторна діагностика гнн.
- •59. (26) Стадії клінічного перебігу гнн.
- •60. (27) Основні принципи лікування гнн.
- •61. (28) Уремічна кома, принципи інтенсивної терапії.
- •62. (29) Показання до гемодіалізу.
- •63. (30) Розрахунок добової потреби в рідині хворих з гнн.
- •64. (31) Причини виникнення гострої печінкової недостатності.
- •65. (32) Клінічні прояви гострої печінкової недостатності. Лабораторна діагностика.
- •67. (34) Печінкова кома, принципи інтенсивної терапії
- •68. (35) Основні принципи іт гострого отруєння.
- •69. (36) Основні принципи форсованого діурезу.
- •70. (37) Екстракорпоральні методи детоксикації, показання та протипоказання, технічні засоби, техніка виконання.
- •1.Методи посилення природних детоксикаційних систем:
- •2. Методи штучної детоксикації:
- •71. (38) Принципи антидотної терапії.
- •72. (39) Патогенез, клініка та іт при отруєнні метиловим спиртом.
- •73. (40) Патогенез, клініка та іт при отруєнні етиловим спиртом та його сурогатами.
- •74. (41) Патогенез, клініка та іт при отруєнні опіатами та барбітуратами.
- •75. (42) Патогенез, клініка та іт при отруєннях фосфоорганічними речовинами.
- •76. (43) Патогенез клініка та іт при отруєннях кислотами та лугами
- •77. (44) Патогенез, клініка та іт при отруєнні чадним газом.
- •78. (45) Патогенез, клініка та іт при отруєнні отруйними грибами.
- •79. (46) Особливості невідкладної допомоги при укусах комах і тварин.
- •80. (47) Види порушень свідомості, оцінка глибини порушень свідомості.
- •81. (48) Принципи іт при коматозних станах різного походження.
- •82. (49) Патогенез, клініка та іт гіпоглікемічної коми.
- •83. (50) Патогенез, клініка та іт гіперглікемічної коми.
- •84. (51) Патогенез, клініка та іт гіперосмолярної коми.
- •85. (52) Патогенез, клініка. Іт гіпертермічного синдрому у дітей.
- •86. (1) Класифікація гіпоксії, клініка, диференційна діагностика різних видів гіпоксії.
- •87. (2) Гіперкапнія, клініка.
- •88. (3) Гіпокапнія. Клініка.
- •89. (4) Класифікація гдн.
- •90. (5) Основні принципи інтенсивної терапії гдн.
- •3. Забезпечення венозного доступу
- •1. Надання екстреної медичної допомоги
- •91. (6) Оксигенотерапія: методи, показання, токсична дія кисню.
- •92. (7) Швл, показання, методи, критерії ефективності.
- •95. (10) Принципи диференційованої терапії астматичного стану.
- •93. (8) Методи відновлення прохідності дихальних шляхів та поліпшення дренажної функції легенів.
- •94. (9) Санація трахеобронхіального дерева і ротоглотки.
- •96. (11) Невідкладна допомога при різних типах набряку легенів.
- •97. (12) Аспіраційний синдром, патогенез, клінічні прояви, інтенсивна терапія.
- •98. (13) Інтенсивна терапія післяопераційної гдн.
- •99. (14) Реанімація та інтенсивна терапія при різних видах утоплення.
- •100. (15) Респіраторний дистрес-синдром дорослих, етіологія, патогенез, клінічні ознаки, інтенсивна терапія.
- •101. (16) Реанімація та інтенсивна терапія тромбоемболії легеневої артерії та її гілок.
- •102. (17) Види гострих розладів кровообігу.
- •Стаз (від лат. Stasis – зупинка) – зупинка руху крові в судинах мікроциркуляторного русла, головним чином в капілярах.
- •103. (18) Патогенез, клінічні прояви та іт гострої серцевої недостатності
- •104. (19) Патогенез, клінічні прояви та іт гострих порушень серцевого ритму.
- •I. Порушення утворення імпульсу.
- •II. Порушення провідності:
- •III. Комбіновані порушення ритму:
- •105. (20) Патофізіологія, діагностика, особливості перебігу та інтенсивна терапія при запамороченні та колапсі.
- •106. (21) Патогенез, клінічний перебіг та іт травматичного шоку.
- •107. (22) Патогенез, клінічний перебіг та іт геморагічного шоку.
- •108. (23) Патогенез, клінічний перебіг та іт опікового шоку
- •109. (24) Патогенез, клінічний перебіг та іт анафілактичного шоку.
- •Обколоти місце ін’єкції 0,3-0,5 мл 0,1% розчину адреналіну з 4,5 мл 0,9% розчину хлориду натрію.До місця ін’єкції прикласти лід або грілку з холодною водою на 10-15 хвилин.
- •У кінцівку ввести 0,3-0,5 мл 0,1% розчину адреналіну (дітям 0,15-0,3 мл).
- •110. (25) Патогенез, клінічний перебіг та іт токсико-інфекційного шоку.
- •111. (26) Реанімація та іт при електротравмі.
- •112. (27) Реанімація та інтенсивна терапія при синдромі тривалого стискання.
- •113.(28) Реанімація га іт при політравмі.
85. (52) Патогенез, клініка. Іт гіпертермічного синдрому у дітей.
Під гіпертермічним синдромом розуміють патологічний варіант лихоманки, при якому відзначається швидке і неадекватне підвищення температури тіла, що супроводжується порушенням мікроциркуляції, метаболічними розладами і прогресивно наростаючою дисфункцією життєво важливих органів і систем, зокрема ураженням центральної нервової системи. Вирішальну роль у патогенезі гіпертермічного синдрому грає подразнення гіпоталамічної області як центру терморегуляції. Відбувається декомпенсація терморегуляції з різким наростанням теплопродукції, неадекватно зниженою тепловіддачею і відсутністю ефекту від жарознижуючих препаратів.
Легкість виникнення гіпертермії у дітей пояснюється кількома причинами: відносно більшим, ніж у дорослих, рівнем теплопродукції на 1 кг маси тіла, так як на поверхні тіла у дітей більше обсягу тканин, що забезпечують теплопродукцію, більшою залежністю температури тіла від температури навколишнього середовища, нерозвиненістю потовиділення у недоношених дітей, що обмежує втрати тепла з випаровуванням. Розвиток лихоманки на тлі гострих мікроциркуляторних і обмінних порушень, що лежать в основі токсикозу (спазм з подальшою дилатацією капілярів, артеріовенозне шунтування, сладжування тромбоцитів і еритроцитів, наростаючі метаболічний ацидоз, гіпоксія та гіперкапнія, трансмінералізація та ін.), Призводить до поглиблення патологічного процесу.
При розвитку гіпертермічного синдрому у дитини спостерігаються наростаючі млявість, адинамія, блідість шкірних покривів з акроціанозом, озноб, відмова від їжі і пиття. При ненаданні адекватної допомоги з'являється рухове і мовне збудження, можливі галюцинації, клоніко-тонічні судоми. Дитина втрачає свідомість, дихання стає частим, поверхневим, можливі його патологічні варіанти. У момент судом може наступити асфіксія, ведуча до смертельного результату. Часто у дітей з гіпертермічним синдромом розвиваються порушення кровообігу: падіння артеріального тиску, тахікардія, спазм периферичних судин і т.п. Найбільш небезпечним варіантом гіпертермічного синдрому є злоякісна гіпертермія, яка може призвести до летального результату.
Злоякісна гіпертермія зустрічається рідко, але характеризується швидким підвищенням температури до 42 ° С і вище, наростаючою тахікардією, порушеннями ритму серця, м'язовою ригідністю, артеріальною гіпертензією, коагулопатією; розвивається гіпокальціємія з гіперкаліємією і гіперфосфатемією призводить до метаболічного ацидозу. Для клінічної оцінки гіпертермічного синдрому необхідно враховувати не тільки величину температури, але і тривалість гіпертермії і ефективність антипіретичної терапії. Несприятливо прогностичною ознакою є лихоманка вище 40 °С і її тривалість.
Для невідкладної допомоги при гіпертермічному синдромі використовуютьпарацетамол, разова доза 10-15 мг/кг маси (добова - 60 мг/кг/добу) або ібупрофен – 5-10 мг/кг.
Невідкладна допомога при гіпертермічному синдромі на госпітальному етапі
Якщо антипіретики вже були використані (парацетамол, ібупрофен), перорально або ректально (у свічках), показано внутрішньовенне введення парацетамолу (Інфулган) в дозі 15 мг/кг парацетамолу на введення - 1,5 мл/кг. Інтервал між повторним введенням препарату повинен становити не менше 4:00. Слід підкреслити, що Інфулган є єдиним рекомендованим в дитячому віці жарознижуючим засобом для внутрішньовенного введення.
З метою поліпшення судинної мікроциркуляції та периферичного кровообігу, збільшення тепловіддачі показані розчин папаверину гідрохлориду 2%: до одного року - 0,1-0,2 мл, старше 1 року - 0,2 мл/рік життя; но-шпа (дротаверин) - 0,1-0,2 мл/рік життя, розчин еуфіліну 2,4% – 3-4 мг/кг в/в, 2,5% розчин піпольфену - 1-2 мг/кг, 15% розчин ксантинолу нікотинат або розчин нікотинової кислоти 1% - 0,1-0,15 мл/рік життя.
Потужну антигіпертермічну дію роблять глюкокортикоїдні гормони: гідрокортизон 3-5 мг/кг або преднізолон 1-2 мг/кг маси тіла. Їх слід застосовувати при тяжких інфекційних захворюваннях, підозрі на недостатність надниркових залоз і неефективності проведеної антипіретичної терапії.
Продовжувати застосування фізичних методів охолодження:
холод на область печінки, великі магістральні судини;
міхур з льодом підвісити над головою;
клізма з водою, по температурі наближеної до кімнатної;
промивання шлунка водою кімнатної температури;
загортання дитини у вологу пелюшку.
При вираженому неспокої, збудженні, судомах - седуксен в 0,5% розчині і обсязі 0,5 мг/кг парентерально (в/м або в/в), розчин натрію оксибутират 20% концентрації в кількості 100-150 мг/кг в/ в.
При зниженні температури тіла до субфебрильних цифр (в ідеалі - до 37,5 ° С) необхідно припинити заходи щодо зниження температури тіла, продовжувати лікування основного захворювання.
Змістовий модуль 3. Інтенсивна терапія невідкладних станів
