45. (12) Порушення обміну хлору.

Порушення обміну хлору проявляється гіпо- або гіперхлоремією.

Гіпохлоремія– зниження рівня хлору плазми крові менше 95 ммоль/л.

Причини:

1) значні втрати хлоридів із шлунковим вмістом (тривале блювання, дренування шлунка зондом та надмірно енергійне його промивання);

2) втрати хлоридів із сечею (форсований діурез, особливо спричинений салуретиками);

3) переміщення хлоридів до зони запального процесу (особливо при перитоніті, панкреатиті, кишковій непрохідності);

4) тривале голодування;

5) хронічний респіраторний ацидоз — компенсація останнього.

Клінічна картина. Специфічні клінічні ознаки гіпохлоремії відсутні. Вона діагностується лише шляхом лабораторних досліджень. Оскільки гіпохлоремія призводить до розвитку метаболічного алкалозу, то його наявність також є під­твердженням гіпохлоремії.

Лікування здійснюється за усіма принципами терапії пацієнтів з метаболічним алкалозом (див. нижче). Приблизний розрахунок кількості хлору, яку слід ввести, можна здійснити за формулою:

D_Cl= (100-Cl_хв) ×0.2× M

деD_Cl — дефіцит хлору в організмі хворого (ммоль);

101 — вміст СІ^- у плазмі крові в нормі (ммоль/л);

СІ_хв — вміст хлору в плазмі крові пацієнта (ммоль/л);

0,2 — розрахунковий коефіцієнт (20% позаклітинного простору);

M — маса тіла хворого у кілограмах.

Для боротьби з гіпохлоремією використовують розчини натрію хлориду (0,9 і 10%) у розрахованих дозах, магнію хлориду (10%), аргініну хлориду (5%), кальцію хлориду (10 %) та ін. У тяжких випадках для корекції гіпохлоремії призначають 0,4 % розчин НСІ, максимальна добова доза якого може становити не більше 1000 мл. Препарат слід вводити зі швидкістю не більше 2,5 мл/кг за 1 год. Інфузію виконують тільки у великі вени при постійному контролі показників кислотно- основної рівноваги. Для зменшення подразливої дії кислоти на інтиму судин 0,4 % розчин НСІ потрібно розводити 5 % розчином глюкози у співвідношенні 1:1.

Гіперхлоремія — стан організму, при якому вміст хлору в плазмі крові више 110 ммоль/л. Гіперхлоремія може виникнути у разі надлишковою введення розчи­нів, шо містять хлор, при корекції гіпохлоремії та при порушенні функції нирок.

Клінічна картина: збільшення вмісту СІ^- в плазмі крові, наявність мета­болічного ацидозу.

Лікування: форсований діурез салуретиками.

46. (13) Буферні системи організму.

Ці системи організму здатні згладжувати (буферувати) коливання рН в умовах кислої або лужної агресії. Буферні системи організму складаються з двох речовин: слабкої кислоти і солі цієї кислоти, утвореної з сильною основою. Як буфери можуть діяти також амфотерні речовини, які залежно від реакції розчину можуть поводитися або як основи, або як кислоти. До буферних систем належать гідрогенкарбонатна, фосфатна, білкова і гемоглобінова.

Гідрогенкарбонатна буферна система

Включає вугільну кислоту і йон гідрогенкарбонату натрію

Між реакціями асоціації і дисоціації існує рівновага, шо підпорядковується закону діючих мас. Кінетику таких реакцій можна описати рівнянням:

K =

де величини у квадратних дужках — молярні концентрації речовин, що беруть участь у реакції, К — константа дисоціації.

При логарифмуванні цього рівняння одержуємо:

–lg = –lg К –lg , aбо

pH = pK + lg — рівняння Гендерсона-Гассельбальха.

Якщо його представити для вугільної кислоти, отримаємо:

pH = pK + lg

[С0₂] = а РаС0₂, де а — коефіцієнт розчинності С0₂у воді.

Якщо розставити числові значення, то рівняння Гендерсона-Гассельбальха набуде вигляду:

7.4 = 6.1 + lg

В умовах реакції нейтралізації гідрогенкарбонатного буфера з кислотами утво­рюється слабка вугільна кислота: НС1 + НСО,= NaС1 + Н₂С0₃, а вуглекислий газ, що утворився, виділяється легенями.

Надлишок основ, взаємодіючи з гілрогенкарбонатною буферною системою, зв’язується з вугільною кислотою з утворенням гідрогенкарбонату, який згодом може виділятися нирками:

NaOH + Н₂С0₃= Na_× HCO₃+ H₂O

Буферна потужність становить 65 %.

Фосфатна буферна система

Утворена одно- і двозаміщеною сіллю фосфорної кислоти

де однозаміщена сіль (NaН₂Р0₄) виступає як слабка кислота, а двозаміщена (Na₂НР0₄) — як слабка основа.

Якщо гідроген карбонатна буферна система діє переважно в крові, то фосфат­на більше бере участь у буферуванні рН усередині клітини, де фосфати представ­лені фосфоліпідами й органічними фосфатами. Хімічні реакції фосфатної буфер­ної системи тісно пов’язані з фізіологічними процесами в нирках і гідроген карбо­натною буферною системою. Буферна потужність становить 1 %.

Білком буферна система

Молекули білка мають амфотерні властивості. Характер їх дисоціації залежить від природи білка і реакції розчину. Н⁺ + білокНБ. Як і фосфатна, білкова буферна система відіграє важливу роль усередині клітини.

Буферна потужність становить 5%.

Гемоглобіном буферна система

Молекула гемоглобіну містить амінокислоту гістидин (до 8,1 %), у якій наявні й кислі (СООН), і основні (NH₂) групи. Гемоглобін відіграє важливу роль у буферуванні крові завдяки зміні його кислотних властивостей при оксигенуванні та редукуванні.

Гемоглобінову буферну систему можна представити як

Буферна по­тужність становить 29 %. Ця буферна система відіграє важливу роль у зменшенні різниці рН артеріальної і венозної крові.