98. (13) Інтенсивна терапія післяопераційної гдн.

Поліетіологічність ДН в післяопераційний період потребує настільки ж різноманітних методів профілактики та лікування. Але до універсальних методів належать:

• своєчасне переведення на спонтанне дихання та екстубація трахеї

• раннє відновлення рухової активності

• дихальна гімнастика

• дихання з опором на видиху

• підтримання прохідності дихальних шляхів (фібробронхоскопія)

• профілактика тромбоемболічних ускладнень

99. (14) Реанімація та інтенсивна терапія при різних видах утоплення.

При первинному утопленні (справжне, мокре) необхідно видалити воду з легенів потерпілого (його укладають на стегно зігнутої в коліні ноги рятувальника, після чого протягом 15 с різко стискають бічні поверхні грудної клітки; далі проводять ревізію ротової поронини і розпочинають заходи СЛР.

При асфіктичному (сухому) утопленні може виникнути необхідність накладання постраждалому трахеостоми. В умовах стаціонару хворі підлягають переведенню ШВЛ.

Утопленним у прісній воді вводять діуретики, при інтенсивному гемолізі еритроцитів переливають 3% розчин натрію гідрокарбонату ,здійснюють корекцію електролітного балансу та кислотно-основної рівноваги. Призначають преднізолон у дозі 20-30 мг на добу ,для профілактики гіпоксичних уражень ГМ застосовують натрію оксибутират. Доцільне профілактичне введення АБ для попередження розвитку пневмонії.

При утоплення у морській воді слід першочергово компенсувати гіповолемію та нормалізувати реологію крові. Для цього здійснюють інфузію колоїдних і кристалоїдних розчинів, альбуміну. Вкрай важливе є раннє призначення низькомолекулярних гепаринів.

100. (15) Респіраторний дистрес-синдром дорослих, етіологія, патогенез, клінічні ознаки, інтенсивна терапія.

Критерії діагнозу цієї патології:

• гострий початок

• двобічні інфільтративні зміни на рентгенограмі грудної клітки

• тиск заклинювання в ЛА менше рівне 18 мм.рт.ст або відсутні ознаки гіпертензії лівого передсердя

• респіраторний індекс < 200 мм рт ст при ГРДС та < 300 при синдромі ушкодження легенів

• Додатковими ознаками є:

• збільшення легеневого шунтування

• зниження здатності легенів до розтягнення

Етіологія:

Шок різного походження, опіки, ДВЗ-синдром, панкреатит, передозування наркотичними засобами, жирова емболія, токсична дія кисню, аспіраційна пневмонія, багатовогнищева тромбоемболія ЛА. Проте найчастіше ГРДС розвивається при сепсисі та множинній травмі.

В основі патогенезу – запальне ураження альвеолярно-капілярної мембрани, внаслідок чого збільшується її проникність.

Інтенсивна терапія при РДСД визначається 3-ма взаємоповязаними лікувальними комплексами:

• респіраторна терапія, спрямована на усунення РДСД (застосування високочастотної інжекційної штучної вентиляції легень, штучні сурфактанти (сукрим, куросурф-уводять внутрішньолегенево катетером або під час санаційної бронхоскопії у дозі 50-100 мг на кг)-розправлення ателектазованих альвеол; ушкоджувальна дія вільних радикалів-антиоксиданти (селенвмісні препарати, каталазу, токоферолу ацетат, аскорбінова кислота; для поліпшення легеневого кровообігу – інгаляції простоцикліну (до 2 мг/кг*хв), простогландин Е1; для зменшення ушкоджувальної дії агресивних метаболітів-антикініновий та антипростагландиновий засоби (ацетилсаліцилова кислота, диклофенак, індометацин); інфузійна терапія при РДСД потребує ретельного моніторингу з адекватним контролем центральної гемодинаміки; у разі задовільної функції нирок може бути достатнім застосування діуретиків, особливо ксантинових (еуфілін); важливу роль у лікуванні відіграє оксигенотерапія.

• лікування основного захворювання ,яке спричинило РДСД

• профілактика(лікування)множинної недостатності органів ,що супроводжує РДСД