- •Перелік питань для підсумкового контролю з дисципліни.
- •Змістовий модуль і. Загальна реаніматологія та анестезіологія
- •1. Клінічна смерть, визначення, діагностика.
- •2. Негайний етап слцр.
- •3. Ознаки ефективності реанімації, показання до припинення реанімації.
- •4. Спеціалізований етап слцр.
- •5. Види зупинки кровообігу та їх діагностика.
- •6. Лікарські засоби, що використовуються на спеціалізованому етапі серцево та церебральної реанімації. Їх дози.
- •8. Техніка електричної дефібриляції.
- •9. Показання до прямого масажу серця.
- •7. Шляхи введення медикаментів під час реанімації та їх обгрунтування.
- •10. Ускладнення реанімації.
- •11. Післяреанімаційний період.
- •12. Поняття про декортикацію, децеребрацію, смерть мозку.
- •13. Основні напрями лікування у після реанімаційному періоді.
- •14. Інтенсивна терапія набряку мозку.
- •15. Класифікація видів анестезії.
- •16. Основні вузли наркозного апарату.
- •17. Заходи запобігання загоранню та вибухам у операційній.
- •18. Дихальні контури, переваги, недоліки.
- •19. Інгаляційні анестетики: фармакокінетика, клінічний перебіг .
- •20. Компоненти загальної анестезії.
- •21. Етапи анестезіологічного забезпечення.
- •22. Премедикація. Її види.
- •23. Підготовка хворих до операції та наркозу
- •24. Клініка наркозу ефіром.
- •25. Масковий метод загальної анестезії.
- •26. Ендотрахеальний наркоз. Показання, методика проведення.
- •27. Фармакологія м'язових релаксантів
- •28. Ускладнення при загальній анестезії.
- •29. Неінгаляційні анестетики: фармакокінетика, клінічний перебіг.
- •30. Види та методи регіонарної анестезії.
- •31. Особливості загальної анестезії в амбулаторних та ургентних умовах.
- •32. Особливості підготовки хворих до операції га наркозу.
- •33. Фізіологічні га патофізіологічні особливості проведення загальної анестезії у дітей та хворих похилого віку
- •34. (1) Роль води та електролітів у організмі.
- •35. (2) Поняття про осмолярність. Її корекція.
- •36. (3) Клінічні ознаки дегідратації та гіпергідратації
- •37. (4) Гіпертонічна дегідратація. Причини виникнення, клінічні ознаки, методи корекції.
- •38. (5) Ізотонічна дегідратація. Причини виникнення, клінічні ознаки, методи корекції.
- •39. (6) Гіпотонічна дегідратація. Причини виникнення, клінічні ознаки, методи корекції.
- •40. (7) Гіпертонічна гіпергідратація. Причини виникнення, клінічні ознаки, методи корекції.
- •41. (8) Ізотонічна гіпергідратація. Причини виникнення, клінічні ознаки, методи корекції.
- •42. (9) Гіпотонічна гіпергідратація. Причини виникнення, клінічні ознаки, методи корекції.
- •43. (10) Причини га ознаки гіпо- та гіпернатріємії, методи лікування.
- •44. (11) Патофізіологічні порушення при гіпо- та гіперкаліємії, клініка, діагностика, корекція.
- •45. (12) Порушення обміну хлору.
- •46. (13) Буферні системи організму.
- •47. (14) Поняття про ацидоз, діагностика, корекція.
- •48. (15) Поняття про алкалоз, діагностика, корекція.
- •49. (16) Характеристика розчинів для інфузійної терапії.
- •50. (17) Показання до парентерального живлення.
- •51. (18) Особливості інфузійної терапії та корекції порушень вео і кос при цукровому діабеті.
- •52. (19) Особливості інфузійної терапії та корекції порушень вео і кос у післяопераційному періоді.
- •53. (20) Особливості інфузійної терапії та корекції порушень вео і кос при стенозі воротаря.
- •54. (21) Особливості інфузійної терапії та корекції порушень вео і кос при кишковій непрохідності.
- •55. (22) Особливості інфузійної терапії та корекції порушень вео і кос при перитоніті.
- •56. (23) Особливості інфузійної терапії та корекції порушень вео і кос при панкреонекрозі.
- •57. (24) Причини виникнення і патогенез гострої ниркової недостатності (гнн).
- •58. (25) Диференціальна діагностика преренальної. Ренальної та постренальної олігоурії, анурії. Лабораторна діагностика гнн.
- •59. (26) Стадії клінічного перебігу гнн.
- •60. (27) Основні принципи лікування гнн.
- •61. (28) Уремічна кома, принципи інтенсивної терапії.
- •62. (29) Показання до гемодіалізу.
- •63. (30) Розрахунок добової потреби в рідині хворих з гнн.
- •64. (31) Причини виникнення гострої печінкової недостатності.
- •65. (32) Клінічні прояви гострої печінкової недостатності. Лабораторна діагностика.
- •67. (34) Печінкова кома, принципи інтенсивної терапії
- •68. (35) Основні принципи іт гострого отруєння.
- •69. (36) Основні принципи форсованого діурезу.
- •70. (37) Екстракорпоральні методи детоксикації, показання та протипоказання, технічні засоби, техніка виконання.
- •1.Методи посилення природних детоксикаційних систем:
- •2. Методи штучної детоксикації:
- •71. (38) Принципи антидотної терапії.
- •72. (39) Патогенез, клініка та іт при отруєнні метиловим спиртом.
- •73. (40) Патогенез, клініка та іт при отруєнні етиловим спиртом та його сурогатами.
- •74. (41) Патогенез, клініка та іт при отруєнні опіатами та барбітуратами.
- •75. (42) Патогенез, клініка та іт при отруєннях фосфоорганічними речовинами.
- •76. (43) Патогенез клініка та іт при отруєннях кислотами та лугами
- •77. (44) Патогенез, клініка та іт при отруєнні чадним газом.
- •78. (45) Патогенез, клініка та іт при отруєнні отруйними грибами.
- •79. (46) Особливості невідкладної допомоги при укусах комах і тварин.
- •80. (47) Види порушень свідомості, оцінка глибини порушень свідомості.
- •81. (48) Принципи іт при коматозних станах різного походження.
- •82. (49) Патогенез, клініка та іт гіпоглікемічної коми.
- •83. (50) Патогенез, клініка та іт гіперглікемічної коми.
- •84. (51) Патогенез, клініка та іт гіперосмолярної коми.
- •85. (52) Патогенез, клініка. Іт гіпертермічного синдрому у дітей.
- •86. (1) Класифікація гіпоксії, клініка, диференційна діагностика різних видів гіпоксії.
- •87. (2) Гіперкапнія, клініка.
- •88. (3) Гіпокапнія. Клініка.
- •89. (4) Класифікація гдн.
- •90. (5) Основні принципи інтенсивної терапії гдн.
- •3. Забезпечення венозного доступу
- •1. Надання екстреної медичної допомоги
- •91. (6) Оксигенотерапія: методи, показання, токсична дія кисню.
- •92. (7) Швл, показання, методи, критерії ефективності.
- •95. (10) Принципи диференційованої терапії астматичного стану.
- •93. (8) Методи відновлення прохідності дихальних шляхів та поліпшення дренажної функції легенів.
- •94. (9) Санація трахеобронхіального дерева і ротоглотки.
- •96. (11) Невідкладна допомога при різних типах набряку легенів.
- •97. (12) Аспіраційний синдром, патогенез, клінічні прояви, інтенсивна терапія.
- •98. (13) Інтенсивна терапія післяопераційної гдн.
- •99. (14) Реанімація та інтенсивна терапія при різних видах утоплення.
- •100. (15) Респіраторний дистрес-синдром дорослих, етіологія, патогенез, клінічні ознаки, інтенсивна терапія.
- •101. (16) Реанімація та інтенсивна терапія тромбоемболії легеневої артерії та її гілок.
- •102. (17) Види гострих розладів кровообігу.
- •Стаз (від лат. Stasis – зупинка) – зупинка руху крові в судинах мікроциркуляторного русла, головним чином в капілярах.
- •103. (18) Патогенез, клінічні прояви та іт гострої серцевої недостатності
- •104. (19) Патогенез, клінічні прояви та іт гострих порушень серцевого ритму.
- •I. Порушення утворення імпульсу.
- •II. Порушення провідності:
- •III. Комбіновані порушення ритму:
- •105. (20) Патофізіологія, діагностика, особливості перебігу та інтенсивна терапія при запамороченні та колапсі.
- •106. (21) Патогенез, клінічний перебіг та іт травматичного шоку.
- •107. (22) Патогенез, клінічний перебіг та іт геморагічного шоку.
- •108. (23) Патогенез, клінічний перебіг та іт опікового шоку
- •109. (24) Патогенез, клінічний перебіг та іт анафілактичного шоку.
- •Обколоти місце ін’єкції 0,3-0,5 мл 0,1% розчину адреналіну з 4,5 мл 0,9% розчину хлориду натрію.До місця ін’єкції прикласти лід або грілку з холодною водою на 10-15 хвилин.
- •У кінцівку ввести 0,3-0,5 мл 0,1% розчину адреналіну (дітям 0,15-0,3 мл).
- •110. (25) Патогенез, клінічний перебіг та іт токсико-інфекційного шоку.
- •111. (26) Реанімація та іт при електротравмі.
- •112. (27) Реанімація та інтенсивна терапія при синдромі тривалого стискання.
- •113.(28) Реанімація га іт при політравмі.
47. (14) Поняття про ацидоз, діагностика, корекція.
Зниження рН крові нижче 7,35 визначається як ацидемія, або ацидоз, підвищення рН понад 7,45 — як алкалемія, або алкалоз. Для ацидозу й алкалозу часто використовують додаткове визначення, що характеризує генез цих процесів, — респіраторний або метаболічний. Якщо розлади кислотно-основної рівноваги пов’язані з порушенням виділення С03, то вони є респіраторними, з порушенням виведення чи утворення кислот або основ — метаболічними, або нереспіраторними. Пріоритет у визначенні залежить від первинності процесу, хоча іноді це становить певні труднощі.
Метаболічний ацидоз
Декомпенсований метаболічний ацидоз проявляється зниженням рН нижче 7,35 і показника рівня основ у крові (стандартний гідрогенкарбонат крові та надлишок або дефіцит основ). Визначення етіологічного чинника метаболічного ацидозу набагато важче, ніж респіраторного. Важливу роль у цьому відіграє діагностика основного захворювання, проте і показники порушення кислотно- основної рівноваги в поєднанні з біохімічними можуть бути серйозною підмогою У визначенні основного захворювання.
За етіопатогенезом можна виділити два типи метаболічного ацидозу: з нормальною і збільшеною аніонною діркою.
Найбільш частими причинами розвитку метаболічного ацидозуз нормальною аніонною діркою є великі втрати гідрогенкарбонату. При цьому зростає концентрація хлоридів і аніонна дірка може не змінюватися (таке буває у випадках, коли в проксимальних канальцях порушується реабсорбція фільтрованого гідрогенкарбонату, а також при його втратах через травний тракт, при гемодилюції кислими розчинами). При розладі функції дистальних канальців виникає порушення регенерації НСО3- унаслідок реабсорбції йонів водню з поверненням їх у кров. При гіпоальдостеронізмі, що часто поєднується з інтерстиційним ураженням нирок, відзначається зниження реабсорбції натрію і секреції дистальними канальцями водню, розвивається гіперхлоремічний гіперкаліємічний ацидоз. Схожі порушення можугь виникнути при тривалому застосуванні у високих дозах таких діуретиків, як тріамтерен, спіронолактон та амілорид. Корекція проксимального канальцевого ацидозу застосуванням розчинів гідрогенкарбонату призводить до подальшого збільшення його виведення із сечею.
Дилюційний ацидоз виникає при переливанні великих кількостей розчинів з рН<7,4. Застосування інгібіторів карбоангідрази спричиняє зниження реабсорбції НС03- у ниркових канальцях, а первинний гіперпаратироїдизм знижує гідроген- карбонатний бар’єр у проксимальних канальцях і сприяє збільшенню концентрації хлоридів.
Оскільки у вмісті кишок наявна підвищена кількість НСО3-, пронос або кишкові нориці викликають значну втрату цих йонів з розвитком ацидозу (деякі автори називають його видільним). Пронос, що не перевищує 1 л на добу, як правило, не супроводжується тяжкими порушеннями кислотно-основної рівноваги через ниркову компенсацію йонів НСО3- (нирки можуть генерувати 200 ммоль/л за добу).
Пацієнти з урстросигмостомою втрачають НСО3-із сечею, яка вимиває його із вмісту кишки.
Причиною гіперхлоремічного ацидозу може бути також вживання у великій кількості солей, утворених сильною кислотою і слабкою основою, — амонію гідрохлориду, лізину гідрохлориду, аргініну гідрохлорилу. В процесі їх метаболізму утворюється соляна кислота. Часто гіперхлоремічний ацидоз виникає при парентеральному введенні великого об’єму розчинів синтетичних амінокислот зі значним вмістом аргініну, лізину, гістидину.
Клінічна картина. Клінічно метаболічний ацидоз може проявлятися порушенням функції центральної нервової системи аж до коматозного стану, при зниженні рН<7,1 відзначається артеріальна гіпотензія унаслідок кардіодепресивного ефекту, підвищується тиск у легеневих артеріях, знижується чутливість до катехоламінів.
Механізми компенсації метаболічного ацидозу. Компенсація метаболічного ацидозу відбувається передусім за рахунок збільшення вентиляції легенів і зниження РаС02. У нормі у відповідь на зниження вмісту НСО3- на 1 ммоль РаС02 має знизитися на 1,2 мм рт. ст. Якщо цей показник знижується на меншу величину, можна припускати наявність додаткового респіраторного ацидозу. Зазвичай і в разі найтяжчого метаболічного ацидозу РаС02 не знижується нижче 10 мм рт. ст.
Лікування. Насамперед необхідно визначити первинний патофізіологічний процес і впливати на нього. Наприклад, при лактатацидозі необхідно поліпшити доставку кисню тканинам, при кетоацидозі — нормалізувати жировий обмін, часто на перший план виходить нормалізація водно-електролітного обміну і т. ін. Проте при драматичному зниженні рН нижче 7,2—7,1 необхідна термінова корекція кислотно-основної рівноваги. Звичайно з цією метою використовують олужнювальні розчини, в першу чергу розчин натрію гідрогенкарбонату. Основною метою застосування соди в більшості випадків є нормалізація гемодинаміки при вираженій артеріальній гіпотензії за рахунок збільшення чутливості адренорецепторів до екзогенних і ендогенних катехоламінів. Застосування розчину натрію гідрогенкарбонату пов’язане з низкою несприятливих ефектів: гіпернатріємією, гіперосмолярністю, посиленням внутрішньоклітинного ацидозу, особливо нейронів головного мозку (за рахунок швидкого надходження С02 в спинномозкову рідину і всередину клітини). Передозування натрію гідрогенкарбонату загрожуєпереходом метаболічного ацидозу в метаболічний алкалоз на фоні компенсаторного респіраторного алкалозу зі зсувом кривої дисоціації оксигемоглобіну вліво і ще більшим дефіцитом кисню. При цьому можливий розвиток небезпечної для життя гіпокалісмії.
Рестраторннй ацидоз
Виникає внаслідок альвеолярної гіповентиляції. При декомпенсованому респіраторному ацидозі характерне зниження рН, підвищення РаС02 і нормальний рівень основ (стандартний гідрогенкарбонат крові і надлишок або дефіцит основ).
Механізм компенсації респіраторною ацидозу в основному нирковий — збільшується реабсорбція йонів НСО3-і їх концентрація в плазмі крові. Механізм компенсації реалізується тільки через 24-28 год.
Лікування зводиться в основному до збільшення альвеолярної вентиляції. Олуження крові, підвищуючи рН, не вирішує проблему, а може її посилити, наприклад, при переливанні натрію гідроген карбонату збільшиться РаС02.
