5. Переяславська Рада. Березневі статті.

Визвольна війна українського народу на поч.50-х років точилася із перемінним успіхом. Знесилені були обидві сторони. В цих умовах, шукаючи надійного союзника для боротьби, частина козацтва на чолі з Б.Хмельницьким вирішує звернутися за допомогою до Москов-ського царства. Цього часу царював Олексій Михайлович. Вони обмінялися посольствами: дозволено було купцям продавати хліб в Україні в період неврожаю, а 1.10.1653р. в Москві було скликано Земський Собор. До України було направлено посольство на чолі з тверським боярином В.Бутурліним.

Причини укладання українсько-московської угоди:

– виснаженість українського народу у війні;

– ненадійність татар і турків, як союзників;

– історичні зв’язки з Росією, етнічна близкість, православна віра.

8 січня 1654 р. посольство прибуває до м.Переяслава, де на нього чекає Б.Хмельницький з козацькою старшиною. Після переговорів досягнуто угоди, що Військо Запорозьке має при-сягнути на вірність Московському государю. В умовах нового карального наступу поляків український уряд змушений був піти на приняття присяги.

Переговори у Москві відбувалися з 23.03 по 06.04.1654 р. і завершилися підписанням договору, який увійшов в історію як «Статті Б.Хмельницького» або «Березневі статті»:

– Україна має право власної управи, незалежної від царських урядовців.

– Право власного законодавства і судочинства.

– Право вибирати вільними голосами гетьмана і урядовців.

– Право приймати послів та зноситися з чужоземними державами.

– Непорушність давнішніх прав міст, прав і вольностей всіх станів.

– Реєстрове військо – 60 000.

– Сплата Україною державної данини, але невтручання у збирання податків в Україні мос-ковськими збірниками.

– Допомога царю військом, і захист України царем від польського гноблення.

6. Українська козацька держава другої половини XVII століття.

Б.Хмельницький 1657року помирає, залишивши по собі велику спадщину – українську державу. Але нерозв’язаними лишалися ще багато питань:

– Чи лишатися Україні під Москвою, чи шукати покровителів серед сусідніх країн?

– Чи стане Україна унікальним суспільством вільних козаків-землеробів, чи ж козацька стар-шина просто займе місце шляхти?

Б.Хмельницький, намагаючись заснувати в Україні династію козацьких правителів, влаштував щоб гетьманом обрали його сина Юрія. Проте незабаром старшина переконалася, що він не готовий правити в такий переломний момент.

Настали часи суспільного розбрату, чужоземної інтервенції, подальшого спустошення краю. Цей період – 60-80-ті роки ХVІІст. – було названо руїною.

В квітні 1657 року при тяжкохворому гетьманові Хмельницькому, та після його смерті, регентом при його малолітньому синові – гетьмані Юрії – став Іван Виговський. 26 липня того ж року обраний на Чигиринській раді новим гетьманом до часу повноліття Юрія, а 26 жовтня знову переобраний гетьманом на загальновійськовій раді в Корсуні.

Іван Виговський походив з київської шляхти, навчався в Київському колегіумі, брав участь у Визвольній війні спочатку в складі польської армії, але в битві під Жовтими Водами (1648р.) потрапив у полон до татар, був викуплений Богданом Хмельницьким і зумів стати його правою рукою – генеральним писарем.

Головною метою гетьмана було досягнення повної незалежності України. Виговський уклав військовий союз із Швецією, із Кримським ханством. З Польщею було підписане пере-мир’я. У стосунках із Москвою він виступав за рівноправний союз.

У внутрішній політиці гетьман спирався на козацьку старшину і православну шляхту, започаткував практику роздачі грамот на земельні володіння. Зростання старшинського землеволодіння, спроби відновити панщину старшиною, викликали невдоволення рядового козацтва і селянства. Проти Виговського виступили запорожці і полтавський полковник Мартин Пушкар. Москва підтримала козаків, незадоволених Виговським, намагалася поста-вити царських воєвод у Чернігові, Ніжині, Переяславі. Іван Виговський був вимушений виконати вимоги Москви і розірвати союз із Швецією.

У травні 1658 року Виговський придушив повстання Пушкаря. У вересні 1658р. він уклав Гадяцький договір із Польщею. Цей крок був продиктований розчаруванням у політиці Москви; це була спроба зберегти українську державність у рамках шляхетської республіки. За умовами договору Україна в складі Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств проголошувалась „Великим князівством Руським”, що входило, як рівноправна частина в польсько-литовсько-українську Федерацію. Україна мала власні монету, суд, закони, унія ліквідовувалася, проголошувалась рівність православних і католиків, вища влада належала Національним зборам, виконавча влада – гетьману, військо складалося з 30тис. реєстрових козаків і 10тис. найманців.

Московія починає війну проти України. У липні 1659 року в битві під Конотопом Вигов-ський розгромив 100-тис. московську армію. Але проти Виговського виступило козацтво, незадоволене союзом з Польщею. В Україні почалася громадянська війна. У вересні 1659 р. Виговський зрікся гетьманської влади.

Іван Виговський, один із найбільш видатних українських гетьманів, талановитий державний діяч і патріот, вів боротьбу за збереження самостійності України. Але, не зумівши поєднати соціальні і національні інтереси українського народу, не заручившись підтримкою різноманітних прошарків українського суспільства, опинився в ізоляції і не досяг постав-леної мети.

Наступною визначною фігурою в боротьбі за незалежність та територіальну цілісність української держави постає перед нами гетьман Петро Дорошенко.

П.Дорошенко (1627–1698 рр.) 1665 р. на козацькій раді в Чигирині був обраний гетьманом Правобережної України. Метою Дорошенка була єдина незалежна українська держава. Він уклав союз з кримським ханом і 1666 року почав військові дії проти Польщі. 1667 р. Доро-шенко оточив у Галичині польську армію разом із королем, але татари, дізнавшись про напад І.Сірка на Крим, залишили його. Дорошенко був змушений укласти мир із Польщею. 1668 р. Петро Дорошенко пішов на Лівобережну Україну, де гетьман Іван Брюховецький підняв повстання проти Москви, незадоволений умовами Андрусівського перемир’я, укла-деного між Московією і Польщею 1667р., згідно якого Лівобережна Україна відходила до Росії, а Правобережна – до Польщі. Лівобережні козаки вбили Брюховецького, і Петро Доро-шенко був проголошений гетьманом обох сторін Дніпра. Проте становище гетьмана було дуже важким. На заході поляки почали наступ на Україну, проголосивши М.Ханенка право-бережним гетьманом. Зі сходу наступали московські війська. На півдні проти Дорошенка виступили запорожці, що проголосили гетьманом Петра Суховія й уклали військовий союз з татарами. Дорошенко подався на Правобережжя, залишивши наказним гетьманом Дем’яна Многогрішного, що погодився прийняти гетьманську булаву від московського царя. Таким чином, Україна знову виявилася розірваною на частини.

1669 року козацька рада в Корсуні ухвалила рішення укласти військовий союз із Туреччиною. Дорошенко розгромив Суховія і Ханенка і проголосив на Правобережжі незалежну козацьку державу під протекторатом Туреччини. 1672 року Туреччина роз-громила Польщу, і за Бучацьким мирним договором Польща відмовилася від Правобережної України. Проте руйнування Правобережної України внаслідок військових дій, здирства турок і татар призвели до падіння авторитету Дорошенка. Відбувається масове переселення українців на Лівобережжя Дніпра. Дорошенко почав переговори з Москвою про об‘єд-нання України під владою одного гетьмана під протекторатом московського царя, проте на лівобережжі 1672 року гетьманом був обраний Іван Самойлович. 1676 року лівобережні та московські війська почали наступ на правобережжя. Дорошенко відмовився від гетьманської булави на користь Івана Самойловича заради об’єднання козацької держави.

Великими втратами для України, на жаль, стає гетьманство Ю. Хмельницького.

Сподіваючись, що ім’я батька допоможе згладити внутрішні конфлікти, старшина обирає гетьманом Ю. Хмельницького, який 1659р. підписує Переяславські статті. Згідно цього договору російські залоги розташовані тепер не лише в Києві, а й усіх найбільших містах, забороняється козакам вступати в зовнішні зносини і вести війни без дозволу царя, забороняється без дозволу Москви обирати гетьмана, старшину, полковників.

1660р. – знов вибухнула війна між Москвою та Польщею за владу над Україною. Основ-ними подіями цієї війни були: поразка російських військ під Чудновом ( Волинь), згода Юрія Хмельницького на повернення України до Речі Посполитої (Правобережжя). Після цього ко-заки Лівобережжя виступили проти Ю. Хмельницького, обрали наказним гетьманом Якова Сомка. У січні 1663р. Ю.Хмельницький складає гетьманську булаву і йде в монастир. Геть-маном обирається Павло Тетеря, що проводив пропольську політику. На його вимогу поля-ки стратили Виговського, витягли з чернечої келії й кинули до в’язниці Хмельницького. Поляки всюди на землях України палили, грабували, мордували. Тетерю зненавиділи, він зрікся гетьманства, втік до Польщі (1665). 1663-1668 гетьманує на Лівобережжі Іван Брю-ховецький. Він укладає новий договір з Москвою на кабальних умовах.

1686 р. було укладено ,,Трактат про вічний мир “, за яким українські землі були роз-ділені між Польщею, Московським царством і Туреччиною: Речі Посполитій відходило Правобережжя (Галичина, Волинь, Північна Київщина); Московському царству – Лівобереж-жя й Київ з навколишніми правобережними землями, а також Запорожжя. Туреччина отри-мувала Поділля (пізніше захопила Польща). Нейтральними землями залишалися південна Київщина, Брацлавщина.

Такими стали підсумки періоду „Руїни” (60-80р. XVII століття) в Україні.

ПИТАННЯ ДО САМОКОНТРОЛЮ

1. Які були причини, характер, рушійні сили війни українського народу середини XVII ст. ?

2. Охарактеризуйте українську державу, створену Б.Хмельницьким.

3. На яких умовах Україна увійшла до складу Московського царства? Що примусило Б.Хмель-ницького до такого рішення?

4. Охарактеризуйте політику І.Виговського.

5. Чому період 60-80 років ХVII століття називають „Руїною”?

Тема: Україна у XVIII столітті. Втрата державної незалежності.

План:

1. Гетьман І.С.Мазепа, його внутрішня і зовнішня політика.

2. Україна після Полтавської битви (підсумки).

3. Еміграція українців.

4. Кирило Розумовський – останній гетьман України.