Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Консп.лекц. з іст.України..docx
Скачиваний:
2
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
290 Кб
Скачать
☆

3. Проголошення оун «Акта відновлення державності України».

Десятиліттями радянська історіографія зображувала ОУН як антинародну, зрадницьку організацію, що перебувала на службі гітлерівських окупантів і тому заслуговує лише на презирство й ненависть.

Організація Українських Націоналістів, зокрема, та її частина, яка йшла за Андрієм Мельником, котрий заступив місце керівника ОУН Євгена Коновальця після вбивства останнього в Голландії 1938 р., у перші дні війни покладала певні надії на Німеччину. Оунівці виходили з того, що більшовизм був спільним ворогом як ОУН, так і націонал-соціалістів, і проти нього вони можуть діяти спільно.

Більшість же членів ОУН була невдоволена курсом Мельника на зближення з гітлерівцями. Цю частину очолив Степан Бандера, – з 1933 р. голова ОУН на західноукраїнських землях. У вересні 1939 р. після вторгнення Німеччини в Польщу, він вийшов з польської тюрми, до якої був ув’язнений ще 1935 р. Степан Бандера, не відкидаючи можливості співпраці з німцями, виступав за утворення власної армії і розгортання активної боротьби за незалежність України, спираючись в основному, на сили і можливості українського народу.

Таким чином, ОУН напередодні радянсько-німецької війни розкололася на дві фракції: прибічників С.Бандери – ОУН-Б, яких називали бандерівцями, і прибічників А.Мельника – ОУН-М, або мельниківців. Між фракціями склалися напружені стосунки, які нерідко виливалися в жорстоку міжусобну війну. Ця обставина відволікала сили ОУН від боротьби за досягнення спільної мети – незалежності України.

Нацистське керівництво Німеччини, відкидаючи ідею української державності, разом з тим погоджувалося на співпрацю з ОУН, сподіваючись використати її в боротьбі з Червоною Армією. Зокрема, воно погодилося на комплектування з батальйонів «Нахтігаль» і «Роланд», Легіону українських націоналістів, особовий склад якого планувалося використати при проведенні диверсійних операцій на радянських територіях. Зі свого боку, ОУН-Б у цих військових частинах вбачала ядро майбутньої української армії.

Перші дні війни засвідчили безпідставність надій на досягнення самостійності з допомогою Німеччини. Ввечері 30 червня, відразу ж після відступу радянських військ зі Львова, скликані керівниками ОУН-Б при підтримці «Нахтігалю» Українські національні збори, прийняли рішення відновити державну незалежність України, та сформувати національний уряд (Українське державне управління), прем’єром якого став Ярослав Стецько, один із провідних діячів ОУН. «Акт проголошення відновлення Української держави» й благословення митрополіта Андрія Шептицького були широко обнародовані, в тому числі й через львівську радіостанцію.

Однак вище партійно-державне керівництво нацистської Німеччини відмовилося підтримати проголошення української держави. 9 липня 1941 р. уряд Стецька був розігнаний. Неодноразові спроби ОУН порозумітися з гітлерівцями, здійснювані після розгрому уряду, не увінчались успіхом.

Тяжке враження на ОУН справило розчленування українських земель, відмова окупантів відновити в Україні право приватної власності, розпустити колгоспи. Напруження зростало і

15 вересня 1941 р., за наказом Гітлера були ув’язнені С.Бандера і Я.Стецько, а також деякі члени уряду. Тоді ж окупанти заарештували близько 300 членів ОУН, а 15 керівних діячів організації розстріляли. Пізніше в Освенцімі було замордовано двох братів С.Бандери. Ці репресії вплинули на настрої в батальйонах «Роланд» і «Нахтігаль», і вони відмовилися виконувати німецькі накази.

Через деякий час ці частини було розпущено, а їх українських офіцерів – заарештовано. ОУН перейшла до саботажу політики нацистських властей і підготовки власних збройних сил для боротьби з окупантами, розширення підпільної мережі.