2. Утворення Центральної Ради

4 березня 1917р. в будинку педагогічного музею на вулиці Володимирівській м. Києва зібрались представники українських політичних сил з ініціативи ТУП(Товариства Українських Поступовців) і проголосили створення Української Центральної Ради(УЦР) – органу крайо-вої влади.

Після цього відбулися з’їзди українських партій, солдатських (5-8 травня), селянських депутатів (28.05.).

На осінь 1917р. кількість членів УЦР склала 822 депутати.

Основнимими політичними силами в УЦР були: УПСФ, УСДРП, УПСР, УПСС. При цьому партія соціалістів-самостійників на чолі з М.Міхновським була єдиною політичною силою, яка в УЦР відразу виступила за самостійну Україну. В складі УЦР були представники Бунда; 2 більшовика, інш.

Головою було обрано – Мих.Грушевського (1866-1934рр.).

З метою організації роботи УЦР була створена Президія, що називалася Мала Рада (40 чоловік) – постійно діючий робочий орган (початок червня 1917р.)

Мета УЦР – відновлення української державності.

Важливим етапом розвитку національного руху був Український Національний Конгрес, котрий зібрав 5-8 квітня 1917р.( ~1500 чоловік, Київ) представників від усіх регіонів.

Рішення УНК:

1) домагатися широкої автономії України в складі федеративної Росії.

2) затвердив: Голова УЦР – М.Грушевський, замісники: В.Винниченко, С.Єфремов.

3.Діяльність Центральної Ради. Універсали Центральної Ради.

16 травня 1917р. – ЦР відрядила до Петрограда свою делегацію, очолювану В.Винниченком. Вона вручила Тимчасовому уряду вимогу погодитися на проголошення автономії України в складі федеративної Росії. Ця вимога була відкинута.

В умовах загальнонаціонального піднесення ЦР урочисто проголосила на Всеукраїнському з’їзді 10 червня – Універсал «До Українського народу на Україні й поза Україною сущою», названого пізніше Перший Універсал (Універсал – акт конституційного значення), яким проголошувалася автономія України в складі Росії.

Проголошенням Універсалу ЦР брала на себе державні функції.

Через кілька днів, 15 червня, був створений краєвий Уряд: Генеральний Секретаріат на чолі з В.Винниченком. Генеральний писарем стає П.Христюк, Секретарем військових справ – С. Петлюра, Секретарем міжнародних справ – С.Єфремов, інші. В уряді перевагу мали соціал-демократи. Сформований був за професійними ознаками.

Тимчасовий уряд засудив Перший Універсал ЦР. Його було оголошено проявом “сепаратизму”, “злочином”,”німецькою інтригою”. Але, перебуваючи в стані політичної кризи, Тимчасовий уряд був вимушений шукати угоди з ЦР й домогтися поступок.

29 червня до Київа прибула делегація міністрів Тимчасового уряду: І.Церетелі, О.Керенський, М.Терещенко.

Домовленості:

1) Тимчасовий уряд визнає Генеральний Секретаріат як “найвищий крайовий орган управління”.

2) ЦР поповнюється представниками національних меншин в Україні, зокрема російськими кадетами, меншовиками, есерами.

3) ЦР зобов’язується відмовитися від самочинного введення автономії і погоджується чекати затвердження автономного устрою Всеросійськими Установчими зборами.

Підсумки компромісу були викладені в доктрині, що його ЦР оформила як Другий Універсал – 3 липня 1917р.

Проти Другого Універсалу рішуче виступили самостійники. На початок липня, коли йшли переговори між ЦР й Тимчасовим урядом, було здійснено відчайдушну спробу встановити контроль над Києвом і примусити Центральну Раду проголосити самостійність України.

Ударною силою повстання стали українізовані воєнні частини, розміщені в Києві. Самостійники сподівалися на підтримку ЦР. В ніч з 4 на 5 липня вони прийшли до її приміщення, очоливши 5 тисяч озброєних українських вояків, об’єднаних в “Другий український полк імені Павла Полуботка”. Але! ЦР поставилася до полуботківців відкрито ворожо, залишаючись на антисамостійницьких позиціях.

Реакція ЦР паралізувала та деморалізувала полуботківців. Виступити проти УЦР, яку вони вважали законною українською владою, вони не наважились. ЦР ж в питанні придушення повстання не коливалася. М.Грушевський, В.Винниченко, їхнє оточення взяли в придушені виступу найактивнішу участь.

Керівники повстання були ув’язнені або відправлені на фронт. М.Міхновського було відправлено на румунський фронт представником УЦР. Таким чином, найпослідовніші прихильники незалежної України були нейтралізовані. Це завдало удару не лише самостійникам. Відчутних втрат зазнала Українська національно-демократична революція в цілому.

Після стрімкого злету, який завершився прийняттям Першого Універсалу і проголошенням автономії, почався тимчасовий відступ. Його наслідком став Другий Універсал і розгром повстання самостійників.

УЦР так і не зуміла налагодити ефективного керівництва в Україні:

– забезпечити міста продовольством, домогтися порядку і законності;

– не була розпочата аграрна реформа, залишено вирішення цього питання до Установчих Всеросійських зборів;

– були допущені прорахунки у воєнній політиці: влітку сотні тисяч солдатів, організованих в українізовані військові частини готові були заприсягтися на вірність ЦР (в більшості – це високодисципліновані частини), але соціалістичні лідери УЦР з недовір’ям ставилися до військових, вважали, що після революції не буде необхідності тримати регулярну армію.

В Україні настала анархія:

1) Параліч охопив сферу промислового виробництва.

2) Почав набирати масового характеру селянський рух.

3) Безладдя та анархія встановились у фронтових частинах; деморалізовані солдати, озброєні дезертири заповнили міста і села, тероризуючи населення.

Більшовицька революція в Росії.

25 жовтня 1917р. у столиці Росії Петрограді відбулося збройне повстання під керівництвом більшовиків, в результаті чого влада Тимчасового уряду була повалена, а Росія проголошена Республікою Радянських Робітничих, Солдатських і Селянських депутатів. Більшовики прийняли Декрети про мир і землю, сформували перший радянський уряд – РНК (Рада Народних Комісарів) – на чолі із В.І.Леніним.

27 жовтня виходить відозва Генерального Секретаріату “До всіх громадян України”із негативною оцінкою перевороту в Петрограді.

Були спроби більшовицького перевороту і в Україні. Але соціальна база більшовиків в Україні була слабкою (крім Донбасу: Луганськ, Кодіївка, Макіївка, Щербинівка). В Києві ж ключові пункти контролювали сили ЦР, які зберегли високу боєздатність.

В Києві утворилося двовладдя: Київ контролювали війська ЦР і більшовиків. В цих умовах було проголошено Третій Універсал (7 листопада 1917р.). Він складався з двох частин: політичної й економічної.

1. Проголошувалася Українська Народна Республіка (УНР) як автономна державна одиниця Російської Республіки (у складі небільшовицької Росії).

2. Визначалася територія України: 9 українських губерній, включаючи Донбас, Харківщину, Південь, зокрема, Таврію (без Криму). Проголошувалися:

3. Ліквідація поміщицького землеволодіння й передача землі селянам без викупу.

4. 8-годинний робочий день на виробництві.

5. Негайний початок мирних переговорів.

6. Ліквідація смертної кари, амністія політв’язням.

7. Підтвердження всіх демократичних прав і свобод, що завойованні Лютневою революцією.

8. Право національних меншин на національно-персональну автономію, інше.

Значення Третього Універсалу:

– черговий етап в розвитку Української національно-демократичної революції;

– проголошення вперше практичної програми переустрою українського суспільства на демократичних засадах й вирішення економічних проблем;

– створені умови для підтримки української революції національними меншинами.

Але проголошена Третім Універсалом програма перебудови суспільства не була реалізована. Її виконання було відкладено на майбутнє до створення законодавчої влади.

В цей час більшовики, що досить швидко закріпилися в центрі Росії, почали встановлювати контроль над її окраїнами.

Керівництво більшовицького Раднаркому в Росії усвідомлювало, що без матеріальних та людських ресурсів України справа пролетарської революції приречена на поразку. Необхідно було встановити диктатуру пролетаріату в формі радянської влади в Україні. Україна – велика територія, що має стратегічне розташування, а крім того, це – вугілля, залізна руда, хліб.

3 грудня 1917р. ЦР припинила відправку вугілля, металу, зерна, продовольства в Росію.

4 грудня 1917р. Раднарком надсилає «Ультиматум» Центральній Раді, підписаний В.Леніним і Л.Троцьким, який містив в собі наступні умови:

1) щоб бути визнаною Раднаркомом УЦР повинна визнати радянську владу (тобто саморозпуститися);

2) негайно припинити формування української армії;

3) не пропускати на Дон ворожі більшовикам війська;

4) не обіззброювати війська Червоної армії.

У разі неприйняття вимог протягом двох діб Раднарком вважатиме Центральну Раду в стані відкритої війни “з радянською владою в Росії і на Україні”.

УЦР не прийняла ультиматум, і Раднарком розпочав повномасштабну війну проти ЦР.

Паралельно йшло створення більшовицьких органів управління в Україні. 9 грудня в Харкові розпочався з’їзд Рад Донецького та Криворізького басейнів. До делегатів цього з’їзду приєдналися більшовики, що прибули з Києва після невдачі на Всеукраїнському з’їзді Рад. Разом проголосили себе “Всеукраїнським” з’їздом Рад. 12 грудня 1917 цей з’їзд проголосив Україну республікою Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. Харків – столицею Радянської Української Республіки.

Було утворено уряд – Народний секретаріат.

Війна Раднаркомом Центральній Раді була оголошена 5 грудня 1917р.

10 грудня за наказом главповерха М.Криленка наступ на Україну розгорнули 3 армії радянських військ (М.Муравйов, Р.Берзін, І.Кудинський).

Війська ЦР складали:

– Гайдамацький Кіш Слобідської України – С.Петлюра

– Галицький Курінь Січових Стрільців – Є.Коновалець.

В Україні радянські війська були підтримані українськими більшовиками й загонами Червоної Гвардії, створеними по містах.

Середина січня 1918р. – наступ більшовиків на Київ. Військами командував В.Антонов-Овсієнко; загонами, що просувалися на Київ – М.Муравйов (полковник царської армії).

На підступах до Києва (Бахмач, Крути) більшовиків зупинити не вдалося. В самому Києві почалися повстання робітників заводу Арсенал.

П’ять діб за наказом Муравйова Київ обстрілювали з важких гармат. ЦР прийняла рішення про евакуацію з Києва. ЦР і всі її установи переїхали до Житомира. 26 січня в місто увійшли більшовицькі військові частини. В результаті червоного терору було знищено 5 тисяч чоловік. Розпочався вивіз продовольчих товарів, промислових магазинів та складів.