2.Радянізація західних областей України.

Після приєднання нових земель до УРСР розпочався процес радянізації:

– ліквідація старої системи управління, впровадження радянської;

– розширення мережі українських шкіл, українізація вищої освіти;

– безплатне медичне обслуговування, надання квартир;

– заборона діяльності всіх українських партій, «Громад», закриття «Просвіт»;

– експропріація 2000 підприємств;

– ліквідація поміщицького землеволодіння;

– початок колективізації села (з літа);

– депортація місцевого населення (до радянсько-німецької війни було вислано 10% насе-лення ≈1 млн.200тис.чоловік);

– арешти.

На чолі збройного опору стала ОУН Бандери. У січні 1941 р. відбувся процес у Львові над 59 членами ОУН.

3.Україна напередодні радянсько-німецької війни.

Активно розвивається впк України: металургія, машинобудівництво, нафтохімія, інш. Видобуток вугілля зріс на 25 млн.т. (1937-1940 рр.). Запущено в серію нові види озброєнь; створені бази стратегічного запасу продовольства для постачання армії.

Українські вчені брали участь в розробці нових озброєнь:

– І.Гвай – в розробці “Катюш” – реактивної установки;

– В.Маслов, В.Шпинель 1940 р. – заявили про винахід атомного боєприпасу (заява пролежала всю війну без руху).

Але репресії продовжувалися. Їх зазнали директори Дніпрогресу, ХТЗ, Запоріжсталі, Азовсталі; на Макеївському металургічному заводі у 1940 р. залишились лише два дипломованих інженера й 31 технік, на місці репресованих – робітники без відповідної освіти.

Продовжувалося посилення адміністративно-командного тиску на суспільство:

– введення 7-денного робочого тижня (Указ Президії Верховної Ради СРСР від 26 червня 1940р. «Про боротьбу з порушниками дисципліни, дезорганізаторами виробництва»);

– заборона самовільного полишення робітником чи службовцем місця роботи;

– покарання за прогули;

– примусова праця;

– утворення військових відділів при місцевих партійних органах всіх рівнів.

Розширювалась кількість організацій Осоавіахіму (підготовка стрільців, кулеметників, льотчиків, моряків); санітарне навчання населення – Червоний Хрест; розвиток фізкуль-турного руху.

Відбувались репресії в армії: репресовано понад 15 тис. військових в УРСР; лише 7% командирів мали вищу освіту, а 37% не мали й повної середньої спеціальної освіти.

Таким чином, політика репресій проти військових та науково-технічних кадрів, запізнілі заходи по зміцненню армії та обороноздатності країни, прорахунки в строках початку війни, сумніви щодо планів агресора призвели до того, що на початок війни країна, в значній мірі, прийшла знесиленою.

4.Напад Німеччини на срср. Фашистська окупація України.

22 червня 1941 р. о четвертій годині ранку розпочалось бомбордування радянських міст, німецька армія перейшла радянський кордон. Розпочалась Велика Вітчизняна війна. Згідно плана «Барбаросса» (план “блискавичної війни”) на Україну наступала група армій “Південь”. Її завданням було розгромити радянські війська на Правобережжі, форсувати Дніпро, наступати на Донбас і Крим. Водночас румунські війська завдавали допоміжного удару на півдні – через Молдавію, південні райони Правобережжя, Крим.

Україна займала особливе місце в планах гітлерівців. “Наше завдання полягає у ви-смоктуванні з України всіх товарів, які лише можна захопити без огляду на почуття і влас-ність українців”, – таке завдання ставив перед своїми підлеглими верховний правитель оку-пованої України Еріх Кох. Він підтримував расову теорію нацистів, згідно якої всі слов’яни – це люди нижчого гатунку, і їхня роль зводилась до того, щоб служити німецькій расі. Укра-їна вважалася першочерговим об’єктом німецької колоніальної експансії, а українці – майбутніми рабами німецьких колоністів. Вже у серпні 1941 р. були поховані сподівання українських націоналістичних сил на створення власної держави.

Окупаційний режим (“новий порядок”) в Україні:

Україну розбито на окремі адміністративні одиниці. Більшу частину української землі було включено до рейхскомісаріату “Україна”. Львівську, Дрогобицьку, Станіславівську і Тернопільську області під назвою “Дистрикт Галичина” окупанти приєднали до генерал-губернаторства, утвореного на території Польщі. До складу Румунії увійшли Чернівецька, Ізмаїльська, Одеська області, низка районів Вінниччини, Миколаївщини, Херсонщини під назвою “Трансністрія”. Чернігівська, Сумська, Харківська, Ворошиловградська області набу-ли назву “прифронтової зони”, яка знаходилась під владою військового командування. Столицею проголошено м.Рівне.

В Україні було утворено 50 гетто й 180 концентраційних таборів. Окупаційна влада використовувала каральні органи: гестапо (поліція), СС (збройні загони), СД (служба без-пеки). Крім окупаційної адміністрації були створені допоміжні адміністрації з осіб, що вия-вили бажання співпрацювати з нацистами. Це – бургомістри в містах, голови – в районах, старости – в селищах, допоміжна поліція. Широко застосовувалися репресії проти мирного населення.

Українську націю оголосили неповноцінною, тобто такою, що підлягала витісненню за межі України, частково – фізичному знищенню, перетворенню на рабів. Було введено 12-14 годинний робочий день в промисловості. Якнайсуворіше контролювалася робота колгоспів, які не були скасовані. В Німеччину з України вивозились люди як робоча сила, сировина, матеріальні цінності, витвори мистецтва і навіть родючий грунт.

На боротьбу з окупаційним режимом, “новим порядком” піднімалися широкі верстви населення. Не всі з них були прибічниками радянської влади. В русі Опору були дві течії – прорадянська і націоналістична.