Проти дисидентів влада застосувала репресії. Форми переслідування дисидентів були різні:

– арешти і засудження на тривалі строки позбавлення волі в таборах суворого або особливого режиму на Уралі чи в Мордовії;

– влаштування в психіатричні заклади особливого типу (найбільшою була Дніпропетровська клініка, перетворена на постійно діючу психіатричну в'язницю);

– звільнення з роботи, виключення з лав КПРС, виклик в Комітет державної безпеки (КДБ).

Репресій зазнали: І.Світличний, В.Стус, І.Дзюба, В.Чорновіл, Є.Сверстюк, М.Осадчий, І.Калинець, В.Мороз, С.Хмара, М.Руденко, О.Тихий, Л.Лук'яненко, П.Григоренко, Л.Плющ, М.Плахотнюк, В.Рубан, І.Тереля, М.Ковтуненко та багато інших.

До кінця 80-х років дисидентський рух було придушено. Але значення дисидентського руху було надзвичайно велике.

Дисиденти спромоглися оприлюднити факти справжнього стану речей у багатьох сферах суспільного життя України, ставили за мету вихід України зі складу СРСР.

Дисидентський рух сприяв формуванню суспільної свідомості, заснованої на демократичних цінностях; виховував у широких верств населення готовність боротися за свободу і демократію.

6. Україна в період загострення кризи радянської системи.

Термін “радянська система” означає сукупність основних елементів радянської держави і суспільства, особливостей, притаманних соціалізму.

Характерні риси соціалізму (що проявилися в СРСР):

1. Державна власність на засоби виробництва .

2. Відсутність ринкових механізмів в економіці.

3. Жорстка централізована влада.

4. Однопартійна політична система.

5. Неоднорідна соціальна структура (робітники, селяни, інтелігенція), наявність експлуататорського прошарку – номенклатури (А.Собчак, «Хождение во власть»).

6. Відсутність елементарної демократії.

Основні сфери прояву кризи радянської системи Криза в економіці:

– зниження приросту промислового виробництва;

– неефективне використання виробничих фондів;

– значна собівартість товарів, погіршення якості продукції;

– технічне відставання від розвинутих країн, низька продуктивність праці;

– падіння виробництва в сільському господарстві, масовий від'їзд сільського населення в міста, що загострило дефіцит робочої сили в сільському господарстві;

– відсталі агротехнічні методи ведення сільського господарства; прогресуюче вироблення земель;

– гострий дефіцит якісних товарів народного споживання, продовольства та послуг;

– безгосподарність, розбазарювання, розкрадання матеріальних цінностей і грошових коштів;

– поява і розростання тіньової економіки;

– недбале ставлення до праці, державної власності, пияцтво на виробництві, масовий випуск бракованої продукції.

Політико-ідеологічна криза радянської системи:

– керівництво КПРС змушено відмовитись від тези про побудову комунізму до 1980 р.;

– падає авторитет КПРС, керівників партійного апарату всіх ланок;

– в суспільстві стрімко зростає розчарування в соціалістичній ідеології, починається критика її засад (світоглядних, економічних, політичних тощо) з боку дисидентів, правозихисників, діячів культури;

– незважаючи на “залізну завісу” розповсюджується інформація про досягнення розвинутих капіталістичних країн;

– відбувається боротьба в керівництві країною і партією; до влади приходять прибічники неосталінізму.