3. Галицько-Волинська держава.

980-990 рр. Володимир Великий відвоював ці землі у поляків. На Волині заснував місто Володимир, що згодом став столицею цих земель. Галичина розташована у східних перед-гір’ях Карпат, у верхів’ях річок Дністра та Прута. Заселяли її племена дулібів, тиверців, білих хорватів. Галичина і Волинь мали вдале розташування, недосяжне для кочових напад-ників зі степу. У Галичині політичний центр князівства перемістився з Перемишля до Галича біля карпатських соляних копалень.

Волинь і особливо Галичина були густо заселеними землями, а їх міста стояли на важливих торгівельних шляхах із Заходу. Крім того, у Галичині містилися великі родовища солі – товару, від якого залежала вся Русь (в околицях Коломиї, інших місцях). Першими у Галичині правили Ростиславичі (нащадки Ярослава Мудрого), на Волині – Мстиславичі (нащадки Володимира Мономаха).

Особливість політичного життя Галицького князівства полягала в тому, що великий вплив на управління мали свавільні, багаті, могутні бояри. На відміну від бояр в інших князівствах, де вони здебільшого походили з княжої дружини, галицьке боярство розвинулось насам-перед з місцевої родоплемінної знаті. Свої маєтки дістали не від київських князів, а захо-пивши общинні землі. Тому дуже великою була їх влада. В II пол. XIст., після смерті Яро-слава Мудрого, Галицьке князівство відокремилося від Києва.

Бояри Волинського князівства, на відміну від Галицького, були більш схожими на бояр основної частини Київської держави. Більшість з них прийшли на ці землі у складі дружин своїх князів, що часто призначалися та знімалися київским великим князем. Земельні володіння отримували за службу князеві і залежно від щедрості князя й виявляли йому вели-ку відданість та підтримку.

По смерті останнього Ростиславича 1199 року, Роман Мстиславич, спираючись на під-тримку дружинників, та частину боярства і міщанства, що були незадоволені силою та свавіллям великих бояр, зайняв Галич, об’єднав Галицьке і Волинське князівства в єдину Галицько-Волинську державу: на Заході утворюється сильний політичний центр, який поступово стає спадкоємцем занепадаючого Києва. Ставши при владі, Роман Мстиславич вживає певних заходів для укріплення своєї влади.

1) Веде рішучу боротьбу з боярством, що виступало проти посилення княжої влади. Роман Мстиславич не гребував ніякими засобами, щоб зупинити зухвалу боярську опозицію. Його підтримали міщани та ремісники.

2) 1203 року здобуває Київ; підкорює князів чернігівських, приєднує Переяславщину, Київ-щину ( це майже вся територія, Південно-Західної Русі).

Але 1205 року був вбитий у битві з поляками. Вдова Анна з малолітніми синами Данилом і Васильком була вимушена переїхати до Володимир-Волинського, а потім у Польщу (до родичів чоловіка, Данило – до двору угорського короля).

Приблизно 40 років продовжувалися міжкнязівські чвари. Наступною яскравою постаттю в історії всієї України й Галицько-Волинської землі,зокрема, постає Данило Галицький.

1238 року Данило, після тривалої боротьби, остаточно оволодів Галичем. Василько посів у Волині, але обидва князівства виступали як єдина земля, якою фактично правив Данило. Цього ж, 1238 р., Данило займає Київ. Таким чином, йому вдалося об’єднати землі, що входили до складу Галицько-Волинської держави за Романа Мстиславича. У середині дер-жави Данило вів боротьбу з боярською опозицією.

З монголо-татарами Данило Галицький зустрівся у битві на річці Калці (1223 р.), в якій брав участь разом з іншими руськими князями. 1240 р. монгольські війська розорили Київ, а 1241-го вдерлися на територію Волині й Галичини. Хан Батий зажадав відмови Данила Рома-новича від Галичини. Данило наприкінці 1245 року відправився в Золоту Орду і завдяки дипломатичним здібностям і багатим подарункам зміг одержати ярлик на усе Галицько-Волинське князівство. Одночасно Данило почав приготування до боротьби з Золотою Ордою. Він намагався створити європейську антиординську коаліцію, почав переговори з Папою Інокентієм IV, що 1253 року оголосив хрестовий похід проти Золотої Орди. Данило Романович погодився прийняти королівську корону від папи Римського, сподіваючись на військову підтримку європейських держав. 1253 року в Дорогочині відбулась коронація Данила. Проте ніякої реальної допомоги для боротьби з Ордою він не одержав. Більше того, Папа Римський вимагав поширення католицизму в Галицько-Волинському князівстві, на що Данило відповідав рішучою відмовою.

1258 р. у землі Галицько-Волинського князівства рушило ординське військо воєводи Бурундая. Брати Данило й Василько були викликані ним і отримали ультиматум – знищити укріплення всіх міст. Це було страшним ударом для Данила, оскільки він не досяг своєї мети – організувати опір монгольській агресії.

Помер князь 1264 року.

Данило Галицький був мудрим і далекоглядним державним діячем, патріотом Руської землі, тонким політиком і талановитим полководцем. Спираючись на підтримку служивого боярства, дружинників, городян, зумів зламати опір могутніх галицьких і волинських бояр, об’єднати Галичину і Волинь, відстояти цілісність та незалежність своєї держави, захистити культуру рідного народу від зазіхань численних ворогів.