Погіршення економічної ситуації в Україні наприкінці 80-х рр. Характеризувалося тим, що:

– Прискорення науково-технічного прогресу не було здійснене.

– Структурна перебудова промисловості не відбулась.

– Основні виробничі фонди підприємств були спрацьовані майже на 60 %.

– Не було розгорнуто виробництво якісних товарів народного споживання.

– Почастішали зриви планового постачання, поглиблювався розрив економічних зв'язків як між окремими підприємствами, так і союзними республіками.

– Не поліпшилось керування економікою.

– Не змогли ефективно запрацювати нові підприємства, створені на засадах інших форм власності: орендні, кооперативні, приватні, змішані (за участю іноземного капіталу).

– Послаблення контролю за діяльністю підприємств почало відігравати руйнівну роль, особ-ливо тому, що ринковий механізм регулювання економіки не було започатковано.

– Підприємства почали переходити на випуск тільки тієї продукції, що давала надприбуток, економічно необгрунтовано підвищували ціни на товари та послуги.

– Не відбувались позитивні зміни і в сільському господарстві. 1989 р. керівництво СРСР визнало можливість нових форм господарства – фермерських, орендних, кооперативних колективів. Але колгоспно-радгоспне керівництво було проти впровадження цих форм господарювання; крім того, об'єктивні умови також не сприяли цьому (відсутність коштів, дієвого захисту з боку законів тощо).

– З 1988 р. прискорилась інфляція (знецінювання грошей). З 1990 р. грошове регулювання економіки замінюється натуральним обміном (бартером).

– Національний доход України скоротився на 1,5 %.

Політику перебудови було розповсюджено на всі сфери життя радянського суспільства. Значно вплинула на подальший хід подій політична реформа, мета якої полягала в демо-кратизації політичної системи, зміцненні влади рад, створенні правової соціалістичної держави. Характерним явищем 1989-1990 рр. була стрімко зростаюча політична активність суспільства; вона багато в чому залежала від політики гласності, що здійснювалась керівництвом КПРС.

Сутність політики гласності:

– Повернення із забуття історичних фактів, які свідомо приховувались (про масові репресії, керманичів революції, страту царської родини, зовнішню політику СРСР в різні періоди тощо).

– Оприлюднення фактів і подій щодо сучасності, які раніше теж приховувались (про еконо-мічне становище капіталістичних країн; про Чорнобильську катастрофу, інші екологічні проблеми; про реальний стан в економіці країни; про реформи і характер привілеїв партійно-державної номенклатури тощо).

– Публікація літературних творів письменників радянської доби, зарубіжних письмен-ників, розповсюдження яких раніше каралося і не припускалося (О.Солженіцина, В.Грос-мана, В.Войновича, Є.Замятіна, Дж.Оруела та ін.).

– Публікація творів філософів, соціологів, економістів, психологів тощо, які раніше вважа-лися антимарксистськими і на цій підставі не розповсюджувались.

– Більш широке знайомство радянського загалу з масовою культурою Заходу. Послаблення цензури (а потім її скасування), свобода слова (але дещо обмежена).

– Припинення глушіння передач закордонних радіостанцій («Свободи», «Голосу Америки», «Бі-бі-сі» та ін.); скасування перешкод для приймання телевізійних передач з-за кордону тощо.

– Відмова в засобах масової інформації від класових і партійних оцінок суспільних явищ на користь загальнолюдських.