Тема: Міжвоєнний період в історії українського народу План

1. Україна у роки нової економічної політики

2. Утворення СРСР. Входження до його складу УСРР.

3. Українізація

4. Індустріалізація.

5. Колективізація сільського господарства.

6. Голодомор 1932-1933рр.

7. Сталінський терор в Україні.

8. Розстріляне Відродження.

1. Україна у роки нової економічної політики.

Економіка України зазнала катастрофічних руйнувань протягом семи років воєнних дій, що велися на її території.

Про існування економічної кризи в Україні на початку 1921 року свідчить те, що промислове виробництво становило 1/10 частину його довоєнного рівня, обсяг виробництва металу становив 5% довоєнного рівня, на 50% було зруйновано залізниці, вціліло лише 40% паровозів, не працювали чорноморські порти; в кризовому стані перебувало сільське господарство, галузі переробної та харчової промисловості. Загальна сума збитків, завданих Україні громадянською війною, оцінювалась в 12 млрд. крб. До цього додалася ще і засуха 1921 року.

Стало зрозумілим, що політика “воєнного комунізму” вичерпала себе. У березні 1921 року Х зїздом РКП(б) було вирішено відмовитися від спроб безпосереднього переходу до комунізму. З’їзд проголосив заміну продовольчої розкладки продовольчим податком, який мав бути меншим розкладки. Після виконання податку селянин одержував право вільно розпоряджатись плодами своєї праці, продавати їх.

Крім введення продподатку, нова економічна політика (НЕП) включала в себе:

– відродження торгівлі й товарно-грошових відносин;

– денаціоналізацію малих і середніх підприємств, допуск приватного капіталу, заохочення іноземних концесій;

– розвиток кооперації та оренди.

Але НЕП мала на меті, переборовши труднощі поточного моменту, побудувати соціалізм радянської моделі. Тому, основними складовими НЕПу були жорсткий однопартійний режим в політико-ідеологічній сфері та адміністративно-ринкова система господарства в економіці.

В цілому НЕП позитивно вплинула на стан економіки.

2. Утворення СРСР. Входження до його складу УСРР.

Шлях до створення єдиної союзної держави розпочався влітку 1919р., коли були об’єднані найголовніші наркомати РРФСР та інших республік, що утворилися на теренах колишньої Російської імперії. Фактичним узаконенням цього воєнно-політичного союзу стало підписання угоди наприкінці грудня 1920р. між УСРР та РРФСР про об’єднання наркоматів військових і морських справ, зовнішньої торгівлі та фінансів, праці, шляхів, пошт та телеграфів, ВРНГ. Договір було підписано В.Леніним та Х.Раковським.

30 грудня 1922р. відбувся І з’їзд Рад СРСР. З доповіддю про декларацію та договір про утворення СРСР виступив Й.В.Сталін. До складу створеної держави увійшли: РСФРР, УСРР,

БСРР, Закавказська Федерація (Вірменія, Азербайджан, Грузія).

1924р. була прийнята Конституція СРСР.

У травні 1925р. було затверджено текст нової Конституції УСРР.

3. Українізація

Розмах національно-визвольної боротьби в національних районах 1917-20 рр. вимагав задоволення хоча б мінімальних національних вимог пригноблених народів. Інакше доля більшовизму в республіках була б під загрозою. Саме ця обставина лежала в основі політики ”корінізації”, яка після ХІІ з’їзду РКП(б) 1923р. проводилася в усіх радянських республіках, а в Україні набула форми “українізації”:

– було збільшено представництво українців в органах влади, культури, освіти, державних установах;

– розширено використання української мови в суспільстві;

– пробуджувався інтерес до національної української культури.

Найважливішу роль в справі українізації зіграли керівники Наркомату освіти Г.Ф.Гринько, О.Я.Шумський, М.О.Скрипник.

Перші кроки були зроблені в розширенні сфери використання української мови: 1922р. – українською мовою велося менш як 20 % урядових справ; 1927р. – 70%.

Особливих успіхів було досягнуто в українізації системи освіти. Причини:

1) щоб бути зразком нового ладу, радянське суспільство має бути освіченим;

2) підвищення рівня освіти було необхідне для зростання виробничого потенціалу і міці держави;

3) головне – система освіти мала забезпечити виховання “нової радянської людини”, послідов-ного прибічника комуністичних ідей.

Українізація сприяла залученню до культурного будівництва багатьох представників національної інтелігенції.

Головні результати українізації:

– українською мовою велося викладання у 80% шкіл, 50% технікумів, кожному четвертому вузі;

– видавалося 90% газет, половина книжок, всі кінофільми, радіомовлення;

– українською мовою велося діловодство;

– були створені умови для розвитку національних меншин. Проте, політика українізації була обмежена рамками радянського режиму, тому вона не була дійсним національно-культурним відродженням українського народу.

1933р. починається відхід від українізації, активних її учасників репресовано, і радянська влада повертається до русифікаторської політики царизму.