4. Індустріалізація.

Індустріалізація – створення передової промисловості.

Індустріалізація була необхідна, оскільки спостерігалась:

– загальна техніко-економічна відсталість країни;

– було зруйновано за 7 років війни основні галузі промисловості;

– був надзвичайно низький рівень технічного забезпечення сільського господарства;

– було необхідно створити самодостатню економічну базу і високий рівень обороно-здатності в умовах конфронтації з капіталістичним оточенням.

У грудні 1927р. ХV з’їзд ВКП(б) схвалив генеральну лінію на прискорення індустріалізації.

Методи проведення індустріалізації:

1) планування здійснення індустріалізації по п’ятирічкам (п’ятирічним планам). Перша п’ятирічка – 1928-1933рр.;

2) зосередження керування економікою в вищих органах влади – ЦК ВКП(б) і ВРНГ (Вища Рада н/г);

3) обов’язковість виконання рішень ВКП(б) і ВРНГ;

40 збільшення податків з сільських господарств, випуск облігацій на індустріалізацію (розповсюджувались серед населення примусово); економія на всіх соціальних сферах (охорона здоров’я, освіта, житлове будівництво) з метою накопичення грошових ресурсів для індустріалізації;

5) розвиток патріотичного ставлення до індустріалізації (соціалістичне змагання, переви-конання планів, суботники тощо);

6) використання праці в’язнів на будівництві об’єктів індустріалізації;

7) репресії проти супротивників індустріалізації.

Економічні досягнення індустріалізації:

– створена сучасна промисловість, що забезпечувала незалежність країни від імпорту верстатів, устаткування, чавуну, заліза, сталі та ін.;

– будівництво на території України заводів-гігантів: Запоріжсталь, Криворіжсталь, Азовсталь, Дніпроалюмінієвий завод, Краммашбуд, ХТЗ, та ін.;

– докорінна реконструкція старих заводів: Луганський паровозобудівний; Дніпро-петровський, Дніпродзержинський металургійні заводи та ін.;

– будівництво Дніпрогес – найпотужнішої в Європі електростанції; будівництво потужних електростанцій (Зуєвська, Штерівська, Харківська, Київська, Дніпродзержинська, ін.).

Але були й негативні соціально-економічні наслідки індустріалізації:

1) формування директивно-планової економіки (без урахування законів ринку),

2) зростання ролі партії в державі (бо саме партія реально керувала економікою),

3) відставання легкої і харчової промисловості, оскільки цим галузям приділялось значно менше уваги,

4) будівництво об’єктів важкої індустрії йшло нерівномірно на території України (і в інших республіках), що викликало відставання частини регіонів в економічному розвитку,

5) індустріалізація безпосередньо не підвищувала добробут народу,

6) за роки індустріалізації від тяжких умов праці, голоду, хвороб, репресій загинули десятки тисяч людей.

5. Колективізація сільського господарства.

Колективізація сільського господарства – утворення колективних господарств. Вважалося, що колгоспи зможуть забезпечити країну великою кількістю дешевого хліба. Крім того, в ході колективізації передбачалось вирішити ще одну, вже суто політичну проблему – ліквідувати прошарок заможного селянства, що не підтримувало радянську владу.

Основні етапи колективізації:

1928р. –Уряд СРСР ухвалив в стислі строки провести колективізацію.

1930р.(січень-березень) – партійно-державний апарат України почав застосовувати примусові заходи колективізації. В колгоспи було зараховано 75% селянських господарств з реманентом, худобою, кіньми та ін.

1930р.(березень) – Постанова ЦК ВКП(б) «Про заходи ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації» (куркулі – заможні селяни). Оголошено проведення суцільної колективізації.

Але вже в квітні селянам повернули присадибні ділянки, корів (одну), дрібну худобу, реманент. І до кінця 1930 р. всім бажаючим не заважали виходити з колгоспів.

1931р. - відновлення примусових методів колективізації: 200 000 селянських господарств було знищено, як куркульські, майно було передано колгоспам. Цей процес було названо “розкуркулювання”.

1932-1933рр. – колективізацію було завершено. Індивідуальних селянських господарств залишилося не більше як 1%.