9. Теорія та факт в науковому пізнанні

Наукове пізнання – ціле­спрямований процес, який вирішує чітко визначені пізнавальні завдання, що визначаються цілями пізнання, які в свою чергу, визначаються, з одного боку, практичними потребами суспіль­ства, а з іншого – потребами розвитку самого наукового пізнання. Теорія – це найбільш розвинута форма наукового знання, яка дає цілісне, системне відображення закономірних та сутнісних зв’язків певної сфери діяльності: класична механіка Ньютона; еволюційна теорія Ч.Дарвіна; теорія відносності А.Енштейна. Теорія будується на результатах, отриманих на емпіричному рівні досліджень (на фактах). У теорії дані результати впорядковуються, вписуються у струнку систему, об'єднану загальною ідеєю, уточнюються на основі введених до теорії абстракцій, ідеалізацій і принципів.

До нової теорії висуваються такі вимоги. Вона повинна:

- бути адекватною описуваному об'єкту, що дає змогу у визначених межах замінювати експериментальні дослідження теоретичними;

- мати повноту опису певної галузі дійсності;

- пояснювати взаємозв'язки між різними компонентами в межах самої теорії, що забезпечує перехід від одних тверджень до інших;

- бути «несуперечливою», тобто не порушувати відповідний закон формальної логіки;

- відповідати її дослідним даним.

Математичний апарат теорії повинен не тільки забезпечувати точні кількісні передбачення, але й допомагати відкривати нові явища. Конструктивність теорії полягає у можливості простої, здійснюваної за певними правилами, перевірки основних її положень, принципів і законів. Простота теорії досягається введенням узагальнених законів, скороченням та стисненням інформації за допомогою спеціальних символів.

В сучасній методології науки розрізняють такі головні елементи теорії:

- вихідні засади – фундаментальні поняття, принципи, закони, аксіоми;

- ідеалізований об’єкт – абстрактна модель істотних якостей та зв’язків, речей і явищ;

- логіка теорії, націлена на з’ясування структури та зміни знання;

- сукупність законів та тверджень, виведених із засад даної теорії відповідно певних принципів.

Сьогодні теорії більше не відшукуються, а вигадуються та конструюються (відомий німецький філософ П.Козловський).

Факт – поняття, що фіксує реальну подію або результат діяльності. Це – елемент емпіричного знання, що формується за допомогою ряду складних пізнавальних операцій. Ціль такої діяльності – виключити з вихідних даних реального спостереження й експерименту суб'єктивні моменти – помилки спостерігачів, перешкоди, перекручування приладів. Для цього дані спостереження піддаються порівнянню, перевірці, раціональній обробці. Отримане емпіричне знання – факт – оцінюється як об'єктивне і достовірне. Факт має виражену суб'єкт-об'єктну природу.

Емпіричні факти виконують різноманітні функції стосовно теорії: є основою її виникнення, відіграють роль перевірки і підтвердження або спростування гіпотези (в окремих випадках й самої теорії). Розгортаючись наукова теорія генерує можливість виникнення нових фактів, описує і пояснює їх, виконує функцію передбачення. Таким чином, емпіричні факти і теорія діалектично взаємозалежні в процесі розвитку наукового знання. Протиставлення або ототожнення їх веде до крайностей фактуалізму та теоретизму – протилежним підходам до розуміння ролі фактів у саморусі наукового знання.